Серію матеріалів про участь українських фахівців у міжнародній конференції «Development of Tomorrow’s Champions», яка 10–11 жовтня відбулася в Люксембурзі, завершуємо розмовою з тренеркою Наталією Лупу.
– Після цієї конференції побачила, що рухаюся в правильному напрямку, – говорить Наталія Лупу. – Можливо, я не отримала аж надто багато саме нових знань, проте спілкування й обмін досвідом, який можливий на таких заходах, дійсно важливий.
Ігровий підхід до тренувань. Роб Грей у своїй лекції наголосив на тому, що з дітьми класно працювати в ігровій формі. Це ніби й зрозуміло, і я це знала, проте цікаво було послухати. І я взяла для себе кілька ідей на замітку.
Наприклад, можна робити розминку в ігровій формі. Або раз на тиждень відправляти дитину на інший вид спорту, а оскільки я працюю в коледжі й у нас є багато різних видів, то це цілком можливо реалізувати. Чи зібрати легкоатлетів з представниками якогось іншого виду спорту й організувати для них якусь розвиваючу гру. Ось ця ідея мені дійсно сподобалася. Тим більше ми й так з дітьми раз на тиждень граємо у волейбол, баскетбол чи футбол.
Ідентифікація талантів. Роджерс Юммелс із Нідерландів говорив про те, як ідентифікувати таланти. Насправді я чекала на цю лекцію, і після неї мені стало зрозуміліше, чому в них такі результати й такий розвиток.
У 2016 році вони створили наукову групу, яка почала займатися пошуком талантів. Її представники відвідували клуби, шукали дітей, допомагали їм із переходом з однієї вікової категорії в іншу. Здебільшого йшлося про юніорів, тобто U20, але працюють вони і з U18.
На початку було нелегко, адже комунікація з тренерами ще не була налагоджена. Ті побоювалися, що в них заберуть спортсменів. Проте поступово ситуація змінилася, і за десять років вдалося напрацювати багато матеріалу, з яким зараз успішно працюють тренери. Мені здається, це класна система, адже вона передбачає не лише пошук талантів, а й подальший супровід дітей, спостереження за ними та тестування.
Ще один цікавий момент я помітила раніше, коли була на юнацькому чемпіонаті Європи в Рієті. Спортсмени з Нідерландів виконували таку саму розминку, як і дорослі атлети. Тоді я зрозуміла, що в них є спільна система підготовки, за якою дітей ведуть до дорослого спорту.
Водночас чіткої закономірності все ж немає: дитина може показувати високі результати в юніорському віці й продовжувати прогресувати в дорослому спорті, а може розкритися значно пізніше, уже на дорослому рівні.
Мені також сподобалося, що їхня наукова група аналізує, скільки спортсменів пройшли через програму моніторингу й згодом вийшли на дорослий рівень. Водночас вони відстежують і тих, хто не брав участі в цій програмі, щоб побачити, чи вдалося їм реалізувати себе в дорослому спорті.
Тісна співпраця з тренерами й щоденники атлетів. Щодо представників Швейцарії, то вони також працюють зі спортсменами U20 та U23, проводять тестування, спостерігають за ними. Мені було цікаво, як у них побудована комунікація між федерацією і тренерами. Коли спортсменів беруть до збірної Швейцарії, ця співпраця стає ще тіснішою. У них є спеціальні таблиці, які заповнюють тренери, а спортсмени обов’язково мають вести тренувальні щоденники.
Партнерство між спортсменом і тренером та всебічна підтримка. Ще однією цікавою темою було партнерство між тренером і спортсменом. Про це розповідали Патріція ван дер Векен та її тренер. Вони почали працювати разом, коли їй було 13 років. Уже в юнацькому віці вона пробігла 11,52 секунди й встановила рекорд Люксембургу. Зараз вони працюють разом уже близько десяти років. І зрозуміло, що між ними є комунікація, адже якби її не було, не було б і результатів.
Вони також розповідали про перехід з юніорського спорту до молодіжного, U23. У цей період були проблеми, результати стояли на місці. Але водночас потрібно було вирішувати питання з проживанням, харчуванням та багато інших. Тому вони наголошували на тому, що під час такого переходу спортсмену потрібна підтримка з усіх сторін: тренера, психолога, батьків. Усі мають працювати разом. І я з цим погоджуюся, адже підтримка для спортсмена завжди важлива.
Розумний спортсмен. Ще мені сподобалася думка одного з лекторів про те, що ми не маємо все вирішувати за спортсмена. Наприклад, якщо дитина виконує якусь вправу неправильно, ми як тренери її спрямовуємо, але маємо також дати їй завдання самій подумати, що потрібно зробити, щоб виконати вправу правильно. Тобто спортсмен має сам думати, як це зробити.
