Майже все своє життя Вікторія Небощицька провела на стадіоні. Ще зовсім маленькою вона спостерігала за тренуваннями, які проводив її татко. Можливо, це і визначило подальшу долю дівчини. Сьогодні вона – одна з лідерів юнацької збірної України з метання списа.
Спорт займає левову частку життя атлетки, проте залишається час і на те, що вона успадкувала від мами і бабусі, – творчість. Вікторія займається писанкарством і малює. А ще вона разом зі своєю сім’єю надзвичайно шанує українські традиції і пишається тим, що народилася українкою.
– Як я опинилася в спорті? Усе сталося само собою. Мій тато тренер, і я змалечку буквально жила на стадіоні, – пригадує Вікторія. – Коли трішки підросла, почала займатися у татка. З ним працюю і сьогодні.
Спочатку метала м’ячики, коли стала дорослішою, перейшла на метання спису. Хоча пробувала займатися і штовханням ядра, і метанням диску. Колись навіть чемпіонат України виграла.
Але вибір зупинили на королівському виді – метанні списа?
Так. І я повністю згодна з тими, хто вважає метання списа королівським видом. Це як гра на скрипці, тут дуже тонка робота. Надзвичайно складна саме техніка. У цьому компоненті наш вид другий за складністю в легкій атлетиці. І не кожен може ним займатися.
Мені пощастило, що тренуюся в татка. Він дуже уважний тренер, і багато слідкує саме за технікою. Спочатку потрібно напрацювати її, а вже потім думати про силову підготовку.
Можу припустити, що своє майбутнє ви бачите саме в спорті?
Думаю, що так. Мені ще подобається мистецтво, але це більше для душі. Я малюю і займаюся писанкарством. У нас при церкві є дитячий центр, ходжу туди вже другий рік. А любов до писанкарства мені ще в дитинстві привила бабуся.
У фестивалях чи виставках брали участь?
Ні, що ви! У мене навіть у школі мало хто знає, що я таке можу робити, хоча вдається це мені доволі непогано. Це дуже цікава і захоплююча робота.
Ваш тато – людина зі світу спорту, бабуся – мистецтва, а хто ваша мама?
Вона творча людина. Можливо, це мені від неї передалося. Мама вишиває дуже гарні картини. Вона викладає трудове навчання в дитячому інтернаті.
Ви порівняли метання списа з грою на скрипці. Певно, в цей ряд можна поставити і писанкарство – теж дуже тонка і кропітка робота?
Так. У всіх цих заняттях потрібні надзвичайна витримка і сила волі, уява.
Тобто це ті фактори, які допомагають вам досягати високих результатів?
Я ще не зовсім сильно підготовлена у порівнянні з іншими спортсменами, але одна з лідерів. Напевне, сила волі і дар грають ключові ролі. І, звичайно, витримка. Ще я завжди викладаюся на змаганнях на сто відсотків.
Що можете сказати про конкуренцію всередині країни?
Дуже добре, коли є з ким змагатися. Але якщо суперників немає, то змагаюсь за результат. Адже на чемпіонатах у нас інколи буває розрив у сім метрів.
На юнацькому чемпіонаті світу суперництво буде гарантовано. Що чекаєте від змагань у Донецьку?
Багато емоцій і гарних результатів. Призових місць. Насправді, багато чого чекаю. Я ніколи не була на таких змаганнях, і для мене це дуже цікаво.
А те, що чемпіонат світу пройде вдома, якось може допомогти?
Відверто кажучи, хотілось би побувати за кордоном. Але рідні стіни налаштовують краще. Сподіваюсь, підтримка буде відповідна. Я серйозно готуюсь до змагань, у тому числі й морально. Є невеличкий мандраж. Але головне, не «перегоріти». Тоді руки опускаються. У мене, на щастя, такого не було. Сподіваюсь, і цього разу все буде добре.
Що для вас значить виступати за Україну?
Україна – це моя Батьківщина. Я її дуже люблю. Мені дуже подобається, що я народилася в Україні, дуже пишаюсь свою нацією. Я родом з Батурина, гетьманської столиці. Це історичне місце. І моя сім’я дуже шанує українські традиції.
Текст: Ольга Ніколаєнко
