Пригадуючи 2019 рік: Сергій Романчук, головний тренер з видів витривалості

2019 рік надовго запам’ятається представникам видів витривалості. У ньому було все: радість від виграних медалей і розчарування, коли до фінальної вісімки залишався лиш крок; боротьба на межі людських можливостей на чемпіонаті світу у Досі і сенсаційний виступ там Олени Собчук; перша медаль України на чемпіонаті Асоціації Балканських легкоатлетичних федерацій з гірського бігу і, звісно, без перебільшення знаковий виступ Андрія Ткачука на чемпіонаті світу з 24-годинного бігу та його національний рекорд
 
Була і ще одна подія, яка не залишила байдужим легкоатлетичний світ. Мова про зміну місця проведення змагань з марафону та спортивної ходьби на Олімпійських іграх у Токіо. Саме з цього ми і почали розмову з головним тренером з видів витривалості Сергієм Романчуком.
 
З ТОКІО У САППОРО
 
Зміна місця проведення олімпійських змагань з марафону і спортивної ходьби зі спекотного Токіо на прохолодніше Саппоро викликала пожвавлене обговорення у легкоатлетичних колах. В одному з коментарів говорилося про те, що зробити так, це все одно, що за півроку до сходження на Еверест сказати альпіністам, які кілька років готувалися до цієї події, що відбулися зміни і вони підкорюватимуть семитисячник.
 
Від спортсменів, заради яких Міжнародний олімпійський комітет і ухвалив рішення щодо перенесення змагань, також доводилося чути різні думки. І не всі позитивно сприйняли такі зміни. Проте президент МОК Томас Бах зазначив, що знає про те, що декому з них цілком комфортно змагатися у спекотних умовах за високої вологості повітря і вони воліли б, щоб змагання пройшли у Токіо, у серці Олімпійських ігор. Проте МОК повинен думати перш за все про здоров’я всіх атлетів, а для більшості з них значно ліпше буде виступати на Півночі, у Саппоро.
 
«Відверто кажучи, до останнього сумнівався у тому, що змагання перенесуть, - говорить Сергій Романчук. - Надто багато було побажань залишити все, як є. І звучали вони, зокрема, від країн, до думки яких прислухаються у спортивному світі. Але організатори, певно, все ж побоялися повторення ситуації, яка склалася на чемпіонаті світу у Катарі. Тому МОК і пішов на такі кроки.
 
Я був у Саппоро, знаю той клімат. Різниця температур з Токіо – 3-4 градуси. Але старт змагань з марафону і спортивної ходьби на 50 кілометрів призначено на ранню годину, і тут різниця буде суттєва – 7-8 градусів.
 
 
Останній збір перед Олімпійськими іграми ми планували для всієї легкоатлетичної команди України у Касіхарі, що лише в годині льоту від Токіо. Але після переносу змагань у Саппоро думаємо про те, як краще вчинити за таких обставин. Річ у тому, що головною для скороходів і марафонців в Японії буде не кліматична, а саме часова адаптація. До речі, коли летиш на Схід, важливо пересилити себе і не спати у літаку. Тоді адаптація відбувається значно легше.
 
Якщо проаналізувати успішні виступи, приміром, українських марафонців у Японії, то завжди швидко бігли на третій день. При цьому вони не потрапляли у гостру адаптацію. Рекорд України Дмитро Барановський теж встановив так. Тому особисто моя думка полягає у тому, що, можливо, і не варто їхати у Касіхару, а відразу прилетіти у Саппоро і виступити на третій день. Але ми ще активно обговорюємо це питання і остаточного рішення не ухвалювали.
 
Що стосується інших зборів, то там змін не плануємо. Максимум, все зміститься на два дні у зв’язку зі змінами у розкладі і особливостями гірської підготовки».
 
