Тетяна Петлюк здобула срібло на 800-метрівці, а Віта Паламар стрибнула на “бронзовий” національний рекорд!!! Антоніна Єфремова у фіналі на 400 м стала четвертою з кращим власним
Закінчився перший фінал третього дня змагань чемпіонату світу з легкої атлетики в закритих приміщеннях. У вирішальному забігу жіночої чотирьохсотметрівки по четвертій доріжці стартувала Антоніна Єфремова. Те, що росіянки Олеся Зикіна та Наталя Назарова домінуватимуть у цьому фіналі, було зрозуміло ще після попередніх забігів. Роісйський дует зі старту включив неперевершені швидкості, й усім учасницям забігу доводилося лише супроводжувати їх поглядом у спину. Антоніна Єфремова з другого віражі вийшла шостою (останньою), але швидко почала надолужувати згаєне. Прикро лише, що обидва віражі другого кола донеччан ці довелося пробігти по другій доріжці. І як не намагалася Єфремова дістати на фінішній прямій Шеррізу Вудз, фінішну риску Антоніна перетнула таки четвертою. Щоправда, з новим особистим рекордом для закритих приміщень: 51,53 сотих секунди.
– Тоню, прикро залишитися без нагороди?
Мабуть, четверте місце найбільш прикре в спорті. Але не можна стрибнути вище голови. І у півфіналі, і у фіналі я встановила особисті рекорди, а це як не як показник того, що до Валенсії ми підійшли у непоганій фізичній формі. Хоча до початку змагань я мріяла лише про фінал… Поки що для мене дуже складно змагатися три дні поспіль.
– Мені здалося, що ти припустилася кількох тактичних помилок. Насамперед, це повільний початок, а потім обидва віражі останнього кола ти пробігла по другій доріжці. Можливо цього метра тобі й не вистачило до «бронзи».
Я знаю тактику учасниць мого фіналу. У них завжди швидкий початок. Я ж першу половину дистанції зажди проходжу повільніше, і вмикаю швидкість лише після двохсотметрової позначки. А біг по другій доріжці був вимушений. Мені американка перекрила шлях, і аби не збитися з темпу і ритму бігу я змушена була триматися біля її правого плеча. Тепер потрібно про все швидко забувати і готуватися до Олімпійських ігор. Влітку кожен стартуватиме по своїй доріжці, там і показуватимемо все, на що здатні.
– Бачу, ти відчула нарешті усі свої можливості.
Ще б пак! Два особистих рекорди за три дні чемпіонату – і це при тому, що ми не спеціально не готувалися до зимового сезону. Мій біг лише показав, що наша методика вірна і в підготовці до Олімпіади ми на правильному шляху. Та й відновлення після народження сина, можна сказати, вже відбулося.
Перша нагорода на чемпіонату світу з легкої атлетики у Валенсії нарешті потрапила і до української скарбнички! Поки що срібного ґатунку. З результатом 2.02.66 сотих секунди Тетяна Петлюк фінішувала другою на дистанції 800 метрів серед жінок. Лише 9 сотих киянка програла 30-річній чемпіонці Австралії Тамсон Льюїс. Проте, на третій позиції залишилася семиразова чемпіонка світу з бігу на 800 метрів, представниця Мозамбіку Марія Мутола.
– Таню, такого прикрого програшу, мабуть, ще не було у твоїй кар’єрі…
Насправді, це був шанс вперше в житті стати чемпіонкою світу… Мабуть, я зарано почала фінішний спурт. Але на останньому колі дистанції я показала все, на що здатна.
– Темп бігу був не занадто високим. Пам’ятається, ти говорила, що в такому разі візьмеш ініціативу на себе і вестимеш забіг у потрібному та вигідному для тебе темпі.
Напередодні я порадилася з тренером, і він просто заборонив мені використовувати таку тактику бігу. Відверто кажучи, він мав рацію. Адже у двох попередніх колах я провела дуже швидкий біг, і на фінал моїх сил могло просто не вистачити…
– По дистанції було помітно, що ти контролювала насамперед Мутолу.
