Є журналісти, імена яких надовго залишаться в пам’яті вболівальників, спортсменів і тренерів. Одна з них – Людмила Радченко. Людина, яка живе спортом і якій не ставали на заваді для кар’єри в ньому ні складні життєві обставини, ні вік. «Я – людина творча. Мені хочеться жити по-справжньому й робити те, що я люблю й умію», – говорила вона в одному з інтерв’ю, святкуючи 80-річний ювілей. Сьогодні, 24 січня, Людмилі Миколаївні виповнюється 92.
Тендітна Людмила Радченка в дитинстві мріяла про балет, проте мама відвела її в секцію спортивної гімнастики. А коли та навчалася в дев’ятому класі, в її життя увірвалася ще й легка атлетика. Навіть студенткою вона суміщала ці два види спорту, проте зрештою зробила вибір на користь другої. Її коронною і улюбленою дисципліною стали стрибки в довжину. Саме з них Радченко посіла п’яте місце на Олімпійських іграх у Римі (6.16 м).
При цьому тодішня легкоатлетка неодноразово допомагала команді з естафетного бігу. Приміром, у «шведці» найчастіше бігла етап 300 метрів. Радченко досить добре вдавалися різні види, й свого часу вона навіть спробувала сили з п’ятиборства, проте штовхання ядра й біг з бар’єрами були не настільки сильними дисциплінами. Десь заважав перфекціонізм і постійні думки про те, що є хтось кращий. «Ці сумніви й не дали мені стати першою», – пригадує вона.
Після Олімпійських ігор у Римі Людмила Радченко народила сина й вирішила залишитися в спорті вже в іншій якості. Закінчивши вечірнє відділення Інституту журналістики в Києві, вона присвятила 42 роки свого життя «Спортивній газеті» й працювала б там і надалі, якби та не припинила існування.
Радченко так жодного разу й не потрапила на Олімпіаду як журналістка, проте їй вдалося на власні очі побачити не лише вітчизняних зірок, а й виступи рекордсмена світу зі стрибків у висоту кубинця Хав’єра Сотомайора та біг багаторазового олімпійського чемпіона й чемпіона світу, американського спринтера Карла Льюїса. На жаль, на заваді спілкування з ними став мовний бар’єр. «І це при тому, що я старанно вчила англійську як у школі, так і в обох інститутах», – пригадувала Радченко в одному з інтерв’ю.
Та Україна побачила безліч чудових текстів про наших атлетів і їхніх тренерів. Людмила Радченко після припинення існування «Спортивної газети» продовжувала писати в інші видання й брати участь у найрізноманітніших спортивних подіях. Навіть у 90 вона по-можливості відвідувала легкоатлетичні заходи, адже Королева спорту назавжди залишається в її житті, як і вона в житті легкої атлетики.
