Олександр Охріменко: «Тема повернення Європі позицій у видах витривалості стала головною на конференції ЄА»

Питання того, як повернути Європі лідируючі позиції у видах витривалості у світі, стало чи не основним під час проведення European Athletics High Performance Conference у Відні. Про це, а також про те, які є проблеми в інших європейських федераціях і як знайти шлях їх вирішення, розповів один з учасників конференції Олександр Охріменко.
 
- Конференцію вступним словом відкрив президент ЄА Свен Арне Хансен. Після цього у перший день з доповідями щодо підготовки спортсменів високого рівня виступили лектори з Німеччини й Італії: Вольфганг Рітцдорф сфокусував увагу на стрибках, Рене Зак – на метаннях, а Еліо Локателлі – на бігових дисциплінах і спортивній ходьбі.
 
Програма конференції була побудована так, що після доповідей всі розходилися на воркшопи. Оскільки вони проходили одночасно, потрапити можна було лише на один з них. Я обрав тему бігових дисциплін з Еіло Локателлі. Було досить цікаво. Нам представили аналіз по Олімпійських іграх у Ріо-2016, скільки медалей і місць у фіналі завоювали атлети з Європи. Говорили про те, що наш континент поступається ролями і потрібно боротися за повернення позицій. Почали ми зі спринту, але більшу частину часу говорили про види витривалості.
 
З нами в групі був британець Френк Дік, він теж підготував такий аналіз. На прикладі дистанції 5000 метрів і загального рівня результатів років за 15, він показав, що рівень європейських бігунів скоротився в рази. Дік якраз активно розвинув тему того, чому ми програємо решті світу і як нам знову почати перемагати.
 
Яким же чином Європі можна боротися за повернення позицій?
 
Відповіді на це питання якраз і намагалися знайти. Обговорювали проблеми, які є в усіх. А вони, насправді, досить схожі. Основних пропозицій було чотири.
 
Перш за все, це те, що ми вже починаємо робити, а саме, масово повертати легку атлетику у школи і дитячі навчальні заклади. Зокрема, через впровадження програми «Дитяча легка атлетика ІААФ». Потрібно відволікати дітей від планшетів і комп’ютерів бодай такими доступними способами.
 
Необхідно проводити якомога більше різноманітних дитячих і юнацьких змагань. Вони не повинні бути великими і такими серйозними, як чемпіонати світу. Мова йде, наприклад, про матчеві зустрічі збірних команд. Таких, як у лютому проводилася у Мінську. Естонці, латвійці, литовці беруть участь у Балтійських іграх. І хоч це не чемпіонат світу чи Європи, турнір вважається дуже престижним. Якщо атлет посів на ньому високе місце, то він уже на хорошому рахунку у своїй країні. У нас же матчі дещо недооцінюються. А питання якраз у тому, щоб уникнути проблеми ранньої спеціалізації для дітей. Якщо в такому юному віці загнати їх на високі результати, яких вимагають чемпіонати світу, то потім від більшості з них нічого не залишається.
 
Неабияку увагу приділили тренеру, адже саме він є головною фігурою. І його потрібно всіляко підтримувати, організовувати освітні програми. Вони є і плануються в ЄА, але потрібно це робити і в національних федераціях. Тренер повинен бути людиною освіченою і високого інтелектуального рівня.
 
І четвертий момент, це необхідність створення загальнонаціональних та/або регіональних центрів підготовки. У Німеччині, наприклад, є сім національних центрів для метань і один міжнародний. Поряд тренуються олімпійські чемпіони і атлети з результатами, з якими ще навіть складно претендувати на місця у фіналах, а то й півфіналах національних змагань. Тобто обговорювали ідею створення центрів підготовки, де б могли збиратися і тренуватися разом всі спортсмени, спілкуватися, обмінюватися досвідом.
 
Тобто питання натуралізації атлетів з країн Африки європейські федерації не розглядають?
 
На цю тему я спілкувався з одним з лекторів, німецьким професором Гюнтером Ланге. Він був і у Відні, але це питання ми, насправді, обговорювали з ним ще у 2013 році, коли були на семінарі ІААФ у Белграді. Він тоді дуже обурювався: проводиться чемпіонат Європи з кросу, але по факту це чемпіонат Європи чи Африки? І, наскільки мені відомо, багато хто з представників європейських федерацій ставиться до цього не дуже позитивно.
 
Які ще доповіді й обговорення були під час конференції?
 
Була доповідь про роботу психологів, лікарів і масажистів. Вона була у дещо загальних рисах, адже це більш спеціалізоване питання, а у нас були здебільшого тренери і представники національних клубів.
 
Також було обговорення менеджер-клуб-атлет, але все звелося до роботи клубів і принципів їхнього функціонування. Не можу сказати, що дізналися щось несподіване, але досвідом обмінялися. Ми говорили на цю тему з прибалтійськими колегами. За їхніми словами, у них ситуація схожа на нашу: у них є клуби, але по факту це все ті ж спортивні школи. У Швеції, наприклад, клуби є, але вони не професійні, а, швидше, любительські, волонтерські. Не знаю всіх принципів їхнього функціонування, але це щось на кшталт привести дитину після дитячого садочку на групу продовженого дня. Проте у них є хороші бази, де вони і працюють.
Joomla template by ByJoomla.com