Бронзовий фініш Людмили Оляновської на чемпіонаті Європи в Римі ще довго згадувати вболівальники легкої атлетики. Було очевидно, що на Олімпійських іграх їй буде ще складніше. До європейок додалися сильні суперниці з інших континентів, усі готувалися саме під цей турнір, але й Людмила віддала на зборі все задля того, щоб у якомога кращій формі підійти до Ігор у Парижі. Саме вона фінішувала найвище з українок зі спортивної ходьби на 20 км, проте 14-те місце й час 1:29:55 год не те, чим атлетка залишилася задоволеною.
«У мене є амбіції. А після всіх тих слів підтримки, які мені написали перед стартом, мені до сліз хотілося виступити значно краще. Я так сильно відчувала це бажання всередині, – зізнається Людмила після фінішу. – Я дуже добре готувалася до Олімпійських ігор. Якщо перед чемпіонатом Європи були проблеми зі спиною і я десь могла поберегти себе, адже основний старт був у Парижі, то тут викладалася на всі сто відсотків. Але у підсумку отримала зовсім не той результат, на який очікувала.
Тактика боротьби була трішки неправильною. Я розуміла, що сьогодні буде складно, але так, щоб починати по 4:13-4:15… Це дуже швидко. Можливо, якби зі старту йшли трішки повільніше, щоб організм встиг адаптуватися до погоди, траси, то й можна було щось виправити. А так, відчувши, що вже не працюю, а «під’їдаю», трішки відпустила суперниць. Потім мене буквально підхопили інші й підтягнули до лідируючої групи знову. Ходьба вийшла дуже рваною.
Можливо, якби йшла своїм темпом, починала не так швидко й відпустила лідерок, результат був би вищим, але тоді я б дуже сильно відстала він них й точно не була б претенденткою на медалі. А у мене, як і говорила, є амбіції. Тож я ризикувала. Та й ніхто не знав, як підуть лідери, й точно не очікував, що це буде аж настільки швидко. Це космічні результати.
Траса була однією з найважчих, на яких виступала. Хоча й не найскладнішою. Спуск дуже швидкісний, ще й на пункті харчування, де всі кидають пляшки, перескакують лід. А потім на повороті вгору тягунчик метрів 200. Не скажу, що це багато чи що він крутий, але він дуже швидко розганяє пульс вгору. Ще й покриття – постійний перехід з асфальту на бруківку й назад – дуже сильно дає по надкісницям. Тому траса швидкісна, але при цьому складна.
Коли йшла, навіть вежу не бачила. Хоча вчора під час тренування було інакше. Зараз же слідкувала за тренером, чула свою сестру на дистанції, адже вона теж тут. І ще дивилася на табло, де відображалися картки.
Тож залишається подякувати ЗСУ й батькам за те, що я українка, й працювати далі».
Попереду на Олімпійських іграх ще естафета зі спортивної ходьби. Ліцензію для України виграли Олена Собчук і Іван Банзерук, який хоч і не йшов індивідуальну 20-ку, але також у Франції і готовий у будь-який момент ввімкнутися у боротьбу. Проте хто ввійде до складу, буде вирішуватися згодом. Це, зокрема, залежатиме й від сьогоднішнього виступу, самопочуття та форми скороходів на момент ухвалення рішення.
Якщо говорити про жінок, то на зборі у Ватіньї залишається Ганна Шевчук, яка, як і тріо учасниць індивідуальної гонки, готувалася і продовжує готуватися до цього старту.
«Наразі дійсно нічого невідомо. Як невідомо й те, як ми почуватимемося і відновлюватимемося після цього старту, – говорить Людмила Оляновська. – Наприклад, після чемпіонату Європи в Римі у мене впродовж чотирьох днів боліло все всередині. Я не могла нормально їсти, все кололо. Не можу сказати, чи це внутрішні органи, чи це була крепатура.
Але що можу точно пообіцяти, так це те, що коли вирішуватимуть, хто йтиме, я чесно скажу, як почуватимуся й чи можу йти. Звісно, я хочу виступити ще раз на Олімпійських іграх. Не кожному дано виступити раз, а двічі так і взагалі. Але в естафеті ти вже йдеш не сама, і я не хочу нікого підводити. Тому якщо буде здоров’я і відчуття того, що можу, скажу про це. Ні, не буду нічого приховувати».
