Злива на початку змагань зі стрибків у висоту на етапі «Діамантової ліги» в Цюриху не віщувала нічого приємного. Проте спортсменкам довелося пристосовуватися. Була серед них і Ірина Геращенко.
«Я не люблю дощ. Але Рим мені показав, що за таких погодних умов можна стрибати, – говорить Ірина після виступу. – Коли ми тут вийшли в сектор, він уже лив і лиш посилювався. І в якийсь момент зрозуміла, що взагалі не звертаю на нього увагу».
Попередній етап у Лозанні завершився для Ірини Геращенко не найкращим чином. Тоді вона підсвідомо перестраховувалася, адже після Олімпійських ігор дещо травмувалася й берегла ногу. Та в Цюриху їй вдалося стати третьою (1.93 м). Вона лише за спробами поступилася Ніколі Оліслагерс.
«Травма, про яку говорила після змагань у Лозанні, нікуди не зникла, але ми знайшли інший підхід – повернулися до розбігу 2017 року, – розповідає Ірина. – Зробила з ним одне тренування, тож сьогодні був експромт, і я покладалася виключно на відчуття.
У цьому розбігу я дещо не стабільна: є тазо-руховий рефлекс, і я хоч і бачу мітку, але , скільки б не відносила, постійно заступаю. Через це ми й перейшли на розбіг з місця, бо так стабільніше. Але водночас це й дуже сильне навантаження на ліву ногу, особливо на перших трьох кроках, коли потрібно розштовхатися. Тому, щоб і голову обдурити, й біль зменшити, вирішили робити все з підбіжки. В результаті, сьогодні віднесла шість стоп.
Шиповки змінила теж через біль. Взяла стару модель, яка більш розношена і в якій більше місця для моєї ступні. Те, що шипівки були різного кольору, мабуть, виділялося, але не звертала на це увагу.
Взагалі, виходила з думкою, що маю подивитися, що можу зробити за одне тренування на змаганнях. Насправді, у мене навіть проскакувало в голові, щоб відмовитися від Ліги. Але кожну справу потрібно доводити до кінця. І якщо я вже заявлена на турнір, то потрібно приїхати й стрибати. Тому зібрала себе в жменьку й працювала в секторі.
Я не можу сказати, чи очікувала чогось, чи ні. Взагалі про це не думала. Просто виходила й стрибала. Й сьогоднішніми змаганнями задоволена. А ще, навіть попри те, що моя тренерка була вдома, знаю, як вона підтримувала й вірила в мене. Й навіть під час офіційної відпустки не лишаю її в спокої».
Не легким був для Ірини й початок року, коли через травму вона пропустила зимовий сезон.
«Моя тренерка, сім’я завжди зі мною. Але для того, щоб я могла зараз змагатися, багато зусиль доклала також федерація, – пригадує Ірина Геращенко. – Я відчувала цю підтримку від усіх ще взимку, коли була травмована. І від Ольги Саладухи, й Від Олексія Касьянова, й від Віктора Грінюка, й Олексія Сердюченка, й Олександра Романюка… І особливо вдячна за те, що вони турбувалися про мене навіть не для того, щоб я показала результат, а просто по-людськи.
У федерації зараз об’єдналася команда, яка зрушила процес у легкій атлетиці дійсно в класному напрямку. При чому це як на дитячому, так і на дорослому рівнях. Зараз усе інтерактивно, видовищно, на чемпіонаті України були призи, знаходять спонсорів. Наталя Добринська також докладає зусиль у цьому напрямку. Мені подобається, скільки всього цікавого з’являється в наших соціальних мережах.
Насправді, кожен з попередніх керівників зробив внесок у федерацію. Теперішнє керівництво не просто підхопило це все, а розвинуло, додало багато нового й легка атлетика у нас заграла новими фарбами. І коли бачиш фейсбучні коментарі… Розумію, що повністю від них неможливо абстрагуватися й вони впливають на репутацію, особливо коли їх читають люди, які не так глибоко, як ми, в легкій атлетиці. Навіть коли щось хочеш купити в інтернет-магазині, читаєш негативні коментарі, щоб точно знати, наскільки той чи інший прилад працює чи ні.
Але люди такими коментарями псують репутацію, яку й ми, атлети, й наше керівництво просто вигризаємо. Я б за таке просто била по обличчю. Замість того, щоб усім працювати в одному напрямку, особливо в такий важкий час, коли країна й так розривається на шматки, ще й кожен намагається вкусити, замість того, щоб об’єднатися. Це найогидніше, що може бути.
Дуже сподіваюся на те, що наше керівництво переступить через це й знайде сили, щоб робити, творити й пропагувати легку атлетику на такому рівні ще сильніше. Не те, щоб я усім вірила, але тим, хто зараз на чолі легкої атлетики, я дуже вірю».