Останнє як мінімум десятиріччя українські вболівальники звикли бачити на чемпіонатах світу та Європи українських скороходів чи не в максимальному складі на всіх дистанціях. Винятком став хіба 2022 рік, проте тоді чемпіонати світу і Європи були досить близько й дехто з атлетів вирішив сконцентрувати увагу саме на континентальній першості. Та й війна наклала відбиток.
На чемпіонат світу в Будапешт чоловіча українська команда скороходів приїхала в складі трьох атлетів, при цьому двоє з них змагатимуться на дистанції 50 км (Іван Банзерук та Ігор Главан). На двадцятці ж нашу країну представляв лише Сергій Світличний. Проте як би сумно не було від кількості українців на старті, учень Олексія Шелеста зробив усе для того, щоб порадувати вболівальників, тренера, а головне – самого себе.
Якщо повернутися до чемпіонату Європи-2022 й порівняти того Сергія Світличного, якого ми бачили в Мюнхені, з тим, якого зустріла перед початком чемпіонату світу в Будапешті, то це як подивитися на небо й землю. Зараз він на сто відсотків відповідав прізвищу й своїм сяйвом дійсно осяював усе навколо. А після змагань воно, здавалося, стало ще яскравішим.
«Чемпіонат світу дійсно надає крила. До того ж він перший у моєму житті», – пояснює Сергій Світличний.
«Минулого року на всіх неабиякий відбиток наклала війна. Вона триває й нині, ліпше не стало, але минулого року цей емоційний надрив у стресових ситуаціях, на змаганнях відчувався ще сильніше», – пригадує Олексій Шелест.
Але повертаючись до цього сезону й виступу в ньому Сергія, тренер ледь стримує сльози радості й гордості за свого учня: «Відбір на чемпіонат світу був дуже складним. Ми набирали рейтингові очки, для Сергія двадцятка в Будапешті стала вже п’ятою цього сезону, тому намагалися дуже обережно готуватися до неї, щоб ніде не перетиснути й підійти свіжими до старту. Але я вірив і знав, що потрапити на чемпіонат світу для нього реально, тому потрібно було боротися, використовуючи навіть останню можливість.
Саме тому після командного чемпіонату Європи в Подєбрадах ми поїхали на міжнародний турнір в Алітус. Після цього було дуже важливо, щоб Сергій виграв чемпіонат України, адже йому вже був час стати лідером. І національний чемпіонат на нього якраз дуже добре вплинув: він піднявся, вирівняв спину й повірив у себе. Зараз він інша людина. Він горить спортом і росте».
В Будапешті Світличний подолав дистанцію з найкращим результатом нинішнього сезону й другим у кар’єрі (1:22:28 год), ставши з ним 28-м. Проте і тренер, і спортсмен хотіли більшого. Вони прагнули побити особистий рекорд, який на сьогодні становить 1:21:36 години й тримається з лютого 2020 року.
«Ми прагнули встановити особистий рекорд. Як і планували, Сергій спокійно й стримано почав дистанцію. Власне, він всю її подолав досить рівно, хіба просів трішки на 17-19-му кілометрі. Але тоді уповільнилися й деякі інші суперники.
Атлети десь 300-350 метрів долали по килиму, який до того ж був мокрим після ранкової зливи. Коли я ще змагався, то теж мав досвід ходьби по такому, тож розумів, як це. Якщо пояснити простими словами, то це як іти 350 метрів на стадіоні, а потім 650 по асфальту. Й так двадцять разів з м’якого покриття на жорстке й навпаки. Коли ти свіжий, м’язи тебе ще тримають, а коли стомлюєшся, все вже інакше. Тому важливо було почати рівно й довше підтримувати себе в хорошому функціональному стані, щоб не так сильно ламало по дистанції.
Ми не знали, які результати будуть у лідерів. Буває так, що з однією годиною 20 хвилинами можна перемогти, а буває, що стати восьмим. Тому ми не гналися за суперниками, а йшли на час.
В технічному плані Сергій цього сезону й особливо в останні місяці почав іти набагато краще, ніж ще роки два чи три тому. Тож змагалися, взагалі не хвилюючись за це. Як результат, він не отримав сьогодні від суддів жодної картки. Невеличкий підйом і спуск, який відзначили деякі скороходи, ми навіть не помітили, адже тренувалися в Сянках, з постійними підйомами й спусками, тож тут була ніби найрівніша поверхня.
Особистий рекорд був потрібен і для того, щоб наблизитися до олімпійського нормативу й зробити шанси потрапити в Париж ще реальнішими. Я цього дуже хочу, й ми разом над цим працюємо. Те, що Сергій повірив у себе, це вже великий крок. Я ж вірив у нього завжди. Навіть коли він призупинив кар’єру і поїхав. Я його тоді відпустив, не вмовляв, не кликав, просто чекав».
«Певне, навіть не повернутися, а піти тоді, було поки що найправильнішим рішенням у моєму житті, – говорить Світличний. – Завдяки цьому я почав цінувати те, що мав. І саме це й дало мені розуміння того, що хочу від життя, де хочу бути й чим займатися».
Ольга Ніколаєнко, ФЛАУ
