Резерви для резервiв

86

Будь-яка iснуюча в державi структура повинна вкладатися в певну систему. От i помiркуємо, що має собою являти система пiдготовки резерву. Не скажу нiчого нового, коли обмалюю її як певну трикутну фiгуру з досить жорсткими обрисами. Сторонами цього трикутника є кадри, база для пiдготовки спортсменiв, медико-бiологiчне забезпечення.

Будь-яка iснуюча в державi структура повинна вкладатися в певну систему. От i помiркуємо, що має собою являти система пiдготовки резерву. Не скажу нiчого нового, коли обмалюю її як певну трикутну фiгуру з досить жорсткими обрисами. Сторонами цього трикутника є кадри, база для пiдготовки спортсменiв, медико-бiологiчне забезпечення.
Її двигуном є кадри. У конкретному випадку – тренери i спортсмени. Почнемо з тренерiв: у нас їх, якщо мати на увазi кiлькiсний склад – цiлком достатньо. Говорячи про рiвень їхньої квалiфiкацiї, обсяг знань, не можу погодитися з досить поширеним в нас твердженням: мовляв, вони недостатньо квалiфiкованi…Я переконався, що тренери, якi працюють iз резервом для нацiональної збiрної – люди досить-квалiфiкованi. iнша рiч, що за працю вони отримують мiзерну заробiтну плату, але це сьогоднi загальне болюче питання для будь-якого українського службовця.
Говорячи про достатнiй якiсний i кiлькiсний склад тренерiв резерву, враховую, що головна хвиля вiдтоку” наших кадрiв за кордон вже спала, в Українi залишилися тi люди, якi вiдданi справi та обраному способу життя. iнша рiч, що приплив молодих кадрiв поки нульовий. Але тi, хто нинi працює, мають запас творчого та вiкового потенцiалу на 10-15 рокiв. Гадаю, що коли їхнiм досвiдом зацiкавиться завтрашня молодь, то вистачить 2-3 роки, щоб перейняти в старого майстра найголовнiше.
У поняття кадри, якщо пам`ятаєте, входить i спортсмен. Тобто, навiть i не спортсмен у повному розумiннi слова, а той хлопець чи дiвчина, що мрiє ним стати, або батьки якого мрiють про це. Отут i справдi є величезна проблема, але, як на мене – проблема зовсiм не сьогоднi народжена. Пам`ятаю, як вже пiсля Олiмпiйських iгор-80 у Москвi, десь у 84-му роцi в газетi “Советский спорт” велася полемiка на тему: де, власне кажучи, брати таланти для спорту? Як вiдповiдь на неї, невдовзi з`явився ряд чудових наукових статей, з яких доказово випливала така ситуацiя. Перекажу висновки стисло. Якщо ми сьогоднi маємо, припустимо, 1000 умовних дiтей в загальноосвiтнiх школах у 5-6 класах, то з них ми можемо отримати 2 вiдсотки обдарованих саме в легкiй атлетицi. Згадаємо тепер, що легка атлетика внутрiшньо неоднорiдний вид. Для одних видiв необхiдний потенцiал витривалостi (саме для тих, яких у нас немовби просто немає), для iнших – потенцiал швидкостi, для стрибкових видiв взагалi потрiбнi люди з досить специфiчним обдаруванням…
А тепер подивимося на стан речей тверезо. Якщо вже рокiв 7-8 тому на територiї СРСР велася полемiка про труднощi набору обдарованих дiтей, причому навiть на такi престижнi види як фiгурне катання або веслування (що вже тодi казати про легку атлетику!), то зрозумiло, що породжена вона не сьогоднi. Бiльше того, проблема ця загальна для всiх країн Європи i навiть Америки. i це не торкаючись ситуацiй з екологiєю, економiкою, а тим бiльше – з полiтикою…
Зрештою, можна поспитати, а який би вигляд мали легкоатлетичнi збiрнi команди таких традицiйних країн-лiдерiв виду, як США, Англiя або Францiя без чорношкiрих атлетiв (не хотiлося, щоб це риторичне запитання сприймалося, як расове)? Запитую про це з єдиною метою: довести, що питання набору дуже складне для такої країни, як наша. Бо iсторично ми формувалися як країна з бiлошкiрими расами та достатнiм домiшком татарської кровi – до речi, генетично схильної до навантажень на витривалiсть.
