На змаганнях у Беллінцоні Олег Дорощук посів друге місце зі стрибків у висоту, злетівши на 2.24 м, проте результатом залишився незадоволеним.
Яку мету ставив перед собою, що не вдалося і як складався його сезон, Олег Дорощук розповів у коментарі одразу після завершення змагань.
– З початку сезону все плавно зростало – показники, ментальна складова, стрибки на тренуваннях. Але в липні технічні тренування не дуже вдавалися, – розповідає Дорощук. – Лише на останньому тренуванні перед виїздом на чемпіонат Європи стрибнув, можна сказати, на злості, щоб собі довести, що можу.
На чемпіонаті Європи… Можливо, я високо себе налаштовую? Але ж я знаю, що все добре, що потрібно робити, що можу високо стрибати. Може, це мене й підводить, що “забуваю” про такі висоти, як 2.28, 2.30 чи 2.32…
А не думали на чемпіонаті Європи перенести останню спробу й тим самим завести себе, виконати її “на злості”, як те технічне тренування, про яке ви згадали?
Це не мало сенсу. Це можна було робити, коли потрапляв у стрибок і технічно складалося, коли дійсно в дуже хорошій формі. Тоді знаю, що можу подолати й, можливо, десь просто не додав на попередніх, а тут технічно не міг виконати.
Чому не все вдається технічно, буду аналізувати. Особливо після завершення сезону. Але є віра, що в Беллінцоні не все вдалося, оскільки пішов емоційний і фізичний спад після чемпіонату Європи й на два заключні старти сезону – фінал “Діамантової ліги” й абсолютний чемпіонат світу – підійду в кращій формі. Ця надія мене не залишає, знаю, що можу стрибати й усе робити правильно.
Ми нікооли не дізнаємося, як би було насправді, але все ж… Якби участь у змаганнях брав Джанмарко Тамбері, чи могло б це вас додатково мотивувати, адже у вас завжди дуже напружені дуелі в секторі? Й тут, у Беллінцоні, два роки тому було так само.
Зараз, можливо, й ні. Як і говорив, все ж, певно, трішки емоційно спустошений після чемпіонату Європи. У Беллінцоні хотів встановити рекорд турніру. Він був 2.27, для мене ніби й нема чого стрибати, але… Й на мене це не тисне психологічно, навпаки, збадьорює. Але навіть це не могло мене сьогодні завести.
Якщо маю ще одну спробу, знаю, що потрібно викладатися на сто відсотків. В принципі, вона й тут була непогана, найкраща з трьох, але не вистачило.
Змагання в Беллінцоні круті. Тут невеличкий і затишний стадіон, ще й в такому місці, навколо гори. Дуже гарно. Публіка тут дійсно чудова, вони близько до доріжок, ти їх чуєш, відчуваєш підтримку. Мені подобається цей турнір.