Стереотипи про спортсменів – одні з найміцніших у нашому суспільстві. Одні з них мають більш позитивний характер, інші – негативний. На щастя, деякі з них поступово відходять у забуття, але інші існують і донині. Один з них: «Атлети надто сильно зациклені на тренуваннях і змаганнях. Спорт – єдине, у чому вони можуть реалізувати себе».
Багато у чому ці стереотипи і міфи існують ще й тому, що ми, прес-аташе і журналісти, найчастіше описуємо спортивні досягнення легкоатлетів, їхні перемоги і поразки та відчуття саме під час них. І навіть у більш розгорнутих матеріалах теми все одно здебільшого стосуються саме спорту.
Атлети у соціальних мережах також зазвичай демонструють саме спортивну складову свого життя, лиш інколи показуючи неспортивні будні, виставляючи гарні світлини або злегка привідкриваючи завісу свого особистого життя.
Користуючись відсутністю змагань, спробуємо показати вам відомих атлетів, але зовсім з іншого боку. Серед них будуть навіть олімпійські чемпіони і призери, чемпіони і рекордсмени світу. В інтерв’ю з ними, які виходитимуть у циклі #ЛамаємоСтереотипи, буде незвично мало спорту, натомість відкриються інші таланти легкоатлетів і легкоатлеток, про які ви знали зовсім мало, а про деякі з них, можливо, навіть не здогадувалися.
Після цих інтерв’ю, сподіваємося, наші легкоатлети стануть ще цікавішими, і не лише для спортивної аудиторії, адже серед них є по-справжньому талановиті творчі особистості.
Фото (с)Paweł Skraba and Running Creatives
Нашою першою героїнею стала бронзова медалістка Олімпійських ігор у складі жіночої естафетної команди 4х400 метрів, срібна медалістка чемпіонату Європи і фіналістка чемпіонатів світу з бігу на 400 метрів з бар’єрами Анна Рижикова. І це не випадково, адже сьогодні, 3 травня, святкують День кондитера, а кондитерська справа – одне з її найулюбленіших занять. Проте не лише вона.
– Моє життя досить різнобарвне. Навіть свою першу освіту я здобула як ветеринар, – розповідає Анна Рижикова. – Думала пов’язати своє майбутнє з цим, якщо не складеться зі спортом. І хоч ветеринаром уже точно ніколи не працюватиму, здобуття цієї освіти допомогло мені у спорті: я більше орієнтуюся у фізіологічних процесах і питаннях тієї ж фармакології, більше розумію, що і як впливає на організм.
Чому точно не буду ветеринаром? Тому що це як спорт: цій справі потрібно присвячувати все життя і постійно практикувати, починаючи з університетської лави. Не можна прийти у 30 років і відразу почати працювати.Освіта – це основа, а головну роль відіграють досвід і практика, особливо якщо знаходиш собі хорошого вчителя.
У вашому житті крім двох вищих освіт були ще як мінімум одні курси – кондитерської майстерності, чи не так?
Коли у 2016 році травмувалася перед Олімпійськими іграми, була депресія. Здавалося, що життя зруйноване, адже спорт був для мене всім. Але те, до чого я так довго йшла, зникло в один момент. В Інтернеті наштовхнулася на курси. Ціна була невисокою, тривали вони лише місяць, а заняття відбувалися двічі на тиждень. А оскільки все одно хотіла чимось займатися, вирішила спробувати.
Інколи доводилось чути про те, що на кондитерські курси часто йдуть, коли стає нудно, працювати з тієї чи іншої причини немає можливості, але є час на якесь заняття для себе. І потім це досить сильно затягує. Певною мірою, це можна співставити і з вами?
Я завжди любила готувати щось солодке, робила це на свята, але на дуже любительському рівні. Коли натрапила на ці курси, вирішила спробувати, адже все одно сиділа вдома.
Всі учасники були початківцями. При цьому у нас була дуже різношерста публіка, різного віку, і кожен переслідував свою мету. Більшість просто навчилися і готують вдома, для своєї сім’ї. А була, приміром, дівчинка-школярка, яка хотіла бути професійним кондитером. І була 45-річна жінка, яка хотіла просто навчитися для себе. У результаті, вона домашній кондитер, їй все дуже добре вдається. Ми з нею і досі дружимо.
