На минулому чемпіонаті Європи з легкої атлетики в приміщеннях броварчанин Віктор Ястребов здобув першу для збірної України медаль цього старту. Срібло туринського «Овалу» Віктору дісталося разом з особистим рекордом в секторі для потрійного стрибка – 17м25см. Про свої враження з туринського сектору Ястребов розповів прес-аташе ФЛАУ.
На минулому чемпіонаті Європи з легкої атлетики в приміщеннях броварчанин Віктор Ястребов здобув першу для збірної України медаль цього старту. Срібло туринського «Овалу» Віктору дісталося разом з особистим рекордом в секторі для потрійного стрибка – 17м25см. Про свої враження з туринського сектору Ястребов розповів прес-аташе ФЛАУ.
Віктор, в збірній Ви не новачок. Але до цього вам не вдавалося блиснути результатами на офіційних стартах. На це були певні причини?
Можете вважати це просто невезінням, хоча насправді я практично завжди показував ті результати, на які був готовим в той чи інший час. Доказом тому є стрибки під 17 метрів і на чемпіонаті світу в Гельсінкі, і на чемпіонаті Європи в Гетеборзі. Єдиним виключенням була хіба що Олімпіада, але це особливі змагання, тому й результати на них – окрема розмова.
Перед зимовим чемпіонатом Європи ви знали, що готові встановлювати особистий рекорд?
Я був певен, що можу показати результат від 17метрів до 17.40.
40 сантиметрів – це чимало для потрійного…
Навпаки, для потрійного стрибка це абсолютно нормальний діапазон. Багато що залежить від покриття, в яке не завжди вдається «вписатися». Скачок, крок, стрибок, – в кожному по 10-15см, і у підсумку вже до півметра може набратися. Тому в стрибках потрійним результат однієї спроби може відрізнятися від показника другої досить суттєво. Прикладом тому може бути навіть новоспечений чемпіон Європи в закритих приміщеннях. В кваліфікації Донато ледь-ледь у третій спробі втиснувся до вісімки фіналістів зі стрибком на 16.65, а у фіналі приземлився майже на метр далі…
В Турині було досить примхливе для стрибунів покриття: жорстке Мондо на дерев’яній основі. Таке не кожному підійде, тим паче, що в Україні й призвичаїтися до нього ніде…
Знаєте, один із наших найкращих українських тренерів Анатолій Орнаджи любить сказати: «Якщо людина готова, то вона і в мухобійках стрибає…» Я був готовим… Звісно, стрибки на дереві мають свою специфіку. І під час розбігу, й у самому стрибку відчуваєш резонанс, в який потрібно «потрапити», спрацювати з ним в одному напрямку. Результат показує той, кому це вдається зробити.
Зважаючи на особистий рекорд 17м25см, Вам це вдалося?
Перед кваліфікацією я провів досить активну розминку. Спершу було складно, а потім якось нащупав правильну техніку. Далі все зробила так звана м’язева пам’ять. Хочеш – не хочеш, а ти ж запам’ятовуєш, як потрібно стрибати, аби почуватися комфортно…
Свій особистий рекорд Ви встановили у другій спробі. Чому ж надалі відмовилися одразу від двох спроб. Адже могли ще покращити результат, хтозна, на сантиметр, чи десять…
Це був тактичний хід. Коли ще двоє атлетів стрибнули за 17.10, я почав пропускати спроби, аби скоротити їхній термін відпочинку, аби не дати їм можливості відновитися від одного стрибка до іншого на всі сто відсотків. Як бачите, тактика себе виправдала. До речі, так само вчинив і Себастьян Байєр в секторі для стрибків у довжину, котрий також захопив лідерство з першої спроби. Різниця тільки в тому, що німецькому атлетові в останній спробі вдалося залетіти за позначку зимового рекорду Європи – 7м81см.
А якщо б хтось таки посунув Вас із другої позиції? Що тоді?
У мене в запасі було ще дві спроби: 5-та і 6-та. До речі, в останній спробі я також зібрався для далекого стрибка, навіть по розбігу розумів, що результат може вийти дуже хороший. Однак, набравши швидкість, я заступив більше ступні, а отже, виконувати стрибок до кінця не було сенсу.
Тактичні рішення в секторі приймали самі?
Звісно, адже сам неодноразово бував у становищі наздоганяючого на комерційних стартах. Тут діє залізне правило: хто першим показав результат, той і диктує умови… Вже після мого повернення додому тренер Валерій Гредунов також одобрив усі мої дії. Та й тато підтримав…
Тато?
Так, Анатолій Олексійович – мій колишній тренер, котрий свого часу також стрибав потрійним. Після кваліфікаційних змагань тато навіть прислав мені SMS з певними настановами та побажаннями.
А у нинішнього тренера – Валерія Терентійовича – не виникають ревнощі з того приводу, що Ваш тато втручається у тренувальний процес?
В жодному разі! Можливо, через те, що у нас трьох однакові погляди на потрійний стрибок. Ми завжди знаходимо спільну мову.
Після змагань Ви сказали у флеш-інтерв’ю, що якомога швидше хочете повернутися додому, аби відсвяткувати своє туринське срібло в колі сім’ї. Як святкувалося?
Ще не встиг. Моя сім’я зараз в Криму. Днями я виїжджаю туди на учбово-тренувальний збір. Так що святкування попереду… Але доведеться обійтися навіть без шампанського, – час починати підготовку до літа. Напевне, від душі поласуємо шашличками…
Прес-аташе.