Нові імена: Роман Войцешук

Роман Войцешук завжди мріяв стати спортсменом. У своєму рідному селі Мармуліївка, що у Володарському районі Київської області, він завжди був одним з найактивніших: бігав, займався на брусах і перекладині, грав у футбол, завжди виступав за школу на змаганнях. На одному з турнірів його помітив тренер і запросив до Білої Церкви займатися легкою атлетикою.
 
«Мені тоді було 13 років. Батьки спочатку не хотіли мене відпускати, але все ж погодилися, - пригадує Роман. – Я дуже вдячний їм за те, що дали мені такий шанс. Я завжди мріяв стати спортсменом. Точно не знав, у який саме вид, але однозначно хотів потрапити у спорт ще з дитинства».
 
Войцешук навчався у Київському обласному ліцеї-інтернаті фізичної культури і спорту, жив у гуртожитку. У нього було п’ятиразове харчування, що, безумовно, дещо спрощувало життя. Але перші місяці для 13-річного хлопця все ж виявилися справжнім випробуванням.
 
«Спочатку було дуже складно. У тому віці я був ще дуже домашнім хлопцем. Після перших тижнів у Білій Церкві навіть подумував закінчити з навчанням, - зізнається Роман. - Але батьки поставили перед вибором: або зібратися з силами і продовжити навчання, або повертатися додому. Любов до спорту взяла своє, я залишився. Ще пару місяців довелося потерпіти, а потім звик і стало вже легше».
 
Войцешук відразу почав з багатоборства. Він працює під керівництвом двох тренерів – Руслана Пєнзарєва і Володимира Шатковського, а в тренуванні деяких окремих видів йому допомагає Юрій Блонський. Але це сьогодні Роман є володарем найкращого юнацького результату в історії України з десятиборства, а тоді навіть не знав, що це. «Я дійсно не знав, що таке багатоборство, які види в нього входять. Але мені відразу стало цікаво, я почав пробувати все: і спис метав, і ядро штовхав, - розповідає спортсмен. – Зараз моїми найулюбленішими і найуспішнішими видами є стрибки у висоту, штовхання ядра і біг з бар’єрами.
 
Не так давно були розмови про те, що десятиборство можуть знову перетворити на восьмиборство, відкинувши метання диска і стрибки з жердиною. Якби так все ж сталося, то для мене це, певно, було б навіть краще: у мене не надто високі результати зі стрибків з жердиною, взимку нам взагалі немає де їх тренувати».
 
Власне, і влітку умови для тренувань у Войцешука не найкращі. Стан білоцерківського стадіону відомий всім. «Як ми там бігаємо спринт? – перепитує Роман. – Як ви і сказали, відшуковуємо більш-менш цілі ділянки. Метрів 60 знайти вдається. А так бігаємо у манежі. У нас він теж не шикарний, але хоча б є 100-метрова доріжка».
 
 
«Той результат для мене не був сюрпризом. Я нікому про це не говорив, але ставив перед собою за мету перевершити найкраще юнацьке досягнення в історії України, - говорить Роман Войцешук. - Знаєте, виходячи тоді на змагання, я, мабуть, прагнув навіть не стільки на чемпіонат світу відібратися, скільки поліпшити той результат. Річ у тім, що коли у 2016 році його встановили, я виступав з травмою і не зміг тоді ні на чемпіонат Європи відібратися, ні найвищу суму набрати. Тоді я посів третє місце. У 2017-му хотів це виправити».
 
Але Войцешук не лише найвище досягнення встановив, а і на юнацький чемпіонат світу відібрався. У Найробі досягти максимального результату не вдалося. Прикрою стала і дискваліфікація на заключних 1500 метрах. Та досвід, отриманий у Кенії, став для юного атлета неоціненним. Та й місце в десятці найсильніших на світовому рівні заслуговує на повагу.
 
«Тоді збулася ще одна моя мрія. Я вперше поїхав за кордон, це були мої перші міжнародні змагання – і відразу чемпіонат світу. Дуже хотілося показати там результат, але все не так просто. Там зовсім інший рівень, це не чемпіонат твоєї країні, це чемпіонат світу, де збираються вже всі найсильніші. Мені трішки не вдалося, але все ще попереду.
 

Що тоді сталося на дистанції 1500 метрів? Це був десятий вид, сили не на висоті, оступився і заступив за межі доріжки. Як це сталося, сам не знаю. Якби мене не дискваліфікували, міг бути максимум на сходинку вище, дев’ятим, але все одно було прикро», - пригадує Роман.
 
На сьогодні Роман Войцешук є студентом факультету фізичного виховання Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету. Серед багатоборців йому найбільше імпонують Олексій Касьянов і Ештон Ітон. Він готується до нового сезону, був на зборах у Ворохті, а наприкінці року переміг в Одесі на змаганнях на призи Миколи Авілова. Основним турніром узимку для нього має стати юніорський чемпіонат України у Сумах.
 
Спорт займає чи не все життя Романа Войцешука. Навіть хобі у нього спортивні. «Дуже люблю футбол, він у мене на першому місці. Звісно, після легкої атлетики. Я вболіваю за «Динамо», неодноразово був на матчах. Але якщо кияни «вилітають» з єврокубків, тоді вболіваю і за інші українські клуби, які там виступають, - розповідає він. – Що б я запозичив з футболу у легку атлетику?.. Мені подобається, що «динамівські» ультрас ніколи не залишають команду: за будь-яких обставин, за будь-якої погоди вони з нею. Це б я особливо відзначив».
Фото з особистого архіву Романа Войцешука
 
Joomla template by ByJoomla.com