Місце народження, дитячі роки, шкільне навчання, перша робота, початкові спортивні кроки, олімпійські успіхи та всесвітня слава, підготовка спортсменів міжнародного класу на тренерській ниві — усе це для Володимира Голубничого пов’язане з містом Суми. Цей факт по собі у світі спорту — явище не тількимайже виняткове, а ще й таке, що красномовно демонструє певні моральні якості особистості, про яку йдеться.
На моїй пам’яті він — єдиний у сузір’ї олімпійських чемпіонів та призерів Сумщини, хто на все життя залишився у місті, де народився. Хоча спокусливих пропозицій від різних функціонерів, зокрема і столичних, мав досхочу. Голубничий волів залишатися у рідному місті, тренуватися в одного тренера, виступати під прапорами товариства «Спартак».
Сумщина – багата на спортивні таланти. Варто нагадати, що тут свого часу народився Володимир Куц, дворазовий олімпійський чемпіон з бігу на 5 і 10 км (1956 р. Мельбурн); Микола Смага, бронзовий призер Олімпійських ігор з ходьби на 20 км. (1968 р. Мехіко), чемпіон і дворазовий призер чемпіонатів Європи; Євген Івченко, бронзовий призер Олімпійських ігор (1980 р. Москва); Леонід Жаботинський, важкоатлет, дворазовий Олімпійський чемпіон (1964 та 1968 р.р.), чотириразовий чемпіон світу. Не можу не назвати і кількох випускників спортивної школи В. С. Голубничого. Байдарочника Олександра Шапоренка (дворазового олімпійського чемпіона 1968 та 1972 р.р., срібного призера Ігор, багаторазового чемпіона світу та Європи; велосипедистів Олександра Кириченка (олімпійський чемпіон 1988 р. з гіту на 1000 м з місця) та Олександора Феденка (срібний призер Олімпійських ігор-2000 у командній гонці на 4000 м, двічі чемпіон світу).
І ще зупинюся на постаті одного легкоатлета, нині – заслуженого тренера України Юрія Андрущенка (головний тренер збірної команди України з видів витривалості у 1980 — 2016 роках). І от чому.
Читайте також: Володимир Голубничий: Кавалер Срібного Олімпійського ордена
Пан Юрій у молодості захоплювався лижним спортом. Якось взимку, за температури -20 градусів, проходив у своїх справах через стадіон «Спартак» і звернув увагу на чоловіка у кожушку, що постійно спілкувався з хлопцем, який без зупину ходив по розчищеній від глибокого снігу 200-метровій доріжці, і щось записував у нотатник. Так він вперше побачив тренування Володимира Голубничого та його спілкування з тренером Василем Поляковим. Здавалося, мороз цим двом заглибленим у свою справу чоловікам ніяк не дошкуляє. Це так вразило Юрія, що він відразу звернувся до пана Полякова з проханням узяти його до своєї тренувальної групи. І так назавжди, без роздумів, змінив лижні перегони на спортивну ходьбу.
У групі Василя Іполитовича Полякова на той час крім Володимира Голубничого (який вже мав титул чемпіона Олімпійських ігор) займалась чималенька група хлопців і дівчат, які намагалися в усьому наслідувати свого титулованого, але привітного і уважного одноклубника.
За спогадами Андрущенка, крім самих тренувань велику користь усім одноклубникам приносили достатньо часті «посиденьки» вдома у Голубничого. Спогади Володимира про подробиці його виступів на доріжках закордонних стадіонів, про спілкування зі світовими лідерами зі спортивної ходьби змушували слухачів ретельно аналізувати власні дії під час змагань і тренувань. Тим більше, що своїми враженнями з ними ділилась людина виключно обдарована, винятково працездатна, максимально мотивована й до всього, володіюча справжнім даром терпіння.
Зрештою, Юрій Миколайович Андрущенко навчався у тренера мистецтву керування тренувальним процесом, а у Володимира переймав досвід підготовки до змагань. Що час витрачав не даремно, видно з його подальших власних спортивних здобутків. Він був багаторазовим чемпіоном України та призером чемпіонатів СРСР з ходьби на 50 і 70 км. Став хорошим організатором розвитку бігу на довгі дистанції та спортивної ходьби.
УСПІХ ОСОБИСТИЙ – ІМІДЖ МІЖНАРОДНИЙ
Природно, що знаний олімпієць Володимир Степанович Голубничий, здобуваючи перемоги на стадіонах світу, сприяв зростанню міжнародного спортивного іміджу міста Суми та області у цілому. А згодом, як депутат Сумської облради, зробив чималий внесок у розвиток фізкультури і спорту серед населення. Тож зовсім не випадково 21 червня 1995 року сесія Сумської міськради народних депутатів надала В. С. Голубничому звання «Почесний громадянин м. Суми». Надала за великі досягнення у спорті, пропаганду фізкультури і спорту, багаторічну і плідну роботу з виховання молоді міста.
Наголошу: сьогодні Суми – один з небагатьох обласних центрів України, який має Сквер олімпійців, алею олімпійців Сумщини, Музей Олімпійської слави Сумщини (розташований у школі №18, де навчався Голубничий).
Усе перелічене частково пов’язане з його іменем, авторитетом, вмінням переконувати, закладати підвалини, необхідні для конкретної реалізації в життя слави олімпійців. Природно, що свою частку впливу на саме таке ставлення до спортивних здобутків містян зробили чемпіони та призери олімпійських ігор з біатлону — Віта та Валя Семеренки, Олена Петрова та паралімпійці.
