Марина Бех-Романчук: «Ритм та темп в нашій сім’ї задає Михайло»

Національний олімпійський комітет України визнав найкращою спортсменкою країни в жовтні легкоатлетку Марину Бех-Романчук. Визначальною у такому рішенні стала срібна нагорода, яку Марина виборола в Катарі на чемпіонаті світу зі стрибків у довжину.
 
Під час урочистостей в Олімпійському домі звучали поздоровлення, слова подяки. А ще – багато цікавих запитань від вболівальників та журналістів.
 
- Я вперше отримаю таку нагороду, - розповідає Марина. – Дуже приємно, що Національний олімпійський комітет проводить такі заходи, відзначає спортсменів. Дуже класна атмосфера. Хочеться ще побувати на такій церемонії.
 
- Наступна нагода у вас з’явиться лише у 2020 році. То буде особливий, олімпійський рік. Вже багато про нього думаєте?
 
- Так, це буде дуже важливий рік. Всі ми знаємо, що Олімпійські ігри проводяться лише раз на чотири роки. І вони є найважливішим, найдорогоціннішими змаганнями для спортсменів. Тому ми вже розпочали до них підготовку, вже тренуємося. Будемо прикладати максимальних зусиль, аби саме на основному старті бути якомога краще готовими, як ніколи у своєму житті.
 
- А до чемпіонату світу в Катарі вдалося максимально підготуватися і максимально там себе проявити? Чи ще залишається потенціал, за рахунок якого можете здивувати і суперниць, і себе, і вболівальників?
 
- Підготуватися вдалося на всі сто відсотків. Але в секторі, вважаю, до кінця не реалізувалася. Можна було показати кращий результат, запас, щоб підкорити вищі рубежі, був. Але поки що вони залишилися на своєму місці, і тому будемо втілювати свої амбіції в життя наступного року.
 
- І ви, і ваш чоловік – призер чемпіонатів світу з плавання Михайло Романчук, - обидва готуєтеся зараз до Токіо-2020. Дома вдається відволікатися від цієї теми, чи всі розмови – лише про спорт?
 
- Звичайно, спорт присутній в нашій сім’ї, і ми про нього говоримо, без цього ніяк. Але казати, що ми постійно спілкуємося лише на цю тему, - не вірно. У нас є багато про що поговорити і на теми, які не стосуються спортивного життя. Але, звичайно, коли приходимо з тренування, то цікавимося – як все пройшло, як почуваєшся, як взагалі складається підготовка. Спорт з нами завжди.
 
- Коли більше хвилюєтеся – коли самі змагаєтеся, чи коли дивитеся, як виступає Михайло?
 
- Більше радію перемогам чоловіка. І хвилююся також більше, коли виступає він, аніж коли я сама знаходжуся в секторі. Адже коли ти змагаєшся сама за себе – розумієш, що все в твоїх руках. А коли виступає він – ти нічого вдіяти, допомогти не можеш.
 
- Існує в родині конкуренція – хто більше нагород завоює?
 
- Здорова конкуренція – так. Ми завжди коли треба підбадьорюємо, коли треба заспокоюємо, коли треба підштовхуємо один одного. Михайло мене дуже мотивує, адже не хочеться пасти задніх, хочеться бути на рівних з ним. Я йому завжди кажу – ритм і темп в нашій сім’ї задаєш ти!
 
- Але, певно, конкурувати за кількістю медалей з Михайлом важко. У нього є декілька дистанцій, а у вас – лише стрибки у довжину. Чи, можливо, плануєте освоювати паралельно потрійний стрибок чи спринт?
 
- Лише заради того, щоб чоловіка обійти – ні (сміється).
Joomla template by ByJoomla.com