Отже, вiдбирати було вже виключно важко i сiм рокiв тому, а тепер це завдання ще складнiше. Мотивацiя у молодi послабшала, а можливостi нашi поменшали. Поясню: ранiше закидалася величезна сiтка, до якої потрапляв багатющий “вилов”. Кiлькiсть тренерiв була ще бiльша нiж тепер (хоча, ще раз пiдкреслю, i тепер їх вистачає)… Зараз ситуацiя змiнилася. Перед нами конкретне завдання: з мiнiмальними витратами визначити обдарованих на рiвнi 5-6 класу.
Зроблю невеличкий вiдступ. Позавчора була блискуче захищена дисертацiя в галузi педiатрiї (медицина) на тему, пов`язану iз здоров`ям дитини. Маю на увазi працю Валентини Андрiївни Шаповал. За цiєю темою вже два роки ведеться робота в Києвi (пiд це видано асигнування) по скринiнгу здоров`я дiтей. Але вже сьогоднi в мiському центрi здоров`я база даних зберiгаються вiдомостi на 37 тисяч дiтей. Серед них вiдсоткiв 30-40 якраз припадає на 5-6 класи. Користуючись цими вiдомостями, легко знайти фiзично здорових, а отже, i обдарованих дiтей. На жаль, вiдомостi про здоров`я юних киян – жахливi, але 1,5-2 вiдсотки фiзично здорових все ж маємо. От i давайте рахувати.
Якщо сьогоднi ми твердо знаємо: в нас смертнiсть вища за народжуванiсть, в нас вже сьогоднi немає 50 вiдсоткiв дiтей з нормальним станом здоров`я, то це означає, що через 15 рокiв спiвставлення хворих i здорових вже не читатиметься як 50 на 50. Коли сьогоднiшнi дiти стануть юнiорами, то ця арифметика матиме вигляд – 50:40, а коли вони доживуть до 35 рокiв – 70:30. Виникає запитання: куди ж дивляться нашi полiтики? Якщо ми сьогоднi свiдомо готуємо 75 вiдсоткiв нездорових людей для майбутнього, то нiякi варiанти перебудови економiки нi до чого не приведуть. Навпаки, почнеться звичайний фашизм, бо той, хто здоровий, не схоче вiддавати свiй заробiток на утримання хворих, а отже, стане знищувати слабкiших за себе. Але це в iсторiї вже було i стало аксiомою. Питається, куди треба сьогоднi вкладати грошi, щоб держава мала майбутнє? Вiдповiдь однозначна: в здоров`я дiтей. Та тут стикаємося з ще одною помилкою вчорашнього дня.
В нас у старому парламентi Мiнздрав “народив” iдею, спритно пiдхоплену багатьма журналiстами i полiтиками: “спорт – погибель для здоров`я, а от фiзкультура – це добре”. А як, питається, можна викласти в голову дитинi думку, що фiзкультурою треба займатися заради здоров`я? Це практично неможливо. Людина на нашiй планетi так влаштована, що чи не щотижня має отримувати мотивацiю для наступної роботи. Умовно кажучи, я сьогоднi на метр стрибнув, а через тиждень – на метр двадцять i похвалився перед однолiтками або перед бабусею…
Так це ж, люди добрi, i є спорт. Ото б це усвiдомити нашим високим урядовцям, якi починають закривати спортивнi школи, вiдкриваючи iлюзорнi школи здоров`я. Дитина втрачає мотивацiю, а ми можливiсть мати здорове поколiння. Повторюся: якщо ми i справдi хочемо бачити здоровi поколiння, то грошi треба вкладати саме в ДЮСШ.
