Серію текстів про участь українських фахівців у міжнародній конференції «Development of Tomorrow’s Champions» в Люксембурзі (10-11 жовтня) продовжуємо коментарем тренерки Вікторії Юнаш.
– Будь-яка можливість удосконалювати власні знання та навички – важлива. Я вкотре переконалася в тому, що за кордоном належні умови для професійного росту спортсмена. Цей період починається вже у момент переходу дитини 13-14 років у спеціалізовані заклади освіти та продовжується усю спортивну кар’єру, – говорить Вікторія Юнаш. – Наскільки мені відомо, в Україні є лише декілька подібних закладів, а отже, можливість поглибленої роботи з дітьми на різних етапах підготовки або відтерміновується, або взагалі неможлива.
Це глобальне питання, яке було цілком розкрито на конференції у Люксембурзі. І я там знайшла для себе відповіді на питання, які зароджувалися протягом десятиліття.
У 2025 році ви брали участь у міжнародному самміті з багатоборства й тоді також відзначали важливість заходу, а також здобуті там досвід і контакти з колегами з інших країн. Чи вдається щось з отриманих тоді знань впровадити у вашій діяльності в Україні?
Звісно! Я працюю з різновіковими спортсменами і привнесла багато інновацій у підготовку дітей. Найбільше уваги приділяю різносторонній підготовці дітей і, як і рекомендували на попередній конференції, не поспішаю інтенсифікувати цей процес. Натомість у спокійному темпі розучую з дітьми низку рухів і не женуся за швидким результатом.
Ви згадали про те, що в Люксембурзі вам вдалося знайти відповіді на деякі з питань, які зароджувалися роками. Могли б трішки більше розповісти про це?
На цьому самміті знайшла для себе відповіді на питання, яке стосувалося якраз переходу спортсмена з юніорського спорту в дорослий. Адже зараз маю у складі кілька осіб, які або плавно переходять або вже перейшли.
Найболючішим для мене є питання працевлаштування моїх вихованців. Як і більшість тренерів, розумію, що саме у цей момент ми і втрачаємо таланти, оскільки потреба заробляти гроші є у всіх, а от потреба тренуватися завжди відходить на другий план. Цей перехід, також є болючим та неминучим для обох сторін. Однак на цьому самміті мені вдалося знайти відповіді.
У Люксембурзі, наприклад, є програма інтеграції спортсмена у соціум. Вони підштовхують до вибору майбутньої професії, створюють умови для успішного завершення університету, влаштовують для спортсменів психологічні тренінги та семінари, де допомагають атлетам ідентифікувати власні потреби, не боятися жити життя поза спортом. З їхнього досвіду це працює.
Загалом, прикладів було багато, всі не перерахувати. Але для себе я зрозуміла, що страх щодо працевлаштування атлетів невиправданий, бо все, що не робиться, – на краще.
З почутих вами прикладів, що реально реалізувати в Україні сьогодні?
Думаю, що спільними зусиллями, можна впроваджувати методику інтеграції атлетів у соціум не лише як спортсменів, а як майбутніх професіоналів своєї справи.
Клара Дрю представила власне дослідження на цю тему. Розроблена нею система успішно працює в Британії. Гадаю, що використання подібної методології було б досить ефективним. Незабаром її напрацювання будуть у вільному доступі і їх можна буде опрацювати.
Однак, вважаю, що у нас не менше досвіду роботи в цьому напрямку і в Україні є тренери, які працюють за подібними схемами. Варто до них дослухатися та переймати досвід спеціалістів у власній державі. Зауважу, що реалізувати можна будь-що, маючи бажання.
Які саме доповіді Вам видалися найкориснішими й чому?
Цікавою та інформативною була доповідь Астона Мура. Я зрозуміла, що працюю у правильному напрямку, оскільки постійно впроваджую пліометричні вправи у підготовку й тренувальний процес.
Патриція Ван дер Векен і Амо Страк поділилися досвідом переходу з юнацького спорту в дорослий професійний спорт. Це вражає, бо зазвичай, більшість тренерів передають спортсменів у «інші руки». А цей кейс показує, що усе можна реалізувати самостійно, лише потрібен час, відсутність поспіху та глибинний аналіз спортсмена.
Ключовою ж вважаю фразу: «Якщо ти створюєш разом зі своїми спортсменами щось на кшталт сім’ї, то людина не захоче залишати свою сім’ю».
Вірю в те, що зуміла створити сім’ю і жоден з атлетів не матиме бажання її покинути. Цього ж бажаю й своїм колегам.
Іноді легко тренувати одну особу, а ви спробуйте тренувати декілька людей так, щоб усі вони прогресували. Гадаю, на цьому мій розвиток не скінчиться, бо я не планую зупинятися на досягнутому.
Нагадаємо, що конференція відбувалася під егідою Європейської легкої атлетики і входила до серії Coaching Summit Series 2026. Українські фахівці брали в ній участь у рамках реалізації проєкту «Освітній простір ФЛАУ».
Читайте також:
Данило Даниленко – про участь у міжнародній конференції з виховання чемпіонів майбутнього
Анна Рижикова – про досвід спікерки на міжнародній конференції зі спринтерського бігу
