Юніор Ігор Гончаренко став відкриттям цьогорічного Кубка Європи зі спортивної ходьби. Його ім’я було відоме і раніше. Він неодноразово звертав на себе увагу на змаганнях своєї вікової категорії, ввійшов до призової трійки на чемпіонаті Асоціації Балканських легкоатлетичних федерацій. Але саме Алітус показав цього спортсмена по-справжньому.
Впродовж дистанції Гончаренко тримався у групі лідерів. Слухаючи підказки тренерів, намагався їх виконувати, і чим ближчим був фініш, тим більше шансів на високе місце у нього з’являлося. Проте ні сам атлет, ні, схоже, ніхто навколо не розумів, наскільки це місце могло бути високим.
Останнє коло Гончаренко йшов четвертим. Дістати поляка Лукаша Недзялека, здавалось, було неможливо. Такі відриви зазвичай не відігрують. Стоячи по обидва боки від фінішної лінії, тренерам уже залишалося лиш чекати. Першим її перетнув італієць Ріккардо Орсоні. За ним – іспанець Педро Конеса. Аж раптом… третім з’явився Гончеренко.
Долі секунди на те, щоб зрозуміти, де поляк (на останньому колі його завели на піт-лейн). Ще долі секунди на те, щоб зрозуміти, звідки він взявся. А далі божевільні крики: «Ігоре, давай! Третій! Наздоганяє! Не пускай!!!»
Такі фініші у спортивній ходьбі – рідкість. Така боротьба – на вагу золота. Така самовідданість, як у Гончаренка, варта окремої медалі. Проте чи буде медаль після фінішу, не було зрозуміло, до останнього. І все ж фотофініш показав, що саме Недзялек був третім.
«Значить, буду третім на чемпіонаті світу», – дещо роздратовано, з нотками розчарування і впевненості водночас сказав Гончаренко, який більше, ніж на хвилину поліпшив особистий рекорд (43.28 хв).
«Ви треті в команді!» – майже відразу повідомив атлетам чудову новину лікар команди Антон Діденко.
Та радіти командній бронзі часу не було. Потрібно було зрозуміти, чи не перешкоджав Недзялек Гончаренку і чи не маємо ми все ж шансів і на індивідуальну медаль. Пошук і перегляд відео – але ні, боротьба у рамках правил.
Не пройшло і 30 хвилин після емоційного фінішу, як з’явилася нова інформація… Україна п’ята, а Гончаренко – десятий. На останньому колі судді дали йому третє попередження, проте не встигли завести на піт-лейн. Замість цього, згідно з правилами, додали хвилину до підсумкового результату. Дещо могло заспокоїти лиш те, що навіть 44.28 хв були особистим рекордом Гончернка.
А далі були сльози… Щирі і неприховані сльози Ігоря Гончаренка. І діалог з тренерами через кілька годин після цього: «Знаєш, хтось сприймає чоловічі сльози як слабкість. Але як на мене, показати свої переживання, навпаки, є проявом справжньої сили. І надії на те, що цей хлопець обов’язково досягне свого». – «У випадку Ігоря – це саме так і є».
***
Юніорська «десятка» по праву претендує звання однієї з найемоційніших для України в Алітусі. Відповідальною за неї в Литві призначили Олену Борисюк. Саме вона найбільше мала слідкувати за кожним з наших атлетів – Ігорем Гончаренком, Тарасом Корецьким і Владиславом Бірюковим.
Усміхнена і весела напередодні Олена змінилася до невпізнаваності. «Самій виступати куди легше». Цими її словами було все сказано. Для кожного з трьох українців вона намагалася зробити максимум: підказати, підбадьорити, знайти потрібні слова…
«А цей хлопець – з нашої групи. Він взагалі ще виступає серед юнаків», – раптом сказала вона про Тараса Корецького.
І справді, Тарас ще змагається у віковій категорії U18, проте зумів відібратися на Кубок Європи у юніорську команду.
«Для мене потрапляння до складу юніорської команди стало дещо несподіваним. В Алітусі було завдання пройти по кандидату, що й зробив. Проте не дуже задоволений. Думав, що результат буде вищим, але я почав значно швидше, ніж ми планували. І це внесло свої корективи», – сказав Тарас Корецький після фінішу.
Корецький став 14-м (44.57 хв). У першій двадцятці фінішував і Владислав Бірюков. З результатом 45.24 хв він 18-й.
