Українську легкоатлетику Марину Бех-Романчук ми всі звикли сприймати як успішну стрибунку в довжину. Втім, нинішнього року 27-річна представниця Хмельниччини вже встигла гучно заявити про себе і в секторі біля потрійного, ще в березні виборовши срібну нагороду зимового чемпіонату світу в Белграді. Вихованка Вадима Крушинського вже неодноразово говорила, що відтепер вона не розділяє ці два стрибкові види на головний і допоміжний. Для неї вони обидва рівні й так само важливі. Хіба що… в одному є більше досвіду, проте в іншому – ширший простір для зростання та вдосконалення.
Сьогоднішню кваліфікацію з потрійного стрибка серед жінок на чемпіонаті Європи в Мюнхені Бех-Романчук пройшла без зайвих нервувань, а головне – без заступів, якими вона ще вчора грішила у кваліфікаційних змаганнях стрибків у довжину (нагадаємо, що у підсумку Марина дісталася фіналу довжини зі своїм найкращим результатом нинішнього сезону 6м87см). Сьогодні ж , розпочавши змагання з 14м 18см, українка вже в другій спробі приземлилася на позначці 14.36м. І хоча до автоматичного подолання кваліфікації їй не вистачило чотирьох сантиметрів, виконувати третій стрибок вже не було сенсу. З третім показником серед 25-ти учасниць Бех-Романчук дісталася свого другого фіналу чемпіонату Європи.
Насправді для проходження до фіналу мені б вистачило і результату першої спроби, але ризикувати не хотілося. Тим паче була можливість попрацювати над технічною помилкою, якої я припустилася в першій спробі. Щоправда, виправити її повністю так і не вдалося, але добре, що ми її сьогодні побачили і зрозуміли. Поспілкуємося з тренером і зробимо все можливе, аби її не повторювати у фіналі, – аналізує свій виступ у кваліфікації Марина Бех-Романчук.
Конкуренція у фіналі потрійного стрибка значно відрізнятиметься від тієї, яка була на чемпіонаті світу?
В секторі для потрійного різниця в конкуренції на світовому та на європейському рівні досить значна. Приміром усі медалістки минулого чемпіонату світу в Юджині – не європейки. Але й на нашому континенті сильних суперниць вистачає. Дві з них, приміром, сьогодні з першої спроби подолали кваліфікаційних норматив. Але інших також не варто скидати з рахунків. Це спорт. У когось у день фіналу можуть просто зійтися зірки, хтось може бути готовим краще психологічно чи фізично. Тому не варто дивуватися несподіваним результатам тих, на кого сьогодні ще ніхто не розраховує.
А ось щодо завтрашнього фіналу зі стрибків у довжину, то там конкуренція мало відрізнятиметься від світової. Завтра мають бути надзвичайно цікаві змагання. Моя думка, – всі розійдуться в де-кількох сантиметрах. Так що завтра точно буде гаряче.
В обох кваліфікаційних змаганнях, як в секторі для стрибків у довжину, так і для потрійного, ви змагалися із затейпованим коліном. Це превентивно чи все ж таки щось турбує?
Провести повноцінний сезон на двох стрибкових видах – це не так вже й легко. Доводиться допомагати своєму організмові, чим лише можна. Ми всі прекрасно розуміємо, що легка атлетика – не без травм. Буває, що ми просто перестраховуємося, буває – щось насправді турбує. У моєму випадку це і одне, і друге. Коли ти робиш два види і маєш між ними два дня відпочинку – це одна історія. А коли ти виступаєш на двох видах чотири дня поспіль – це зовсім інші навантаження. Звичайно, що організм на це реагує.
Марино, в секторі для потрійного ви не маєте такого величезного досвіду, як у довжині. Наскільки важливим був виступ на останньому етапі Діамантової Ліги в Монако для підготовки до нинішнього чемпіонату Європи?
Для мене це був надзвичайно важливий старт. Після чемпіонату світу в Юджині у мене була досить складна акліматизація. Я провалилася як у фізичну, так і в моральну яму. Були такі дні, що мені не те що тренуватися, а ходити було важко.
Цей старт потрібний був, насамперед, для того, щоб повернути якісь рухові відчуття та згадати, як правильно все робити, щоб бути впевненою, що зі мною все нормально, що я у добрій формі, і що всі складнощі, котрі я мала напередодні – це не що інше, як акліматизація.
Діамантову Лігу в Монако ми пройшли спокійно й урівноважено. Там стояло завдання не стрибати на якийсь нереальний результат, а просто холоднокровно відпрацювати технічні нюанси саме для того, щоб тут на чемпіонаті Європи вийти на фінальні змагання із зовсім іншими ногами та головою.
Вчора ваш чоловік Михайло Романчук став чемпіоном Європи з плавання на дистанції 1500м. Як ви сприйняли цю новину?
Як завжди, дуже емоційно. Мені його фінальні запливи взагалі дивитися не можна (сміється). Звичайно, я і хвилювалася, і раділа разом з ним. Для мене найголовніше, що йому все вдалося, що він щасливий і усміхнений. До речі, як і мої батьки, котрі мають можливість спостерігати за моїми виступами просто на трибунах Олімпійського стадіону в Мюнхені. Вони у захваті від атмосфери і того, що бачать навколо себе та на стадіоні. Адже до цього вони ніколи не були на змаганнях такого рівня. Спостерігати за моїми виступами з екрану телебачення і з місця подій – це зовсім інші відчуття. Мені приємно, що, не заважаючи ні на що, тут і зараз поруч зі мною вони почуваються щасливими. Ніщо не додає стільки позитиву, настрою та енергії, як щастя рідних людей.
Фінал чемпіонату Європи з жіночого потрійного стрибка відбудеться у п’ятницю, 19 серпня о 21:55 за київським часом. Однак, напередодні увечері (четвер, 18 серпня о 21:58 за київським часом) Марина Бех-Романчук братиме у часть у фінальних змаганнях зі стрибків у довжину.