Артем Алфімов, виконавши на змаганнях в Остраві норматив і потрапивши до першої трійки на чемпіонаті України в приміщенні, забезпечив собі місце в складі команди на чемпіонат Європи в приміщенні. Боротися за вихід до фіналу в Торуні Алфімову було ще складно. Атлет це теж розумів і об’єктивно оцінював свої шанси. Але пообіцявши перед виступом боротися до кінця, свого слова дотримався.
Алфімов показав другий найкращий результат у манежі в своїй кар’єрі (3:46.05 хв) і фінішував у своєму забігу на 11-ій позиції.
Артеме, чи правда, що незадовго до чемпіонату Європи ви застудилися?
Моїм заключним турніром перед чемпіонатом Європи стали змагання Battle Mile. Після них було ще кілька контрольних тренувань, я перебував у Києві на зборах. У нас був транспорт, на якому ми їздили в манеж і назад, але все одно так чи інакше користувався й громадським транспортом, і, певно, після одного з тренувань трішки застудився.
Температури не було, але все одно не дуже приємно – був забитий ніс, трішки боліло горло. Але буквально за два дні я розумів, що все одно готовий приблизно на той самий час – час мого особистого рекорду. А сьогодні вже відчував, що перебуваю у повній бойовій готовності.
У Торуні ви пробігли з другим результатом у кар’єрі, якщо говорити про змагання в манежі. Часом задоволені?
В принципі, так, але сьогодні було реально бігти на дві секунди швидше – якраз в районі особистого рекорду. Я чудово розумів, що вище голови не стрибну, тим більше після застуди. Але перед цим я виступав на міжнародних змаганнях в Остраві і попри те, що виконав там норматив на чемпіонат Європи, відчував, що можу бігти ще швидше.
Сьогодні… Можу сказати, що з психологічної точки зору я підійшов дуже добре готовим до старту. Певно, навіть з іншого боку моніторів можна було побачити на перших колах, наскільки я був мотивованим.
Ви бігли в одному забігу з Філіпом Інгебрігтсеном…
Так, але не можу сказати, що аж надто звертав на це увагу. Крім Філіпа в нашому забігу було ще кілька сильних спортсменів, які цього сезону показували в манежі навіть швидший час. Але я знав свої завдання і, як тільки міг, намагався їх виконати.
Інколи атлети, опиняючись в кінці групи й далеко від лідерів, опускають руки. Ви ж, як здавалося, боролися до останнього?
Метрів за 500 до фінішу я вже бачив, що всі тікають, але розумів, що кидати точно не можна, адже були й ті, хто біг не так далеко. Я намагався за них чіплятися. Потім одного з них обійшов. Впирався, як міг. І навіть на останньому колі, коли все ж дещо втратив мотивацію, витискав усе можливе. Це все ж чемпіонат Європи, і пробігти на ньому по результату рівня КМС було б соромно. А так 3:46… Ніби й не такий вже й поганий результат для України, але тут з цим часом нема чого робити.
Як сказав головний тренер збірної Вячеслав Тиртишник, сьогодні у вас завдання виступити й набратися досвіду, а завтра мета вже буде іншою.
Насправді, якщо пригадати мій виступ на чемпіонаті Європи U23, то там я максимально розгубився. Мій сьогоднішній психологічний стан і той, який був тоді, взагалі не можна порівнювати. У Торуні я був на такому позитиві й заряді! Можна сказати, що я був у своїй тарілці. Але потрібно більше закордонних стартів, щоб я звикав до цього темпу і міг боротися на таких швидкостях далі.
З точки зору тактики, як вам було боротися на таких змаганнях?
Якби був більший запас швидкості, то, думаю, «головою» б я зміг боротися з суперниками. Але фізично я поки що не дотягую, і ми з тренером, як і всі, хто наближений до спорту, це розуміємо.
