Богдан Бондаренко: «Вирішив не стрибати, вже коли був у секторі»

Після майже дворічної перерви Богдан Бондаренко у 2019-му повернувся у сектор для стрибків у висоту. Він став єдиним, хто цього сезону виграв два етапи «Діамантової ліги». Вже у червні вийшов на результат 2,31 метр, виграв бронзу Європейських ігор… Власне, змагання у Мінську стали останніми для Богдана турніром перед чемпіонатом світу.
 
Після відкритого тренування перед Європейськими іграми Бондаренко відчув дискомфорт у коліні, а вже на Іграх у Мінську – по-справжньому серйозний біль.
 
«Ми відмовилися від участі в усіх етапах «Діамантової ліги», включно з фіналом, і почали цілеспрямовано готуватися до чемпіонату світу і концентруватися виключно на ньому, - каже Богдан Бондаренко. – На тренуваннях ти ніби й не хочеш навантажувати коліно, але це потрібно робити, оскільки інакше це не тренування. Ти його весь час відчуваєш: ніби стає краще, потім робиш тренування – і знову гірше, вилікувались – і знову.
 
На розминці перед кваліфікацією коліно почало дуже сильно боліти. Надія на те, що все ж зможу стрибати, залишалася. Ми затейпували його, я навіть «шипи» взув, спробував бігти, але відчував біль. Вирішив не стрибати, вже коли був у секторі. Хоча вийшов на розбіг і коли стояв на ньому, хотілося стрибнути. Але на дузі стало остаточно зрозуміло, що не зможу навіть відштовхнутися».
 
Зрештою, пробігши у першій спробі, Бондаренко повідомив суддям про дострокове припинення змагань.
 
«Дуже прикро, адже розумію, що не реалізував себе цього року, - продовжує Богдан. -  Виграв два етапи «Діамантової ліги». І ось воно поряд – і знову ні. Проблема така ж, як була з лівим коліном, яке оперував. Його вилікував, уже все добре, а тепер проблема з правим. Я знаю, що з ним робити, як лікувати, але нам не вистачило місяця. Думаю, якби був цей час… Насправді, ми сподівалися на те, що те, що чемпіонат світу пізно, дасть нам можливість встигнути відновитися, адже лишалося майже три місяці.
 
Якби ми знали, що не встигнемо відновитися, могли почати відпочивати, проводити зовсім іншу підготовку. Але ми до останнього сподівалися на те, що нам все ж вдасться. У нас не буває року, який був би без проблем, але цього разу проблема виявилася більшою і я не зміг її витримати.
 
Ще дуже підштовхувало виступити те, що зараз виграти медаль зі стрибків у висоту не так і складно. Зараз чоловіча висота на не такому рівні, як було кілька років тому. У Досі для медалі може вистачити 2,30-2,32 метрів. Тобто це ті результати, які я показував по сезону. І форма повинна була йти вгору, я це відчував і знав. Я у червні стрибав 2,31 метр, а ми готувалися на вересень, саме у цей час мала бути моя найкраща форма, а значить, і результат був би вищим. Звісно, якби розуміли, що так все закінчиться, то і реабілітацію раніше почали б, і займалися б зовсім іншими тренуваннями з зовсім іншим прицілом».
Joomla template by ByJoomla.com