МАРАФОН ЯК КУЛЬТ
 
- В Японії дуже люблять марафон, - продовжує Сергій Романчук. - Там скрізь швидко біжать, особливо на змаганнях у Фукуоці. Завжди приходить дуже багато уболівальників. Цю атмосферу складно передати словами. Марафону там приділяють величезну увагу. Світові корпорації-монстри, які базуються в Японії, вкладають у нього скажені гроші, а на тренування приходять навіть їхні власники. Ви можете уявити, щоб мільярдер, власник компанії, ходив дивитися на тренування? У них марафон зведений до культу.
 
На сьогодні четверо марафонок і троє марафонців уже мають нормативи для участі в Олімпійських іграх. Очікували такого стрибка результатів від українських спортсменів?
 
Відверто кажучи, марафон приємно здивував. Високі нормативи дали сильний поштовх і спричинили стрибок у результатах наших спортсменів. І це дуже тішить! У жінок наразі четверо виконали нормативи. Дуже близький результат і у Вікторії Калюжної. У чоловіків – троє, але змагання ще будуть і відбір не завершений. Зокрема, марафон ще бігтиме Ігор Олефіренко, один з лідерів команди в останні роки.
 
Фото (с)Александра Крупская, БФЛА
Загалом планую, що сорок відсотків команди у Токіо складуть саме представники видів витривалості. Якщо взяти спортивну ходьбу, нормативи там поки що мають лише Інна Кашина й Іван Банзерук. Якби у Досі були сприятливіші погодні умови, переконаний, що нормативи були б уже там. Але попереду командний чемпіонат світу. Ми, звісно, сподіваємося на Мар’яна Закальницького. Також повернулася Людмила Оляновська, вона дуже мотивована і налаштована. Думаю, на чоловічих 50 кілометрах і жіночих 20 кілометрах у нас буде по три учасники й учасниці.
 
З чоловічою «двадцяткою» може бути трішки складніше, але є Іван Лосєв, який ще може виконати норматив і до того ж уже заробляє рейтингові очки. Перспективні Віктор Шумік та Едуард Забуженко. І це не повний список. Думаю, тут у нас теж високі шанси на максимальне представництво.
 
Прикро, звісно, що так вчинили з жіночою 50-кою. Вважаю, було б справедливо, якби її включили в олімпійську програму і дали дівчатам можливість позмагатися за медалі.
 
Маємо нормативи і на доріжці – Ольги Ляхової і Наталії Прищепи з бігу на 800 метрів. Також дуже сподіваюся на жіночий стіпль. Наталія Стребкова відновилася після травми, проводить збори у горах. У неї є хороші шанси. Щодо Марії Шаталової, то поки що складно сказати, але вона зубаста спортсменка. Буду безмежно радий, якщо їй теж це вдасться.
 
УКРАЇНСЬКА ПЕРСПЕКТИВА
 
Кожен тренер має певний план на сезон. Що було у вашому перед початком 2019 року?
 
Виконання нормативів на Олімпійські ігри і поява перспективних спортсменів. Такі є, хоч їх і небагато. Це і Андрій Краковецький, і Світлана Жульжик, і Вікторія Шкурко. Тобто не можна сказати, що все аж настільки погано, але ж ми розуміємо, наскільки скажена конкуренція у видах витривалості навіть у Європі. Скільки бігає натуралізованих африканців.
 
Ще розраховував на фінал з бігу на 800 метрів на чемпіонаті світу. У Наталії Прищепи цей сезон був не надто стабільний, а Ольга Ляхова була близькою до цього. Не вистачило зовсім трішки. Дистанція дуже популярна у світі. Олі все ж, певно, не варто було виступати на матчі Європа-США. Він був зайвий для неї. Вона була дуже добра готова, і її час в естафеті лиш доводить те, що потенційно вона була готова бігти 1.58.
 
