Нові імена: Олександр Савенко

«Досить символічно ввійти у новий рік з новими іменами», - подумали ми і вирішили створити серію матеріалів під назвою «Нові імена». У ній ми розповідатимемо невеличкі історії ще зовсім юних атлетів, які вже почали показувати високі результати або ось-ось наблизяться до них, але про яких крім їхніх показників ще мало що відомо.
 
Ми розповімо про їхні перші кроки у професійному спорті, перші перемоги і розчарування, а також зазирнемо у їхнє життя поза спортом.
 
Наш перший герой, Олександр Савенко, прийшов у легку атлетику у 2011 році. «Легкою атлетикою займався мій друг, і я теж вирішив спробувати. Це було в Черкасах. Я пробіг 60 метрів, і моя перша тренер, Людмила Петрівна Юнак, побачивши в мені перспективу, запропонувала тренуватися», - розповідає Олександр.
 
Савенко обрав для себе спринт, дисципліну, яка, у першу чергу, асоціюється з темношкірими атлетами з Ямайки і США. Проте швидкість настільки захопила Олександра, що, судячи з усього, він навряд чи погодиться проміняти улюблену 100-метрівку на щось інше.
 
«Насправді, я пробував бігати і 200 метрів, і 400. Але ми робили акцент саме на короткий спринт, у мене почало виходити. Люблю 100-метрівку: найбільше мене приваблює швидкість! Коли ти біжиш і ні про що не думаєш, просто відчуваєш її. У ці секунди емоції переповнюють, особливо на фініші – там ти взагалі вибухаєш!» - зізнається спортсмен.
 
У кар’єрі 17-річного Олександра Савенка вже є юнацькі чемпіонати світу і Європи. На обох він дійшов до півфінальної стадії. Проте надзвичайно тепло він згадує і свої перші національні й міжнародні змагання та перші перемоги.
 
«Я добре пам’ятаю юнацький чемпіонат України у Вінниці, у 2015 році. Тоді я тричі переміг – з бігу на 100 і 200 метрів і в естафеті. Але було дуже важко: саме на цих змаганнях з’явився неочікуваний на той час для мене суперник, з яким ми конкуруємо і сьогодні. Це Василь Макух. Тоді він став цілковитим сюрпризом для мене, я про нього до того навіть не чув нічого. Але змагатися з ним було цікаво, - пригадує Олександр. – А першим міжнародним турніром для мене була матчева зустріч у Луцьку у 2016 році, коли я переміг досить неочікувано для самого себе. Річ у тім, що на ті змагання я їхав, у першу чергу, за нормативом на юнацький чемпіонат Європи, а вийшло і його виконати, і виграти».
 
Проте якою б короткою ще не була кар’єра, але у багатьох атлетів уже є в ній і перші перемоги, і розчарування. Савенко і ті, й інші пов’язує з 2017 роком. У червні в Кропивницькому він показав результат рівня майстра спорту України з бігу на 100 метрів (10,65 с). «Це найприємніша для мене згадка за останній рік. Мене тоді так переповнювали емоції, я просто вибухав, так кричав від радості, що потім хвилин 15 навіть говорити не міг, - розповідає Олександр. - А починався той рік для мене не так яскраво. Взимку я дуже хотів потрапити на міжнародну матчеву зустріч у Білорусі. Серйозно готувався до відбіркового старту, але захворів, втратив форму, перед чемпіонатом України зробив лише одне тренування. Перемогти мені не вдалося… Та поразка мене дуже сильно підкосила».
 
Проте попри шалену любов до спорту обмежуватися лише ним Олександр не має наміру. На сьогодні він є студентом факультету «Міжнародної торгівлі та права» у Київському національному торговельно-економічному університеті. «Ніхто зі стовідсотковою впевненістю не може сказати, як складеться його шлях у спорті. Я захоплююся спортом, але хочу, щоб крім нього у мене була ще й освіта. Приділяю багато уваги і легкій атлетиці, і навчанню, - каже Олександр. - Крім того дуже люблю англійську. Це моє хобі ще з дитинства і сьогодні продовжую вчити і вдосконалювати мову. Англійською також добре володіє Михайло Кохан, у нас з ним з’явилося досить багато знайомих з інших країн, з якими ми спілкуємося і зараз».
 
На сьогодні, Савенко не лише навчається, а й живе і тренується у Києві. Останні кілька місяців він працює з Сергієм Басенком. Уже під керівництвом нового тренера готується до юніорського чемпіонату України у приміщенні. «У різних тренерів різні методики. Сергій Басенко дуже віддається роботі, я це відчув навіть за той короткий період часу, що ми працюємо разом. Він завжди шукає щось нове, з ним цікаво, - розповідає Олександр. – Він ще молодий тренер. У нього інша методика, у нас зараз динамічніші тренування. Наразі працюємо над стартом, виконуємо вправи, які я раніше не робив, ставимо акценти на інші рухи, працюємо над помилками, яких я не помічав до цього».
 
Та коли мова йде про спринт, цікавими є не лише тренування й індивідуальний виступ атлета, а і його шанси на потрапляння до естафетної команди. І у Савенка вони, схоже, досить високі. «Нещодавно говорив з Віктором Аркадійовичем Бризгіним, який відповідає за чоловічу естафету 4х100 метрів. Він сказав, що підключатиме мене до команди і я тренуватимуся з нею. Проте поки що не знаю, коли і де ми проведемо разом перші збори – про це він говоритиме з моїм особистим тренером, що він на це скаже. Думаю, працюватимемо на перспективу і через пару років потрапимо до складу. Є дуже багато перспективних і сильних хлопців. Маємо підняти рівень – і все буде добре», - вірить Олександр.
 
«Естафета – цікава дисципліна, але дуже складна технічно, - додає він. - Тут потрібне взаєморозуміння у команді. У мене був випадок на матчевій зустрічі, коли я біг другий етап з паличкою у лівій руці, а на третьому етапі Олександр Пирогов приймав її також у ліву. Я тоді якось зметикував за долі секунди і зумів перекласти паличку в іншу руку. От таких моментів не повинно бути. Але у нас тоді ще не було такої концентрації на естафету, лише кілька тренувань перед стартом. А з досвідом і тренуваннями такі неприємності якраз і мають зникати».
Joomla template by ByJoomla.com