Юрій Тумасов про Анатолія Яковича Яковцева

Розвідник, учасник параду Перемоги 1945 року в Москві на Красній площі, майстер спорту, чемпіон і рекордсмен України з метання диска. За хоробрість та мужність під час виконання бойових завдань був нагороджений орденами «Слави» III і II ступеня, «Червоної Зірки», «Вітчизняної війни» II ступеня, медалями «За звільнення Варшави» та «За перемогу над Німеччиною».
 
Народився Анатолій Яковцев у селі Писарівщина, що на Полтавщині, неподалік від хутора Диканька. Як всі його ровесники він, крім занять у школі, допомагав матері вести домашнє господарство, а влітку працював у колгоспі. Був не по роках міцним, здоровим та молодецьким хлопцем, веселий за вдачею. Грав на баяні і співав, вмів збирати навколо себе молодь.
 
У 1941-му його в 17 років призвали до армії... Так сталося, що прокрокував, пробігав і проповзав Анатолій (траплялося з фашистськими «язиками» на спині) від рідної Полтавщини шляхами всієї Європи.
 
По закінченні війни подався до Києва і вступив до КДІФК. Почав освоювати мистецтво дискоболів. Закінчивши інститут, маючи диплом з відзнакою та хороші результати з метання диска, здобув запрошення на роботу на кафедрі легкої атлетики цього ж вишу. Тут він і пропрацював до пенсії на посадах викладача, старшого викладача, доцента. Проводячи теоретичні та практичні заняття зі студентами, в тренерській роботі він зосередився на підготовці дискоболів та штовхальників ядра. І не без успіху.
 
Його вихованці 37 разів були чемпіонами і 24 рази рекордсменами України. Призерами чемпіонатів СРСР були Любов Кузьмина (Яковцева) і Марія Кузнецова. Віктор Компанієць був чемпіоном і рекордсменом СРСР та тричі вигравав срібні медалі. Він же був учасником Олімпійських ігор у Римі (1960 рік – шосте місце) і в Токіо (1964 рік - 12 місце).
 
Анатолій Якович підготував 15 майстрів спорту і 7 майстрів спорту міжнародного класу. Особливу увагу приділяв пошукам найоптимальніших шляхів удосконалення майстерності спортсменів-майстрів до показників МСМК. Компенсував брак змагань спеціальним календарем прикидок, що стали органічною частиною тренувань. Був глибоко переконаний у тому, що виключно розвитком фізичних якостей та вдосконаленням техніки можна досягти сталих і високих результатів. Тому і не рекомендував ходити до аптек.
 
Він один з перших у 50-ті роки змінив уявлення фахівців про можливість вдосконалення підготовки метальників у місті Ялта узимку. Не розлучався із фотоапаратом та кінокамерою. Відзняв на тренуваннях кілометри кіноплівок і не менше фотоплівок. І разом із учнями ретельно їх проглядав. А за найменшої можливості, ще ретельніше, переглядав техніку найкращих метальників світу.
Нагадаю, що процес проявлення в подальшої обробки фото і кіноплівок у ті часи був не лише достатньо тривалим і напруженим, а ще й дуже витратним. Проте це пана Яковцева не зупиняло. На кафедрі був створений кіноархів, що дозволяв ознайомитися з технікою виконання рухів найкращих атлетів світу.
 
Щоб бачити всі елементи рухів, Анатолій Якович вибирав для зйомок різні ракурси і займав різні місця на секторі для метань. Через це якось наразився на важку травму в секторі для штовхання ядра. Снаряд, відскочивши від жорсткого покриття, розбив йому селезінку так, що хірургам довелося її видаляти.
 
Цей фахівець умів не тільки старанно працювати. Він любив веселі компанії, залюбки співав пісні під власний же акомпанемент свого баяну. Під час тренувальних зборів організовував туристські походи та ознайомчі виїзди по території Криму. А в Києві, на кафедрі, у вихідні дбав про виїзди на Дніпро на катерах, з ночівлею та обов'язковим готуванням рибної юшки.
 
На громадських засадах багато років очолював виборчу дільницю, що розміщалася в інституті. Саме пану Яковцеву, одному з перших в Україні, було присвоєно звання «Заслужений тренер України», що було засноване у 1961 році.
 
Найкращим же відпочинком для Анатолія Яковича була рибалка, якій він після виходу на пенсію приділяв багато часу перебуваючи на власному катері.
Joomla template by ByJoomla.com