Але якщо поглянути на витривалість, принаймні на стадіоні, то у нас одні й ті ж люди, на жаль. Єдине тішить, що за критеріями відбору на молодіжний і юніорський чемпіонати Європи поїхали більше спортсменів, ніж планували, хоч медалей і не було. Тобто ніби і потенціал є, але наші спортсмени не навчені... Взяти ту ж розминку. Вже другий рік поспіль Іван Гешко і не лише він говорять про те, що більшість атлетів навіть на чемпіонаті Європи з кросу не можуть її правильно зробити. Розумію, що це як камінь у наш город і привід зайвий раз запитати, а що ж роблять головні і старші тренери з видів витривалості. Мене у команді більшість поважають, до мене прислуховуються, але у той же час, будемо відверті, не всі тренери готові прислухатися і адекватно реагувати на зауваження і поради.
 
У нашій розмові вже звучало ім’я Світлани Жульжик. Говорила я про неї і зі старшим тренером з резерву Андрієм Каратєєвим. На вашу думку, яке спортивне майбутнє у цієї дівчинки? 
 
У Жульжик високий потенціал. Вона дуже фактурна, заточена на результат, вихована і розумна дівчинка. Єдине… Я давно у спорті і багато бачив. Лякає те, що багато талантів не розкривалися. Але вона дуже цікава. Ми зі свого боку намагаємося створювати для неї умови, забезпечувати її зборами, щоб вона змогла себе реалізувати. Тут важливо й інше: щоб був грамотний підхід і амбіції не накрили тренера.
 
Свого часу досить непогані результати показувала Анастасія Рємєнь. Які шанси на те, що вона знову вийде на результати, які дозволять виступати їй на чемпіонатах Європи чи світу?
 
Відновлення після пологів їй дається нелегко. Але що мені в Насті подобається, так це те, що вона виконує всі завдання тренера. Вона налаштована серйозно. Наприкінці року вперше була на зборі в Чолпон-Аті, виконала там всю програму. Будемо дивитися, як все складеться.
 
Тренер Анастасії, Костянтин Рурак, здебільшого працює зі спринтерами. Він з тих тренерів, які готові слухати і прислухатися до порад?
 
Він був сильним спортсменом, а зараз є грамотним тренером. Настя йде не від витривалості, а від спринту. Зазвичай вона бореться не тактично, а біжить по розкладці, завжди попереду.
 
НЕВТІШНИЙ ЛІСАБОН
 
На заключному засіданні Виконкому ФЛАУ на вашу адресу звучало немало критики у зв’язку з не зовсім вдалим виступом команди на чемпіонаті Європи з кросу…
 
Проблема в тому, що марафонці не можуть успішно виступати у змаганнях з кросу. Але інших у нас немає. У критеріях відбору ми визначили, що до команди входять атлети, які посіли перше-третє місця на чемпіонаті України за умови потрапляння у число перших 50-ти європейського топ-листа сезону. Це дало невеличке зрушення у результатах, але воно мінімальне.
 
У Лісабоні засмутив виступ Андрія Краковецького. Він був настільки заточений на боротьбу, але результат вийшов протилежним. На кого ще могли сподіватися, то це на жіночу молодіжну команду. В естафеті у нас наразі немає тих спортсменів, які могли б боротися за високі місця. Дуже сподівався на те, що команду підсилить Анна Міщенко, але вона травмувалася перед чемпіонатом України і була змушена пропустити його.
 
І траса… Хто б що не говорив, але немає у нас таких трас. В Ужгороді на чемпіонаті України ми спробували зробити її максимально наближеною до європейських, але коли випадає роса і вода під ногами… Штучно ти цього не зробиш.
 
Ви кажете, що марафонці не можуть успішно виступати у змаганнях з кросу, але Дар’я Михайлова на чемпіонаті світу ввійшла до числа 24 найкращих, що не так і погано, хіба ні?
 
24-те місце Даші було дуже хорошим результатом. У Лісабоні був гірший виступ, але загалом по сезону вона показувала досить непогані результати. Вона виконала олімпійський норматив з марафону. Поки що вона четверта серед українок, але у неї є шанс пробігти швидше і піднятися вище.
 