І не лише її. Я краєм ока спостерігала і за іспанкою Майтою Мартінез, і за британкою Дженні Медоуз.
– А спурт австралійки пропустила?
Так буває, коли очікує головного суперництва від одних, проривається хтось зовсім незнайомий та невідомий. Тамсон Льюїс була найсвіжішою серед нас, і вона скористалася цим сповна. Насправді, я навіть у найстрашнішому сні не могла уявити, що побачу на фініші саме її спину.
– Проте, здійснилася одна із твоїх найзаповітніших мрій, – перемогти НЕПЕРЕМОЖНУ…
Насправді, я вперше у кар’єрі виграла у Марії Мутоли, але ця перемога не така яскрава без «золота» чемпіонату світу. Мені завжди здавалося, якщо я виграю у Мутоли – я виграю чемпіонат світу… Мабуть, не цього разу.
Неймовірні і захоплюючі для українського вболівальника події розгорнулися на фінальних змаганнях жінок в секторі для стрибків у висоту. Вирішальною у розіграші нагород стала висота 2м01см, на якій в секторі залишилося лише 4 стрибунки. Беззаперечні лідери сезону хорватка Бланка Власіч та росіянка Єлєна Слєсаренко взяли цю висоту з першої спроби. Відтак іспанка Рут Бейтіа та українка Віта Паламар повели боротьбу за бронзову нагороду чемпіонату. Бейтіа хибить і в другій, і в третій спробі. Віта, стрибаючи останньою, скористалася цією перевагою і, зібравшись таки у третьому з підходів, долає висоту 2м1см, вперше в житті зійшовши на третю сходинку п’єдесталу пошани на чемпіонаті світу. Другу позицію окупувала Єлєна Слєсаренко, а на першу, як і на літньому чемпіонаті світу в Осаці, зійшла хорватка Бланка Власіч. І ще один не менш важливий факт: для завоювання бронзової нагород Віті Паламар довелося встановити не лише особистий, а й Національний рекорд України зі стрибків у висоту для закритих приміщень!
– Віта, ти просто сяєш від щастя!
Ще б пак! Скільки років поспіль на чемпіонатах світу я стрибала у фіналі, а у підсумку опинялася лише поблизу п’єдесталу. Це перше таке досягнення у моїй кар’єрі.
– Як почувалася в секторі?
Після двох невдалих спроб на 191см, вже ледь було не розувірилася у власних силах. Навіть не знаю, як змогла зібратися в останню мить. Після цієї висоти все ніби більш-менш стабілізувалося.
– А з якими думками виходила на третю спробу на висоті 2.01?
Я бачила, що Рут Бейтіа збила планку, і тоді зрозуміла, що таким шансом гріх не скористатися.
– Біль у нозі відчувала під час стрибків?
Півдня над моєю ногою сьогодні чаклували, як бачите вдало. Якщо я правильно ставила ногу на відштовхування, то обходилося без болі.
– Що для тебе важливіше сьогодні: національний рекорд України чи бронза чемпіонату світу?
Спершу, звісно, національний рекорд! Я багато років поспіль «водила навколо нього хороводи», і нарешті це сталося! Я не налаштовувалася будь-що боротися за нагороди. Переді мною стояли певні задачі: вийти на той рівень стрибків, який ми запланували з тренером. Упродовж зимового сезону ми перевіряли нову методику підготовки, нову техніку стрибка. Спершу навіть не планували виступати на чемпіонаті світу. Та, як бачите, все що не робиться – на краще.
– Тепер залишилося вдосконалити методику впродовж літнього сезону і змагатися за призові місця в Пекіні.
Про це думати зарано, але ми і справді мріємо оновити Національний рекорд України і на стадіонах. Поки що це наша найближча мета.
Людмила Якушева,
Валенсія