Коли ж говорити про те, що саме ДЮСШ мають видавати сьогоднi “на гора”, змагаючись одна з одною, то, борони боже, визначити: високi результати. Бо за такої постановки питання повернiмося до позавчорашнього дня. Вони мають змагатися в загально-фiзичнiй пiдготовцi i тiльки. А робити це треба так, щоб дiтям було цiкаво i престижно ставати переможцями у такий спосiб. От для цього i повинна надавати субсидiї наша держава. Не дасть, то через пiвтора олiмпiйських строки ми перетворимося в який-небудь спортивний Бангладеш… А в 2000 роцi вже не матимемо кого возити i виставляли на iгри. Тодi знадобляться десятирiччя, для досягнення бодай сьогоднiшнього рiвня розвитку спорту…
Виникає головне питання: якщо кожний тренер працює у нас саме для спорту вищих досягнень, то це справжнiсенький блеф, якого давно вже треба позбутися. Визнаємо, нарештi, до ДЮСШ або як там її не назвати, це не мiсце i не ланка пiдготовки високого спорту. Це школа, яка працює лише для того, щоб дати дитинi здоров`я, а для спорту вищих досягнень – базову пiдготовку. Якщо це буде знати i тренер, i учень, то все стане на своє мiсце.
Вiзьмемо наступну ланку з нашого трикутника – базу. Як не рахувати, а базовi осередки в нас iснують. Достатньо сказати, що той же Булковський, та ж таки Тарнопольська якраз “народженi” у згаданiй системi. Вони пройшли базову пiдготовку саме в iнтернатах. Як на мене, базова пiдготовка юного легкоатлета в ДЮСШ i далi по етапах навчання – це досконала технiка виконання величезного спектру фiзичних вправ, що грунтуються на гармонiйному фiзичному та психофiзичному розвитковi.
Сьогоднi, якщо спортсмен у 19-20 рокiв починає показувати результати на рiвнi кандидата у майстри спорту, вiн потрапляє до орбiти комерцiйних стартiв. Тут його вже нiхто не зупинить. Кiлькiсть змагальних днiв у роцi сьогоднi досягає 150! Я певний, що десь у 2000-му роцi вона сягатиме 200 i бiльше днiв. А це означає, що коли дитина встигла до 10-12 рокiв здобути вiрну школу рухiв загального характеру – в неї є спортивне майбутнє, не встигла -немає, бо надолужувати прогаяне часу не буде.
Ще раз пiдкреслю, якщо сьогоднi тренер не встигає до 17-18 рокiв, працюючи з талановитою дитиною, досягти розвитку її фiзичного здоров`я, створити величезну рушiйну базу, то через рiк-другий цей атлет iз спортивної арени зникне. Роки працi i талант пiде нанiвець.
А що ми маємо? Пройшли молодiжнi iгри. Та картина, що я її спостерiгав пiд час демонстрацiї учасниками низького старту, проiлюструвала: або нашi тренери не готовi давай своїм .учням базову пiдготовку, або їм, в гонитвi за результатами, нiколи цим займатися.
i це за умов, що в Українi є в кого вчитися, не треба для цього їхати за кордон або що. Досить пiдiйти в Луганську до Федорця, до будь-кого з численних київських фахiвцiв, до… (не продовжуватиму перелiк прiзвищ i мiст), i навчайся, будь ласка. Тепер про базу суто матерiальну. Залишаючись реалiстами, визнаємо: нових баз ми швидко не побудуємо. Отже, треба, концентрувати зусилля там, де цi бази вже є, пiдтримувати їх у будь-який спосiб. Де цi бази, поспитаєте? Вiдповiм: в Українi є спортивнi iнтернати i всi вони з гiршими або з кращими базами. i тут знову дозволю собi невеличкий вiдступ.
