АТЛАНТА-1996: Перший день – щасливий день!

Перша частина розповіді президента ФЛАУ у 1991-1996 роках, Заслуженого працівника фізичної культури і спорту України Юрія Тумасова про Олімпіаду в Атланті.
 
Після успішного виступу на чемпіонаті світу в Ґетеборзі-1995 та ретельного аналізу виступів легкоатлетів світу в 1995-1996 роках ми вважали реальним завоювати на Олімпіаді-1996 п'ять медалей, з яких – дві золоті, оскільки мали у складі національної збірної України дві такі непереможні особистості, як Сергій Бубка та Інеса Кравець.
 
Для кожного спортсмена було затверджено графік приїзду до Олімпійського селища. При цьому все було продумано заздалегідь, враховуючи результати підготовки атлетів та їхню реакцію на змагальні та тренувальні виїзди у рік передолімпійський. Залишалося тільки пильнувати та уникати будь-яких перешкод або збоїв, починаючи від останнього передолімпійського збору, переїздів та перельотів, і закінчуючи акредитацією в селищі, розміщенням спортсменів, їх харчуванням та розкладом автобусів, що курсували між селищем і стадіоном, та відповідністю розкладів стартів й позначення місць розминки.
        
Варто відзначити відмінну організаційну роботу Штабу української делегації в селищі, яку очолював шеф місії, заступник голови Держкомспорту Микола Костенко. У цій роботі брали активну участь волонтери – друзі з української діаспори. Всю необхідну інформацію ми могли здобути тут цілодобово. А наради та підведення підсумків дня часто-густо проходили опівночі, після приїзду з місць змагань всіх наших учасників і тренерів. Найприємнішою з вечірній подій ставало вшановування переможців, призерів та їх наставників. І цю місію кожний вечір виконував пан Костенко.
 
За весь час мого перебування в селищі я не бачив в українському штабі Валерія Борзова, навіть на зустрічі із Президентом МОК Хуаном Антоніо Самаранчем, коли він приймав президентів національних федерацій та керівників всіх країн-учасниць у Палац-готелі. Але наші шляхи перетнулися, коли Микола Костенко сказав, що я повинен бути на зустрічі з представницею фірми «Адідас» Антьє Кьоніг. Може через те, що в мене з нею були чудові стосунки? Питання, яке мало вирішуватися на цій зустрічі, стосувалося продовження відповідного договору щодо екіпірування.
 
Я приїхав зі стадіону в умовлений час. Пані Кьоніг трошки спізнилась на зустріч, дружньо привіталась і запросила нас для переговорів до маленького офісу. Ми сіли за стіл, і настала якась пауза-мовчання. Скориставшись нею, я витяг із сумки велику дерев'яну тарілку із відомим у всьому світі петриківським квітковим розписом і вручив її господарці зі словами: «Ми раді зустрічі з Вами в столиці Олімпіади. Нехай ці квіти нагадають Вам про дружні взаємовідносини, що склалися поміж нами. А ще – про симпатію українських чоловіків до красивої жінки». Після цього стало якось веселіше. Перемовини пройшли успішно.
 
Життя у селищі було підпорядковано розкладу участі спортсменів у змаганнях, і ми робили все від нас залежне, щоб їхні виступи були вдалими. Природно, що свій вагомий внесок у ці турботи вносили і наші тренери. Вони розміщувалися в місті Керолтон, що розташовано на відстані 70 км від Атланти. Завдяки старанням діаспори наставники були безкоштовно забезпечені студентським гуртожитком (в кімнаті – по дві особи), харчуванням і щоденним автобусним проїздом до Олімпійського стадіону. За спеціальними перепустками могли потрапляти на стадіоні для розминок. Квитки на стадіон, згідно наших заявок, щоденно, без перебільшення, «вибивали» наші штабісти в Оргкомітеті Ігор. Тож тренери не тільки брали безпосередню участь у розминці своїх підопічних, але й отримували змогу спостерігати за їхньою боротьбою на секторах і доріжках Олімпійського стадіону.
 