СПАРТАКІВЕЦЬ
Це стосується приналежності Володимира Голубничого до фізкультурно-спортивного товариства «Спартак». Уже понад 60 років він представляє честь і славу найстарішого у країні спортивного товариства, яке ще 1937 року було нагороджене орденом «За забезпечення провідної ролі у радянському фізкультурному русі».
В країні існував давній звичай – конкуренція між спортивними товариствами за право називатися найкращими зі спорту вищих досягнень, завоюванню медалей на чемпіонатах СРСР, Європи, світу та Олімпійських іграх. Інші сторони, як, наприклад, фізкультурно-масова робота, не враховувалися. У той час, як спортивні товариства проводили велику роботу щодо залучення жителів країни і, найголовніше, молоді до масових змагань, участі у фестивалях і Спартакіадах серед усіх верств населення. Всеукраїнські змагання «Юний спартаківець», «Юний динамівець», «Хто ти, майбутній олімпійцю» – це ті змагання, де відбувався пошук талантів, майбутніх нащадків Голубничого.
Вузівський спортивний рух, як правило, об’єднував «Буревісник», і кафедри фізвиховання чітко відслідковували приналежність студентів до того чи іншого товариства.
Автор цих слів у 1959 році також потрапив під «роздачу» ректора. Мова йшла навіть про відрахування з КДІФК. Але обійшлося «висилкою» корінного киянина з міста і невидачею диплома три роки.
З Володею було все значно простіше. Після вимушеної академічної відпустки через хворобу, а тоді він уже мав високі спортивні досягнення, його спробували трішечки «придавити» по навчанню з мето переходу у «Буревісник». Всі знали, що під час хвороби «Спартак» приділяв йому увагу і допомагав у силу своїх можливостей. Голубничий пішов до голови Спорткомітету України, і там мудро розібралися у ситуації. Зателефонували ректору, а КДІФК був у підпорядкуванні Комітету, і ввічливо запитали, чи «не хоче він, щоб Голубничий переїхав в іншу республіку?» Всі питання були делікатно вирішені.
Мені приємно, що мій друг Володимир, з яким ми разом навчалися, Герой України Альбіна Дерюгіна, Заслужений працівник фізичної культури і спорту України Людмила Радченко, зіркова гандбольна команда Турчина і я упродовж багатьох років представляємо спортивне товариство «Спартак», яке зберегло імідж масового розвитку фізичної культури і спорту в країні.
Я щиро вдячний керівництву області за те, що у січні 1971 року відкрили спартаківську легкоатлетичну ДЮСШ Володимира Голубничого. На той час вона була єдиною в Україні на честь героя спортивних досягнень.
Для довідки. Зараз працює ДЮСШ Юрія Кутенка (Львів) і Вище училище олімпійського резерву імені Сергія Бубки (Бахмут).
КОРИСНИЙ БАГАТОФУНКЦІОНАЛЬНИЙ ОБ’ЄКТ…
Не можна не згадати і про такий важливий спортивний об’єкт міста, як легкоатлетичний манеж УАБС (Української академії банківської справи). Він побудований у 2003 році і з того часу регулярно приймає усі зимові чемпіонати та першості України. Історія його побудови пов’язана з іменами Володимира Голубничого, Володимира Яковлєва (директора ДЮСШ В. Голубничого у 1984-2005 роках), Леоніда Пилипея (професора, завкафедри фізвиховання УАБС), Анатолія Олександровича Єпіфанова (мера, губернатора, ректора УАБС у 1989-2012 роках).
Спочатку тут розглядалось рішення про побудову стадіону академії для поліпшення умов фізичного виховання студентів та їхнього ознайомлення зі світом спорту. Розмови точилися поміж двох вище згаданих Володимирів та Леоніда, який також був легкоатлетом, що в конкретному випадку важило чимало. Згодом визріло рішення йти до ректора. І таку зустріч ректора з Голубничим організував пан Пилипей.
Переконлива пропозиція про будівництво легкоатлетичного манежу, вагоме значення появи такого спортивного об’єкту в Україні та перспективи його позавузівської експлуатації була почута мудрим керівником і знаним науковцем. І пан Єпіфанов, використовуючи свої зв’язки та організаторські здібності, таки побудував для академії сучасний легкоатлетичний манеж. Настільки сучасний, що той отримав сертифікат ІААФ для проведення у ньому міжнародних змагань.
Ініціатори появи такого манежу не помилялися. Відкриття споруди стадо святом не тільки для сумчан. Цей багатофункціональний спортивний об’єкт був настільки важливий для України в цілому, що відкривати його прибув тодішній президент України Віктор Ющенко.
А якщо говорити про спортивні події просто неба, то в Сумах з 1980 року проводяться всеукраїнські змагання на призи Володимира Голубничого, у яких беруть участь провідні українські майстри спортивної ходьби. Траси змагань прокладаються вулицями міста, що забезпечує масу уболівальників. А нагородження проводяться на алеї Олімпійської слави.
Автор цих рядків глибоко переконаний, що вищенаведений досвід Сумщини і міста Суми заслуговує найретельнішого вивчення і поширення, причому не тільки суто спортивними організаціями, а й на рівні Верховної Ради України.
Юрій ТУМАСОВ,
Заслужений працівник фізичної культури і спорту України