Коли я йшла, хотіла відволіктися і навчитися готувати для себе. Тим більше, як уже сказала, мені це було цікаво. Коли втягнулася, зрозуміла, що якщо цим займатися, то можна заробляти. Спочатку закінчила курси кондитера-початківця. На них нам викладали основи основ, той рівень був трішки вищий від того, коли готуєш вдома за маминим рецептом. Ці курси привідкрили щілинку у кондитерський світ. Стало цікаво, що на вищому рівні.
Згодом у нас відкрили курс кондитер-професіонал, де вже були складніші техніки. І теж – ніби відкрилися двері, через які ти заглядаєш у кімнату кондитерської майстерності, розумієш, як там усе відбувається, але ще особливо нічого не вмієш. Я закінчила і їх. Але є ще стільки різних способів розвиватися! Всьому навчитися неможливо. Можна працювати з шоколадом, бути професіоналом з виготовлення макарунів, готувати мусові торти, бісквітні, з мастикою або без неї…
Можна вміти все по-троху, але щоб бути професіоналом, як і в легкій атлетиці, потрібно вибрати собі спеціалізацію.
На сьогодні мій рівень трішки вищий, ніж у звичайної людини, яка готує. Мені поки що цього достатньо, адже я роблю це для себе, на подарунок, батькам. Якщо займатися замовленнями, потрібно підготувати кухню, замовляти продукти у великих об’ємах, щоб це було вигідно.
У спорті ви гіпервідповідальна і дуже сильно хвилюєтеся, якщо щось не вдається. Готуючи комусь на подарунок торт чи тістечко, теж настільки сильно переймаєтеся тим, щоб усе вдалося, і засмучуєтеся, якщо виходить щось не так?
Завжди намагаюся купувати хороші, якісні продукти і спочатку випробую їх на собі. Ті ж яйця, навіть якщо вони вже перевірені, потрібно правильно і ретельно вимити, витерти, щоб, не дай Боже, ніяка бактерія не потрапила в організм і не викликала сальмонельоз.
Декор роблю мінімальний, оскільки на це теж потрібен час, а його зараз не так багато. Діткам зробити його легше: можна покласти зверху різнокольорових цукерок, кульок, безе – їм це дуже цікаво розбирати. А загалом, для декору часто потрібно докласти більше зусиль, ніж для приготування торту. Це тонша і складніша робота, їй потрібно ще вчитися. Особисто я б хотіла більше навчитися працювати з шоколадом.
Звісно, хочеться зробити все якомога краще й ідеальніше. Буває, що засмучуюся, адже тут теж потрібен досвід, необхідно набити руку на цьому. Коли щось не вдається, намагаєшся врятувати ситуацію. Але ж як приємно, коли люди кажуть, що смачнішого за цей торт у житті не їли…
Ви любите готувати чи і їсти теж? Адже дехто зі спортсменок змушені себе контролювати у цих питаннях.
Тут цікаво: коли я почала цим займатися, у мене зникло бажання їсти всіляку гидоту. Я і так контролювала себе у харчуванні, але зараз прямо відчуваю ароматизатори, зайвий цукор. Буває, захочеться чогось солодкого, купую торт, з’їдаю шматочок і розумію, наскільки це жахливо і несмачно. І так не лише з магазинними тортами і тістечками. Багато років не їм цукерки, хіба Lindt. Вони, щоправда, дуже дорогі, тому коли купую, то смакую їх по одній.
Коли звикаєш до чогось якісного, то розумієш справжній смак, розпізнаєш всі ароматизатори і відбивається бажання їсти щось інше. Тому і готую, і їм. Це смачно. Просто не їм нічого стороннього.
У вас є за плечами художній бекграунд, адже при створенні навіть мінімального декору, здавалось би, це може допомагати?
Це мій мінус, я взагалі не вмію малювати. У мене за спиною кілька років художньої школи, у якій я абсолютно нічому не навчилася.
Мрією мами було, щоб я малювала. Я ходила туди, вже поєднуючи з заняттями легкою атлетикою. Художка була двічі чи тричі на тиждень, це були шкільні роки. Пам’ятаю, бувало, щось вигадувала, щоб не йти: то голова болить, то до контрольної треба підготуватися. Мама це все, мабуть, розуміла, але все одно наполягала на тому, щоб я займалася. Проте в один прекрасний момент я сказала: «Це твоя мрія, але не моя, тому я більше туди ходити не буду». У мене взагалі не йшли заняття. Мені потрібно, щоб усе було чітко.
А у вишивці чітко?