Пiд час чемпiонату Європи в Парижi, я обiйшов всi закутки чудового манежу в Берсi. Засвiдчую: там немає мiсця для тренування дiтей, або пiдлiткiв. Є лише центральна арена для тренувань нацiональної збiрної. Питається, а де ж у Парижi мiсце для тренувань легкоатлетичної молодi взимку? А нiде. З периферiї таланти привозять. А в нас є де тренуватися. Просто ми звикли все своє ганьбити, не навчилися повнiстю використовувати все, що маємо.
Вченi, бiологи, психологи просто повиннi розкрити цей блок порад i до того ж – якнайшвидше. Поки ж вiн повнiстю нульовий, i тренер часто-густо не володiючи школою знаходження контакту iз пiдлiтком, просто втрачає учня.
Тепер перейдемо до третього боку – медико-бiологiчного забезпечення. Тут ситуацiя i справдi жахлива. Ми просто не знаємо як сьогоднi має бути забезпечена дитина в 10-12 рокiв навiть розумно визначеним достатнiм харчуванням. Що з навантаження давати, а що нi – розробили практики, а все iнше – темрява. Тут i складностi статевого дозрiвання, i змiни у психологiї пiдлiтка з ним пов`язанi. Медики,
А тепер уявiть собi лiтак з двигуном (кадри) та двома крильми. У нашого лiтака, виходить, є двигун i одне крило, а iншого немає. Питається, куди вiн полетить? Буде кружляти по злетнiй смузi, а якщо раптом i злетить, то впаде i розiб`ється. Отже, система немовби i є, а немовби її не iснує, бо мусимо лiтати з одним крилом.
Вiзьмемо iнший аспект цiєї ж теми. Тепер модною стала проблема спонсорiв. Куди не ступиш, всюди кажуть: шукайте собi спонсорiв… Стверджую: бiзнес у галузi дитячого спорту та дитячого здоров`я нiколи i нi для кого, крiм держави, прибутковим не буде. Прибутковим вiн може бути виключно для держави, якщо, природно, вона волiє бачити своє населення здоровим. Бiзнесмен може на якийсь час вiдкрити елiтарну школу пiд свою дитину…Є люди, якi трохи допомагають тим же легкоатлетичним школам. Усi вони, як правило колишнi легкоатлети. Та така допомога – крапля в морi потреб дитячого спорту.
Таким чином ми дiйдемо висновку, що в нас є головне: тренерськi кадри, задовiльна матерiальна база для дiтей, якi обрали собi легкоатлетичний спорт. Проте, немає коштiв для забезпечення тренувального процесу дитини, як немає в дiтей достатньої мотивацiї для активних занять спортом. З останнiм ладен сперечатися. Мотивацiя є: це наявнiсть таких знаних атлетiв, як Сергiй Бубка, iнесса Кравець та ще цiлий список майстрiв приблизно такого ж рiвня досягнень… Усi вони люди статечнi, багатi. i треба про це чесно казати тим дiтям, якi в 10-12 вже добре розумiють, що таке багатство i бiднiсть, а в 14-15 всi без винятку хочуть бути багатими. Просто треба наважитися i головне сказати через пресу хочеш бути багатим – тренуйся. Сказати не раз i не двiчi, роблячи в дитячiй уявi образ спортсмена-супермена.
Але усi легкоатлетичнi “новобранцi” повиннi розумiти: один день сьогоднiшньої роботи тої ж таки iнесси Кравець за навантаженням, дорiвнює роботi, яку вони встигли зазнати за все своє коротке життя. i нiхто при цьому нiяких гарантiй на майбутнє тут не видає, як до речi, i на ринку. Ризик вiн завжди – ризик, як у спортi так i в життi..
Повернiмося до початку розмови i спробуємо вiдповiсти на запитання: де починається i де закiнчується резерв?