На Кубку Європи з бігу на 10000 метрів Даша на півтори хвилини поліпшила особистий рекорд . У Лондоні у нас взагалі команда непогано виступила. Хоч ми були без медалей, але мали місця у вісімці. А рівень конкуренції і популярності цієї дистанції дуже високий! Тому виступ української збірної був гідним.
 
У порівнянні з чемпіонатом Європи з кросу 2018 року неабиякий стрибок вгору зробила Богдана Семьонова.
 
Вона цікава й амбіційна дівчинка, і стрибок за рік у неї дійсно є. Тренер сказав, що ще через рік Богдана стане призеркою чемпіонату Європи. Будемо спостерігати. У неї є все для цього, вона напориста і фанатично віддана своїй справі.
 
Якщо говорити про доріжку, то на якій дистанції вона може себе реалізувати найкраще?
 
3000 метрів з перешкодами. Тим більше вона любить цю дистанцію.
 
Тетяна Петлюк і Анна Міщенко. Фото (с)Тетяна Петлюк
Ви говорили про те, що сподівалися на Анну Міщенко. Вона продовжує активно тренуватися, але їй, за великим рахунком, часто навіть нема з ким бігти. Невже дівчатам ліпше бігти 1500 метрів по 4.25, і то у кращому випадку, і навіть не спробувати швидше, щоб допомогти і сильнішим суперницям показати вищий результат, та й самим зрештою вирости?
 
Скажу так, вони зараз на швидше і не готові. Але сильні спортсменки ні на кого не дивляться, вони самі біжать вперед. До речі, якщо говорити про Анну Міщенко, то, думаю, на сьогодні вона могла б непогано проявити себе на дистанціях 5000 і 10000 метрів. Це особисто моя думка. Але вони з Танею Петлюк мене вражають! Обидві успішні тренери любителів, але залишаються у спорті і вміють знаходити для себе мотивацію для того, щоб тренуватися і змагатися ще й самим.
 
Можливо, мотивація не лише в амбіціях, а й у тому, що вони – хороший приклад для юних атлетів?
 
Якщо чесно, то інколи у мене складається враження, що у юних атлетів вже немає кумирів. Ми виховувалися на передачах, на прикладах інших спортсменів.
 
А на чому виховуються вони?
 
Зокрема, на власному его. Не говоритиму про всіх, але у багатьох з них немає кумирів. Не можу сказати, добре це чи погано. Раніше, коли старші говорили про те ж харчування, я слухав з відкритим ротом. Навіть про те, з чим краще пити чай – з цукром, медом чи варенням; яке печиво не варто їсти. Зараз молодь не надто прислухається.
 
Повернусь до кросу. Ви зараз працюєте над концепцією розвитку?
 
Так, підключив до цього всіх небайдужих. Вона досить обширна, я б навіть сказав, що державної ваги, адже починати потрібно з уроків фізкультури й міських естафет. Подивимося, як буде далі розвиватися. Хотілось би, щоб фізкультуру повернули в шкільну програму і щоб її викладали професійні вчителі. Щоб коли приходиш у школу з пропозицією провести міські естафети, це не сприймалося вороже.
 
Необхідно відродити систему студентського спорту, бо у нас є шикарні й фактурні юнаки і дівчата, але їх затягують соціальні питання, включаючи вступ до університетів, навчання в них, і ми їх втрачаємо.
 
