Історії Алітуса-2019: бронзовий фініш українців і зірваний голос тренера

Дистанція 20 кілометрів серед чоловіків була передостанньою у програмі Кубка Європи-2019 зі спортивної ходьби. До того часу більшість українських атлетів уже виступили, встигли перевести подих у перерві і пішли вболівати за наших хлопців.
 
Об’єктивно, претендувати на індивідуальні медалі у цій дисципліні українцям було складно. Непросто було зачепитися і за командну медаль – для цього вони мали фінішувати неподалік один від одного і, звісно, показати непоганий час. І мрія про цю нагороду з кожним кілометром дистанції ставала все реальнішою.
 
Старший тренер зі спортивної ходьби Денис Тобіас, здавалось, сам готовий вийти на трасу, тільки б допомогти своїм хлопцям. Контролюючи всіх суперників, прораховуючи можливі розклади, він увесь час тримав у тонусі і підбадьорював кожного з українських скороходів. Корисні поради і допомога від нього та тренерів збірної, підтримка від друзів по команді і вболівальників таки допомогли виграти бронзові медалі. Та найголовнішими у ці менше ніж півтори години були самі спортсмени.
 
Іван Лосєв, Едуард Забуженко, Віктор Шумік і Олег Свистун розуміли, що успіх залежить лише від них, і боролися за кожне місце, за кожну секунду на дистанції. Як би погано чи складно не було, вони всіляко намагалися втілити мрію у життя у порадувати не лише себе, а і всю Україну. Українська команда набрала однакову суму очок з британцями (по 38) і поступилася їм лише за додатковими показниками – вищими місцями в індивідуальному заліку. Перемогли іспанці (14 очок).
 
Іван Лосєв приїхав до Алітуса, де й відбувався Кубок Європи зі спортивної ходьби, у статусі лідера команди. Саме він у березні став чемпіоном України на дистанції 20 кілометрів, та й досвіду нашому спортсмену було не позичати.
 
Роль лідера Лосєв почав виконувати вже з перших кілометрів дистанції, тримаючись у групі, яка йшла попереду. Зрештою, саме він і був найкращим у складі українською команди, ставши десятим (1:22.21 год). Але ще за два кола до фінішу була ймовірність того, що першим з українців може стати дехто інший…
 
Едуард Забуженко і Віктор Шумік – надія українською збірної. Два роки тому обоє виграли бронзові медалі Кубка Європи зі спортивної ходьби у змаганнях серед юніорів. Цьогоріч вони вже міцно закріпилися в основі дорослої збірної і раз у раз все більше заявляють про себе на повний голос.
 
За два кола до фінішу, здавалось, що Забуженко наздожене й обійде Лосєва, настільки легкою була його хода і стрімким прискорення. Проте сил до кінця дистанції не вистачило. Він 11-й (1:22.40 год).
 
«Більше половини дистанції йти було досить легко. Я не йшов разом з лідерами зі старту, а поступово нарощував темп і починав потроху їх наздоганяти й обходити. А от Івана так і не зміг обігнати. На останніх двох колах я досить сильно уповільнився. Думав, що готовий сильніше, але чогось не вистачило», - пояснив Едуард Забуженко.
 
Зовсім трішки Забуженку не вистачило і до нормативу на чемпіонат світу. Від Дохи-2019 його поки що відділяють лише десять секунд. Як з’ясувалося після фінішу, Едуард не знав, що результати, показані у березні в Івано-Франківську не зараховуються через відсутність сертифікації траси. Про це він сказав і в інтерв’ю. А вже потім додав: «Тренер вирішив мені говорити, щоб я не відволікався і не забивав собі цим голову. І, певно, він все ж правильно вчинив».
 
Що ж до ходьби по дистанції, то техніка Забуженка вкотре не залишила байдужими навіть його колег по збірній. «Ми постійно приділяємо багато уваги техніці. Я не стою на місця і весь час удосконалюю її. Тренер завжди говорить, які у нього є зауваження, і ми відразу все виправляємо, - говорить Забуженко. - Я не хвалю себе, але мені і справді вдається йти технічно добре. Певно, це саме через те, що ми стільки уваги приділяємо цьому питанню. Хоча це ще не ідеал, але я до нього прагну».
 

 

На першій половині дистанції досить непоганий вигляд мав і Віктор Шумік. Він йшов попереду Забуженка, проте втримати позицію або пройти разом з Едуардом, йому не вдалося.
 
«Першу десятку я пройшов десь за 41.07 хвилини, що досить непогано. Але потім у мене став шлунок і не давав іти. Дуже кололо то з одного боку, то з іншого, і це стримувало, - пояснює Віктор Шумік. – Розумів, що потрібно боротися за команду, чув підтримку і настанови тренерів. І у ці моменти метрів на 50 зявлялася енергія, нічого не боліло. Але тільки проходив – і знову. Я намагався не пропустити суперників – з кимось це вдалося, з кимось ні… Командою ми стали третіми, що непогано. Але особистий результат – не мій (1:24.30 год і 17-те місце – прим.авт.). Я не на таке готувався. Будемо робити висновки з тренерами і дивитися, як діяти далі».
 
Якщо прогрес Забуженка є досить поступовим і ми пам’ятаємо його ще з виступів серед юнаків, то Шумік з’явився у спортивній ходьбі України, неначе чортик з табакерки. Він лише четвертий рік займається нею, проте до Алітуса встиг не лише виграти юніорські медалі Кубка Європи, а й потрапити на чемпіонат Європи-2018 у Берлін і навіть виконати там норматив для участі у чемпіонаті світу.
 
«Свою першу двадцятку я не вийшов навіть з 1:28. Після цього у мене були два збори – у Киргизії і Туреччині – і результат 1:22.53 години. Я відібрався на командний чемпіонат світу зі спортивної ходьби, проте акліматизація у Тайцані далася важко. А от до Берліну вже добре підготувався і пройшов там за 1:22.24. Тому згоден, стрибок з 1:28 на 1:22 є досить різким», - говорить Віктор.
 
Попереду і у Шуміка, і у Забуженка основний для них старт цього року – чемпіонат Європи серед молоді. Там обоє спробують показати свої найкращі результати.
 

 

Четвертим у складі української команди на «двадцятці» був Олег Свистун. Він вперше виступав на змаганнях такого рівня і фінішував на них 36-м (1:30.12 год).
 
Зазначимо, що семеро атлетів не змогли фінішувати в Алітусі, а ще одного, британця Домініка Кінга, дискваліфікували.
 
Фото ©Александра Крупская, Федерація легкої атлетики Білорусі
Joomla template by ByJoomla.com