От закiнчилися Молодiжнi iгри. Ми що, не знали тих, хто тут став переможцем, або побачили когось нового? Нiчого подiбного, все знали заздалегiдь. Тобто, нiякого огляду або пошуку резервiв тут не проводилося. Виходить, усе це зроблено з єдиною метою: примусити статечних керiвних дядечкiв на мiсцях видiлити кошти на молодiжний спорт через очки, .що їх його областi нарахували на iграх… Кошти, до речi, виданi державою не менш статечним дядечкам у столицi i розподiленi по областях…
Де починається резерв, де його шукати? Шукати в бiльш ранньому вiцi нiж молодiжний. Приїхали, скажете, тож що, знову треба шкiльнi спартакiади вiдроджувати? Нi, кричу, iвалт i пробi, нi! Нехай це будуть хоч i шкiльнi Олiмпiйськi iгри, але проводитися вони мають не по видах спорту, а по загальнiй пiдготовленостi, по так званому ЗФП. i нехай очка нараховуються їм за здоров`я дiтей i тiльки за нього, отим керiвним дядечкам. А ми зате знатимемо: в якiй саме областi шукати здорових дiтей.
Отже, грошi немовби й знайшли, вiддали їх на пiдтримку молодiжного спорту, а ефект отримали нульовий. iнша рiч, Молодiжнi iгри, як засiб вирiшення соцiальних проблем молодi, але тодi вони мають охоплювати передусiм студентську молодь, де таких проблем вистачає. i тут виникає ще одне запитання: яку структуру резерву маємо сьогоднi на практицi, а не в теорiї?
Сьогоднi резерви починаються i закiнчуються на рiвнi Мiнiстерства народної освiти. Воно зухвало розтринькує кошти, зухвало щось закладає у майбутнi витрати i все за тiєю ж схемою, яка дiяла ще “за царя Гороха”. Якщо сьогоднi в Наросвiти є кошти i на здоров`я дiтей, i на спорт, то вони повиннi витрачатися у цiлком визначеному напрямi: на загальну фiзичну пiдготовку. А ми – спортивнi фахiвцi – якось порозумiємося мiж видами спорту, кого, куди i кому вiддавати з талантiв. А от спартакiади в такому випадку спочатку мали б проводитися по регiонах, щоб якнайбiльше залучити дiтей i якнайдешевше провести змагання; потiм фiнальними, причому проходити святково, а в календарному вимiрi – тривати мiнiмум пiвроку. i всi канiкули – золотий час охоплювати обов`язково. Тодi б i здоров`я дiти нашi мали, i фахiвцi знали: б де брати резерви.
Нинi, немовби в Мiнмолодьспортi є органiзацiя, яка працює iз резервом. Питається, з яким резервом? Хiба ШВСМ, якi перебувають пiд нашим патронажем, а частково на нашому фiнансуваннi готують резерв? Нi, працюють над тим, що вже давно знайдене. В основному це збiрнi команди областей/якi сьогоднi виступали на Молодiжних iграх, а завтра готуватимуться до чергової спартакiади. Вони намагаються пiдтримати спортсменiв i тренерiв, але олiмпiйцiв там раз-два i все. Це нiякий не резерв… Йдемо далi: училища олiмпiйського резерву, або училища фiзичної культури (назви якi гучнi), з використанням не iснуючого в свiтi поняття, бо фiзичної культури нiде, крiм нас, немає. Є просто культура – загальна. Так от цi училища роблять те, що їм замовляє та ж наросвiта, бо вона їх утримує… Хiба не привiд для нагальної перебудови.
Коротше, я певний, що коли iснуватиме блок спартакiад, чи змагань за будь-якою iншою назвою, що перевiрятимуть загальну фiзичну пiдготовку, а тi грошi, якi сьогоднi є, витрачатимуться саме на них, то все в нас буде гаразд. Якщо ж цi кошти знову . розподiлять по видах спорту, як ранiше, то прийдемо до того ж, що вже було колись: зарплата за результатом, здоров`я – у мiнусi, резерву також.