У перший день легкоатлетичної програми у фінальних змаганнях зійшлися чоловіки штовхальники ядра. До Атланти приїхали всі лідери чемпіонату світу-1995. Ранкову кваліфікацію наші здоровані пройшли легко. В вечірній, на основних змаганнях до фінальної вісімки не потрапив Олександр Клименко.
 
Перша фінальна спроба – лідерство захоплює наш Багач – 20.41. У другій спробі лідерство переходить до італійця Паоло Дель Согліо – 20.65, але Багач так же додає – 20.50. Спроба третя – кардинальних змін немає, але наш Роман Вірастюк показує пристойні 20.37. У четвертій спробі лідер додає – 20.74. Спроба п'ята: «прокидаються» американці. Джон Годіна – 20.79, і лідерство переходить до нього, а наш Роман Вірастюк штовхає ядро на 20.45, і це поки четверта позиція. Багач четверту і п'яту спроби завалює.
 
 
Остання, шоста спроба. Нарешті як слід розсердився Ренді Барнс (США) – 21.62. Він – чемпіон, а свого співвітчизника Годі посунуто на другу сходинку. У Багача – також прорив, і з результатом 20.75 він здобуває бронзу, а італієць, поступившись йому одним сантиметром, залишається на четвертому місці. Здобутку ж Вірастюка вистачає для почесної шостої позиції (останньої, за яку видають олімпійський диплом).
 
 
Вважаю, що виступ наших штовхальників ядра, як чоловіків так і жінок, був успішним та закономірним. Достатньо пригадати, що 1994 року на чемпіонаті Європи у Гельсінкі одразу троє наших земляків стояли на п'єдесталі пошани (Олександр Клименко, Олександр Багач, Роман Вірастюк). Перемога серед жінок тоді також була за нашою Вітою Павлиш, яка у першій же спробі основних змагань відправила ядро за 20-метрову риску. Цей результат був для суперниць недосяжним. В Атланті Віта стала четвертою, поступившись бронзовій призерці тільки п'ятьма сантиметрами. Валентина Федюшина була 12-ю.
 
Штовхання ядра, як вид легкої атлетики, було одним з найкращих в Україні. В країні було організовано кілька успішних мікроцентрів: у Києві, Харкові, Криму, в Київський, Луганській та Івано-Франківській областях. Величезну роботу з підготовки спортсменів проводили розумні і творчі тренери з чималим власним досвідом та науковим підходам до справи. Кажу про Анатолія Квиткова, Івана Паламарчука, Івана Шарія, Євгена Карсака, Євгена Кузьменка, Олександра Азарова, Анатолія Клименка.
 
Пам'ятаю відмінно підготовлені та до дрібниць розроблені Заслуженими тренерами країни (А. Квитков, І. Паламарчук) індивідуальні плани підготовки спортсменів. Це були наочні, глибоко продумані навчальні посібники, мабуть гідні для написання дисертацій. Вони і тепер мають бути використані для реанімації минулої слави метальників України.
 
До досягнень з підготовки штовхальників ядра треба віднести і результати, що їх колись демонстрував у секторі найсильніший чоловік світу в особистому заліку (2004, 2007 роки) і чотири рази в складі команди українських богатирів. Кажу про Василя Вірастюка, молодшого брата Романа. Молодий і перспективний атлет свого часу досяг рівня збірної команди України і, навіть, виконав норматив МСМК, тренуючись у Івана Шарія. Проте різко перейшов на богатирське багатоборство (переконавшись, що в легкій атлетиці особливого прибутку не досягнеш). А серед богатирів досяг видатних результатів, змусив дивуватись весь світ своєю силою, вмінням та театральною майстерністю. У рейтингу опитування про «Великих українців», що проводився в 2008 році, посів 69 місце. Це дуже висока позиція.
 
Матеріал підготовлено за сприяння фіналістки Олімпійських ігор, Заслуженого працівника культури УРСР Людмили Радченко
 
Joomla template by ByJoomla.com