Але надія є. Біговий рух розвивається семимильними кроками. Ще років п’ять тому я такого навіть не очікував. І це повинно вилитися в якість. Сумно те, що більшість тренерів, моїх друзів, які чогось досягали, пішли в любительський спорт. Вони дуже креативні. Хоча це теж має перерости в результат, але це довготривалий процес. У клубах займаються не лише дорослі, а і їхні діти. З них можуть вирости професійні спортсмени. У них дуже цікаві тренування, з сучасними підходами. Любителі прагнуть результату. Та ж функціональна діагностика: професійним спортсменам інколи потрібно доводити, що вона потрібна, а любителі все це роблять. Вони стільки всього читають! Мене неодноразово запрошували з лекціями у бігові спільноти. До кожної з них необхідно серйозно готуватися, бо люди ставлять такі питання, що замилити їм очі точно не вдасться. А якщо подивитися, які звіти вони здають тренерам після тренувань, то навіть позаздрити можна. Тому рано чи пізно це все має перерости у результат і для професійного спорту.
 
Та витривалість такий вид, де необхідно терпіти. Не кожен готовий до цього. До дітей і взагалі потрібен особливий підхід. Хто такий дитячий тренер? Це людина, яка повинна закохати у біг, зацікавити ним і не «вбити» дитину. Бо це потрібно полюбити так терпіти, щоб потім – кажу як є – навіть блювати і отримувати від всього цього кайф.
 
ПОЗА СТАДІОНОМ
 
Види витривалості не обмежуються лише олімпійськими дисциплінами. Є й інші, зокрема трейл і гірський біг.
 
У 2019 році  ми відправили на основні офіційні міжнародні турніри всі команди, профінансували чемпіонів. Поки що ми в серединці, але поступово піднімаємося. Але це такі специфічні дисципліни… Глибоко переконаний, що для того, щоб бігти швидко, потрібно жити в горах. І нам не вистачає тренерів, які б спеціалізувалися саме з цих дисциплін. До того ж усім цим людям ще потрібно заробляти на життя. Вони соціально залежні і не можуть приділити максимальну кількість часу тренуванням.
 
Сергій Сапіга й Андрій Ткачук. Фото (с)Твоя пригода (@TvoyaPrygoda)
 
Але їм – і спортсменам, й організаторам – потрібно потиснути руку. Ця культура розвивається семимильними кроками. Компанії вже цікавляться гірським бігом і трейлом, у якості спонсорів починають забезпечувати екіпіруванням, напоями, що недешево. Спортсмени водночас є амбасадорами. Тим більше багато хто з них так цікаво все описує, що зачитуєшся.
 
Організатори пробігів з трейлу і гірського бігу виросли з туристичних романтиків. Всі вони неординарні особистості. Організувати такі змагання дуже складно. Чого варте лише маркування траси! А якщо забіг ще проходить вночі... Уявіть, як у цей час бігти в горах. Ті десятки кілометрів потрібно промаркувати так, щоб навіть коли темно, було видно і стрічки, і фарбу. А додайте сюди організацію рятувальників, мотивацію волонтерів.
 
Люди, які все це організовують, фанатично віддані цій справі. Так, частково це бізнес. Ті, хто біжать, готові за це платити. Але ж і організація таких змагань тягне за собою величезні витрати. І знаєте, всій цій тусовці можна лише по-доброму позаздрити, бо стільки доброти і такої приємної атмосфери, як у них, складно ще десь зустріти.
 
Ви говорили про нестачу тренерів з гірського бігу і трейлу. Знаю, що така проблема є і у добовому бігу. Зокрема, про це говорив рекордсмен України Андрій Ткачук.
 
Добовий біг – це взагалі інша філософія. І так, там теж ті ж проблеми, що й у гірському бігу та трейлі. Андрій – неординарний спортсмен! Він дуже фактурний. Коли побачив його вперше на власні очі (а було це на змаганнях з трейлу), те, як він зі старту понісся, як лань, вирішив, прийти ще й вночі і подивитися на нього. Він дуже легкий, як кішка. Такий спокійний, розслаблений, а коли потрібно зібратися – вмить це робить. Він дуже сильний психологічно, освідчений, начитаний, дуже глибоко знає історію України. Такі люди, як він, потенційно здатні вигравати чемпіонати світу. Але для них потрібно створювати відповідні умови.
 
 
 
Читайте також:
 
Joomla template by ByJoomla.com