Всесвітні естафети з’явилися у легкоатлетичному календарі у 2014 році. Тоді їх приймало багамське місто Нассау. Спеціально до них будували стадіон, а щоб переміщатися між островами (федерація й арена були на різних островах) і контролювати процес було зручніше, федерація навіть купила вертоліт.
Всесвітні естафети тричі відбувалися на Багамах (2014, 2015 і 2017 роки). У 2019-му місце проведення змінили на Йокогаму (Японія), а у 2021 змагання вперше завітають до Європи – до Польщі. До їхнього початку залишається 100 днів, і саме у цю дату пропонуємо вам пригадати історію виступу на них українських команд.
2014, Нассау
Організація перших в історії Всесвітніх естафет на Багамах була на найвищому рівні. «Стадіон підготували якщо не ідеально, то майже ідеально, – говорив тоді Сергій Смелик. – Трибуни були заповнені відсотків на 95. Інтерес до змагань спостерігався досить великий: приїхало багато журналістів з різних країн, була телетрансляція. Вболівальники чекали на атлетів у готелі, хотіли взяти автограф, сфотографуватися».
У 2014 році в Нассау Україну представляла лише чоловіча естафетна команда 4х100 метрів. Але той виступ запам’ятався всім. І річ не лише в тім, що тоді нашим атлетам вдалося відібратися на чемпіонат світу. Еміль Ібрагімов, Сергій Смелик, Ігор Бодров і Віталій Корж подолали дистанцію за 38,53 с, час, за який до цього українці бігли 4х100 метрів уже… двічі.
«Проаналізувавши вже вдома наш виступ, ми дружно дійшли висновку, що у нас є перспектива. Просто потрібен час», – пригадував незадовго після повернення з Багам Сергій Смелик.
Підстави сподіватися на це і справді були, адже колектив у порівнянні з 2013 роком змінився, ще потрібно було попрацювати над технікою передачі естафетної палички. До того ж змагання проводилися на початку сезону і команда вирушила на Багами не в оптимальній фізичній готовності. Але за роки, які пройшли з того часу, склад естафетної четвірки змінювався кілька разів, але рекорд України так поки що і залишається незмінним.
Костянтин Рурак – той атлет, який двічі є співавтором національного рекорду. Спочатку він з командою подолав 4х100 за 38,53 у 1996 році, а потім повторив цей результат у 2002-му.
У 96-му на Кубку Європи Рурак був ще зовсім молодим атлетом. Тоді він біг перший етап.
«Результат був для нас несподіваним, оскільки ми не робили тієї кількості тренувань, яка б дозволяла розраховувати на рекорд заздалегідь. Але нам це вдалося, – пригадує Костянтин Рурак. – У 2002-му все вже було інакше. Я був досвідченим, біг другий етап. У Мюнхені у той день була страшенна злива, холод, але нам вдалося налаштувати команду. Ми фінішували другими, по восьмій доріжці, а після дискваліфікації Дуейна Чемберса, а з ним і британської команди стали чемпіонами Європи і представляли збірну Європи на Кубку світу.
Насправді, між 2002 і 2014 роками можна провести паралель. У хлопців, які і у нас, не було аж надто високих особистих результатів, але вони з квітня багато працювали в естафеті, я бачив їхні тренування і розумів, що вони можуть пробігти у межах такого часу. Це було прогнозовано. І якби вони побили наш рекорд, я б лише порадів за них.
Час – 38,53 секунди – у статистиці однаковий, але всі ці три результати різні. Хоча могли бігти і швидше. Перш за все, ніколи не потрібно піднімати руки вгору, бити себе в груди до завершення дистанції. Це все втрачені долі секунди. Я як тренер зі спринту вважаю, що потрібно тренувати фініш і на ньому не можна кидати руки. Бігти потрібно до кінця, а всі емоції проявляти вже потім».
2019, Йокогама
Пропустивши два турніри з трьох Україна знову з’явилася на Всесвітніх естафетах у Йокогамі у 2019 році. З «багамського» складу до Японії поїхали лише двоє – Сергій Смелик і Еміль Ібрагімов. Віталій Корж закінчив кар’єру спортсмена, а Ігоря Бодрова у команді на той момент не було. Разом з Олександром Соколовим і Володимиром Супруном чоловіча команда 4х100 метрів у першому колі показала час 38,84 с, чого забракло для виходу у фінал.
Не вдалося потрапити до фіналу і жіночій естафетній четвірці 4х100 метрів у складі Анни Плотіциної, Христини Стуй, Яни Качур і Марії Мокрової (44,50 с).
Та основні надії тоді пов’язували з жіночою естафетною командою 4х400 метрів. Сподівалися як мінімум на фінал.
Українки у складі Катерини Климюк, Аліни Логвиненко, Тетяни Мельник і Анни Рижикової впевнено виграли забіг, але вже менше, ніж за дві години з’явилася інформація про дискваліфікацію. Причиною став інцидент, який трапився перед передачею естафетної палички з другого на третій етап – від Аліни Логвиненко Тетяні Мельник.
«На прийомі Сарітабен Лаксманбхаі Гайяквад почала відходити назад, чим провокувала Тетяну Мельник. Навряд чи вона робила це не навмисно. На відмітці 200 метрів атлетки з Індії були вище, і тому на прийомі спортсменки стояли саме у такій послідовності. Після 200-метрової відмітки Аліна обігнала суперницю, але змінювати позиції на прийомі вже було заборонено. Тому і вийшло таке «перехрестя», – пояснював тоді Євген Пронін, який був керівником команди у Йокогамі.
Пронін відстоював команду до останнього. На той момент йому вже неодноразово вдавалося схиляти ТІС й апеляційне журі на нашу користь на різних змаганнях. Цього разу порушення було надто очевидним, проте… «З тим, що порушення було, погоджувалися всі, включаючи Тетяну. Це видно неозброєним оком, – говорив він. – Проте з чим я не згоден, так це з пунктом правил.
На момент, коли Гайяквад відходила назад і Таня її штовхала, бігу ще не було. Вони лише чекали на передачу естафетних паличок. Тобто не було перешкоди прогресу бігу – у процесі бігу чи на момент його початку штовханини не було. Але голова апеляційної комісії сказав, що судді більше спортсмени, ніж юристи, і бачать цю ситуацію саме як спортсмени».
На жаль, схилити апеляційну комісію на нашу користь тоді не вдалося, але українки таки потрапили на чемпіонат світу у Доху, де стали фіналістками і виграли олімпійську ліцензію.
***
У 2021 році Всесвітні естафети заплановані у Сілезії на 1-2 травня. Польща вже не вперше прийматиме міжнародні легкоатлетичні змагання і у рівні проведення сумніватися не доводиться. Залишається лиш одне – чекати і сподіватися на те, щоб пандемія COVID 19 не зіпсувала плани організаторів і учасників.
Фото (с)Getty Images for IAAF