Так. Дірочки, хрестики, план є – по ньому працюємо. (посміхається)
Вишивати цікаво тим, що у тебе є схема, але у ній усе зашифровано. Це як японський кросворд, коли ти не знаєш, що у результаті вийде. І дуже цікаво спостерігати за тим, як поступово вимальовується зображення.
До того ж ти щось створюєш своїми руками. Я вишиваю хрестиком, але додатково це можуть бути, наприклад, бісер чи французькі вузлики.
Ви кажете, з художньою школою не склалося. Але як щодо картинних галерей? Ви часто буваєте на змаганнях і зборах у різних куточках планети. Якщо є час, відвідуєте їх?
Не можу сказати, що мене це аж надто цікавить. Є яскравий спогад з дитинства, коли була у музеї Айвазовського у Феодосії. Мене вразили його картини, те, як він зображував море. Подобалося навіть не те, як вони намальовані, а те, наскільки приємні відчуття вони викликали на той момент. Можливо, вони несли у собі якусь енергетику, і це відклалося у пам’яті.
Насправді, кудись потрапляти вдається не так і часто. Інколи ходжу, буває цікаво, але не можу сказати, що аж надто запам’ятовується. Але ми були у Ватикані, от там дуже гарні розписи, можна годинами роздивлятися. Те мистецтво мені сподобалося.
Це правда, що серед ваших робіт є навіть великі картини?
Величезних немає, але колись вишивала на подарунок для Олі Саладухи гарну ікону.
Ви частіше вишиваєте на подарунок чи для себе? Де взагалі зберігаються ваші роботи?
Насправді, у мене їх не так і багато, адже процес вишивання досить довгий. Багато з робіт у батьків: вони розвісили їх у моїй колишній кімнаті, серед них є навіть перші. Також дарувала родичам, їм приємно. Родичі чоловіка просили вислати для них: подарувала їм дві картини – одну на дачу, а іншу додому. Їм дуже подобається. А багато лежить вдома. Думала, переїду у нову квартиру, розвішаю на стінах, а стін виявилося не так і багато… Вже є парочка улюблених, потрібно ще купити для них рамочки, а поки ходжу з ними і приклеюю скотчем, підбираючи місце.
Яка тематика буває у ваших роботах найчастіше?
У мене була вишивка з зображенням феї і дерева з лимонами. Зараз вишиваю другу картину на схожу тему, вже з японськими нотками – дівчинка і сакура. А загалом їх три у колекції. Була і кондитерська тема – ведмедики з десертами. От саме цих ведмедиків і колекцію з феями і клею вдома на скотч.
Насправді, багато залежить від настрою у той момент, коли закінчую одну роботу і починаю іншу. Завчасно не закуповую багато нових наборів, оскільки поки завершую одну вишивку, перестає подобатися те, що лежить і чекає на свою чергу. Інколи хочеться чогось однотонного і з нотками суму – так з’явилися чоловік і жінка у бежевих тонах. А буває, навпаки, хочеться фарб, тоді вишиваю павичів.
А от спортивної тематики у моїх роботах – при чому як у вишивці, так і у десертах – не зустрічається. Ці заняття якраз більше для того, щоб забутися. І коли почала займатися кондитерською справою, то це якраз було для того, щоб відволіктися від спорту.
Коли знаходите час для того, щоб вишивати?
Коли на зборах, намагаюся це робити після сніданку перед тренуванням, поки хороше світло. Також увечері можу посидіти і повишивати, якщо є настрій і можливість, тобто коли немає масажу і відновлювальних процедур. Вдома можу дивитися фільм і вишивати. Коли просто дивлюся, не цікаво – руки повинні бути зайняті.
Якщо якісь проблеми, можу вишивати цілий день.
Люди часто приводять думки до ладу, коли бігають. Я ж бігаю постійно, і у мене у цей час трішки інші думки. Тому у мене це відбувається, коли вишиваю.
А як усе починалося?
Починалося ще зі школи. Коли ми цим займалися на уроках трудового навчання, мені було досить складно. А потім навіть не пригадаю, у який саме момент, але захотілося повишивати. Сказала про це мамі, а оскільки батьки мене підтримували у всіх моїх незрозумілих захопленнях, без проблем купили мені і набор. Я так захопилася! Спочатку це були малюнки, нанесені на тканину. Пам’ятаю, як помилялася, переробляла по триста тисяч разів, десь щось вимазалося, нитка порвалася, вузлики зав’язалися… І це, як мені здається, виробляло характер і привчало не здаватися.
Ви вишиваєте лише картини? Не одяг?
