Українець Богдан Бондаренко на чемпіонаті світу у Лондоні залишився без медалі, але у секторі боровся як справжній переможець. Перемагав себе, біль і травми.
2,25 метрів він подолав з третьої спроби. Після цього виконав ще три на 2,32. І якщо перша була не надто вдалою, то у двох наступних він був надзвичайно близьким до успіху. У третій планка, здавалося, вже встояла, але за якусь мить у всіх на вустах було лише одне питання: «Як?!» Вона впала, а з нею з рук вислизнула і така, як показали змагання, реальна медаль.
У кваліфікації було боляче дивитися, коли ви стрибали, вставали, йшли, шкутильгаючи, знову стрибали… Вже зараз, як вважаєте, той стрибок на 2,31 метр не був зайвим?
2,31 можна було не стрибати, але тоді було б витрачено більше нервів. Тим більше я стрибав першим і навіть якби пропустив третю спробу на 2,31, а після мене б люди стрибнули, я б не пройшов кваліфікацію. Тут не було іншого варіанту.
Вдалося бодай трішки відновитися до фіналу?
Старалися, зробили все, що могли, але дуже важко. Відновленням потрібно дуже серйозно займатися. Коли тобі 20 років – це одне. А я 12 років у спорті, і тут вже інакше потрібно підходити до процесу відновлення. Зараз від нього дуже багато залежить.
Ви вигравали змагання і медалі трьома-п’ятьма стрибками. Тут на двох висотах було витрачено шість спроб, що для вас, у принципі, досить складно фізично. У чому були помилки на 2,25, які змусили тричі виходити на цю висоту?
На розминці відчув на стопі спазм м’язу, що на психологічному рівні не давало відштовхнутися. Тобто ти ставиш ногу, а організм тобі говорить: «Ні, стій! Не можна так робити, зараз вона зламається». Були такі позиви, я намагався їх подолати, але було складно.
У першій спробі на 2,32 метри якраз не вдалося відштовхнутися?
Певно, що так, але друга і третя спроби були хорошими. Медаль була зовсім поруч…
Коли я запитувала у вашого тренера, чи варто так ризикувати і виступати, він сказав, що вже пізно відступати, потрібно виступати. Зараз не шкодуєте, що настільки сильно ризикнули?
Я звик на кожному турнірі виступати за країну, викладатися на всі сто відсотків, і це дає про себе знати. Олімпійські ігри у Ріо… Тоді ніби взяли папірець, зім’яли його – і ми тепер чекаємо, коли він розправиться. Для цього потрібно багато всього зробити. І хочеться, щоб поряд були люди, які більше намагалися зрозуміти, допомагали відновитися. Бо коли у тебе медаль, є купа людей, які з тобою фотографуються. Але коли ти лишаєшся наодинці з травмами, ситуація змінюється. Добре, що є люди, які допомагають і підтримують. Хочеться, щоб вони лишалися і не залишали нас.
Далі за планом відновлення?
Так, будемо шукати того, хто зможе розрівняти цей папірець.
Проблеми з тією ж стопою, на якій кілька років тому робили операцію?
Так. Вона болить, не дає стрибати. Це хронічна травма. Востаннє я стрибав у задоволення у 2014 році. У 2015-му неправильне самолікування (неправильний компрес) привело до того, що в нозі була велика дірка. 2016-й – проблеми з зубами, гайморит. І зараз, у березні, травмував коліно на зборі у ПАР, у результаті чого ми втратили місяць. А у липні, за місяць до чемпіонату світу, на тренуванні сталася проблема зі стопою. Ми робили все, що могли. Їздили лікуватися, нам дуже добре допомогли… Але дива не сталося, хоча все було дуже близько.
А що кажуть лікарі? Адже оперувати ногу у тому ж місці, м’яко кажучи, нелегко.
Це досить серйозне відновлення. І вдруге робити операцію на том ж місці вже складніше. Є певний ресурс, який я намагався потрошку використовувати. Тобто я знаю, що 25 стрибків потрібно розтягнути на три роки. Може, вони закінчилися, але хочеться вірити, що вони ще є.
***
Чемпіоном світу з результатом 2,35 м став катарець Мутаз Есса Баршим. Данілу Лисенку для «срібла» вистачило 2,32 м, а сирієць Махд Еддін Газаль виграв бронзову медаль з результатом 2,29 м. Бондаренко – 9-й.