На сьогоднiшнiй день на юнiорський чемпiонат свiту нам видiлили кошти на 16 чоловiк. i
чудово, бо в нас бiльше претендентiв на пристойний виступ немає. Тепер знову займемося пiдрахунками. З 16 учасникiв, у люди вийде надалi, в кращому випадку, половина, тобто 8 чоловiк. З них до наступної Олiмпiади добре якщо збережеться знову ж таки половина – 4 чоловiки. Додамо до них тих дорослих, що готуються до Олiмпiади сьогоднi – чоловiк iз ЗО, а то й бiльше: матимемо разом осiб 30-35. А бiльше нам на iгри возити немає сенсу. Бо часи, коли. Країна (СРСР) вивозила на iгри команду у 80-100 осiб, минули. Це до снаги виключно для дуже багатих країн, здатних вирiшувати у такий спосiб певнi соцiальнi питання серед молодi, надаючи кожному свiй шанс. А сьогоднi ми можемо собi дозволити вояжi виключно для тих людей, якi здатнi привезти з iгор нагороди, або, принаймнi, стати фiналiстами, у такий спосiб ввiвши свою країну до списку легкоатлетичне розвинених.
Є ще одне невирiшене питання, вiдповiдi, на яке я поки не знаю. Маю на увазi регламент визначення збiрної команди. От вiн перед! мною розроблений.
По три кандидати у видах спринту, на середнiх дистанцiях по два кандидати…Тут i резерв, i все наявне. Тобто, тут стеля того, що може сьогоднi виїхати за кордон i захистити честь країни. Тодi запитую, а скiльки ж має бути кандидатiв? Певно, не бiльше нинiшньої наявної кiлькостi вже задiяних спортсменiв, i вiк цих кандидатiв не повинен перевищувати 20 рокiв. Питання: а скiльки ж треба резерву? Ну, порядку чотирьох чоловiк на той же спринт. i тут спостерiгаємо таку картину: в такому “достатньому” видi, як метання молота, ми змушенi сьогоднi утримувати не три чоловiки, а п`ять. Бо вони всi далеко метають. Та ще кандидатiв маємо шiсть, i юнiорiв порядку 10-ти осiб. А є ж iншi легкоатлетичнi види, у яких людей – нуль..`. Тобто, стикаємося iз своєрiдним “перевиробництвом” в одних видах i повним банкротством в iнших. i це за нашої нинiшньої бiдностi.
Зрозумiйте мене вiрно. Вiдмiнно, що є школа Лонського, яка щороку, пiдкреслюю, щороку пiдкидає до “грубки” нацiональної збiрної по одному-двох кандидатiв. Крiм того, в своєму краї школа дбає про те саме здоров`я дiтей… Але система iнтернатiв продукує своєрiдне множення схожих, хоч i значно слабкiших осередкiв.
Навiть побiжний аналiз по видах, що там розвиваються, доводить: маємо величезну кiлькiсть груп по видах витривалостi, масу стрибкових груп, як правило, з якогось одного виду… А якого виду? Того, де сьогоднi легше виконати тарифiкацiйнi нормативи, щоб група оцiнювалася вище. Зарплата давить тренера; який працює на мiсцi. Отже, вкрай необхiдно переглянути тарифiкацiйну оплату. Знайти iншi пiдходи. Очевидно, цим мають займатися аж нiяк не фахiвцi з нацiональної збiрної. Можна створити статечний мiж мiнiстерський орган (я це пiдкреслюю) iз молодь-спорту, наросвiти, охорони здоров`я. Вивчити питання i чiтко визначити що i як оцiнювати. Без цього все буде, як було…
Куди ж ми йдемо?