Хотіла вишиванку для чоловіка. І вишила її. Вийшло досить гарно, але з розміром не склалося – вона виявилася замалою. Полежала у нас якийсь час, а потім я подумала, чому б не віддати її тату. Вона йому якраз підходила.
А як ви обирали візерунок для вишиванки? Адже якщо заглибитися у традиції, фольклор, то можна знайти багато цікавого. Кожен візерунок, кожен елемент щось означає. Одні підходять для чоловіків, інші – для жінок…
Для вишиванки я обрала той, який мені просто сподобався. У блакитних і жовтих кольорах, але не зовсім таких, як у прапора – відтінки були дещо іншими. Візерунок має дуже ніжний вигляд. І це більше просто як гарна сорочка, аніж як вишиванка, яка впадає в око.
А от заморочилася я, коли вишивала рушник собі на весілля. Він був триметровий, з величезним візерунком. Я дуже багато читала про те, що на ньому може бути зображено, а що ні, адже рушників на весілля є кілька. Я вишивала той, на який ми ставали під час церемонії. На ньому, наприклад, не можна, щоб були птахи. У мене були дерева, різні візерунки.
Рушник вишивала рік, і мені дуже і дуже подобалося, з таким бажанням і натхненням це робила! Закінчила буквально за кілька днів до весілля. Тепер це наша сімейна реліквія. Це та робота, у яку вклала дуже багато своєї душі. Дійсно вірю, що це оберіг нашої сім’ї.
У вас, як у спортсменки, змагання у крові. Але якби запропонували взяти участь у конкурсі кондитерів або вишивальниць, погодилися б? Чи для вас це більше мистецтво, аніж змагальна діяльність?
Мені здається, що змагальна діяльність мене переслідує у житті скрізь. Не кажу про те, щоб взяти участь у конкурсі, але коли бачу, що комусь щось краще вдалося, ніж мені, весь час думаю: «Чому у мене гірше? Я маю зробити ще краще, ніж інші!» І так у всіх сферах мого життя.
Не знаю, чи це пов’язано зі спортом, чи це такий характер, але коли бачу, що хтось щось робить краще, розумію, що мені є куди рости і ще є простір для самовдосконалення. Це стимулює розвиватися у різних напрямках.
На сьогодні вишивання і кондитерська справа для вас більше хобі і можливість відволіктися. Чи бачите якесь з цих занять основним у майбутньому?
Все ж основним заняттям на майбутнє бачу спорт, але не хочу загадувати. Невідомо, як повернеться життя. Якщо раніше я будувала чіткі плани і готувала себе до цього, то зараз… От, наприклад, візьмемо цей рік: у мене були одні плани, а тепер зовсім інші через перенесення Олімпійських ігор і скасування чемпіонату Європи. Відчуваю, що коли готуєш себе до чогось, а потім це не стається, то засмучуюсь і це витягує з мене дуже багато енергії. Тому коли наближатиметься час завершення кар’єри, подивлюся.
Перш за все, подивлюся, до чого ця кар’єра приведе. Якщо у мене буде можливість залишитися у якості спортивного функціонера і приносити користь, тоді так. Якщо ні, тоді шукатиму себе у чомусь іншому. На щастя, зараз немає такого, що я маю заробляти собі копійку на хліб, тому це не штовхає вперед, змушуючи ухвалювати поспішні рішення. А так… Освіта є, руки й ноги на місці. В принципі, можу переформатувати себе під будь-яку сферу, в залежності від того, в яких умовах буду, коли завершу кар’єру.
Питання, яке мені постійно ставлять: «Ти, мабуть, хочеш відкрити свою кондитерську?» Ні, не хочу. Цього точно робити не хочу.
Максимум, робити щось удома. Кондитерську відкривають люди, у яких є бізнес-освіта і думки працюють у цьому напрямку. У мене дещо інші інтереси.
Ольга Ніколаєнко, ФЛАУ
Неспортивні фото з особистого архіву Анни Рижикової
Упродовж найближчих місяців ми щотижня у рубриці #ЛамаємоСтереотипи розповідатимемо історії наших легкоатлетів і легкоатлеток, а паралельно в Instagram@ukr.athletic розігруватимемо авторські призи від деяких з них. Першою переможницею стала @vaskovskaya_inga. Вона виграла зефір, який Анна Рижикова виготовить власноруч, а також фото з автографом.
Тож приєднуйтеся до нашого Instagram, знайомтеся ближче зі спортсменами і вигравайте подарунки від них. Попереду багато цікавого!