У США резерв починається в загальноосвiтнiх закладах. Готують майбутнiх легкоатлетiв учитель. За програму вiдповiдає вiн же. А звiтує за роботу через тести. Оце – рацiональнiсть i вмiння рахувати грошi. В них немає нiяких програм, а є Вчитель. Вiн прийняв клас i через пiвроку має довести, що дiти щось набули у фiзичному розвитку. Якщо вони, крий Боже, втратили – йому вже вчителем не бути. А якщо дiти ходять на заняття iз задоволенням, то ще й для проведення урокiв фiзкультури – на вiтер.
Вiзьмемо Нiмеччину, яка за умовами життя та обставин ближче до нас нiж Америка. Пiсля об`єднання, там спочатку знищили всi спортивнi iнтернати НДР. Пройшов рiк i стоп. Спорт же в них починається тiльки на рiвнi вищого навчального закладу.
А в нас поки вчитель у школi, через iснуючу i затверджену систему, виконує нав`язану з гори програму й вiдробляє години, тренер ДЮСШ – немовби дублює його, залучаючи дiтей до спортивних занять. Тобто, ми були такi багатi, що дозволяли собi непродуктивний дубляж, практично пускаючи грошi, видiленi лишньої ФРН зрозумiли, що в досвiдi їхнiх соцiалiстичних колег було багато корисного. Вони повернули назад фахiвцiв i займаються вiдновленням системи, врахувавши помилки своїх схiдних колег, якi визнавали можливими вживати будь-якi методи для досягнення результатi.
Тепер у нiмецьких клубах є фахiвець з легкої атлетики, який повинен працювати з дiтьми i вмiти все. Пригадаймо славнозвiсну колись ленiнградську школу Вiктора Алексєєва, який також був “багатоверстатником”. Я вважаю, що на рiвнi СДЮШОР i навiть на рiвнi iнтернатiв саме про багатоверстатникiв i треба вести мову. Тобто, є в тебе в руках талант, то й займайся з ним…- А не треба ганяти по всiй країнi хлопцiв i дiвчат, шукаючи фахiвця вузького профiлю.
Та повернiмося до нiмецького досвiду. Дiтей у спорт там нiхто не приводить, збори їм нiхто не робить. Проводять, щоправда, змагання мiж клубами, де на кожний вид легкої атлетики трапляється по 2-3 учасники, а буває i по 8-10. Тут є невеличкi призи i все. Тамтешнiй тренер, органiзуючи набiр, їде в глибинку до викладачiв середнiх загальноосвiтнiх закладiв, передивляється дiтей на заняттях, умовляє батькiв i дiтей спробувати потренуватися, поспитати спортивну долю. Нiхто на блакитному блюдечку йому нiкого не приносить. А вже про лабораторiю вiдбору i мови не ведеться. Просто люди працюють i непогано пiдiймається нова нiмецька легка атлетика.
Пiдсумуємо: маємо систему, структуру, майже не маємо грошей. i якщо сьогоднi серед лiдерiв держави не вiдбудеться рух у бiк дитячого спорту (а що це таке, ми вже з вами визначили), то не буде спорту вищих досягнень i не буде здорової нацiї.
Отже, ми повиннi переглянути всi календарi в легкiй атлетицi, але зробити це у вiдривi вiд усього дитячого спортивного руху в Українi неможливо. Тому i велася ця розмова, добре, якщо недаремно.
Я чудово розумiю, що ця стаття .просто розкриває головнi проблеми пiдготовки резервiв. Як на мене, то тема ця заслуговує на ряд статей, пов`язаних iз практикою пiдготовки юних легкоатлетiв, особливо у вiцi 10-12 рокiв. Тому й закликаю своїх колег-тренерiв подiлитися власним досвiдом i думками з цього приводу на сторiнках нашого журналу.
 
Валерiй АЛЕКСАНДРОВ

“Легка атлетика”, 1994 р.