Українець Олег Дорощук вигравав медалі чи не на всіх змаганнях юнацького і юніорського рівнів. На дорослих чемпіонатах світу та Європи він лише починає свій шлях, проте в Мюнхені вже зумів стати четвертим зі стрибків у висоту на континентальній першості.
Олег вдало подолав 2.23 м, а після двох невдалих спроб на 2.27 м заключну переніс на 2.27. Каже, що відчував сили злетіти на цю висоту. А ще зізнається: виходив на старт зовсім за іншим результатом.
Олеже, якби перед чемпіонатом Європи вам сказали, що ви засмутитеся через четверте місце, повірили б?
Звісно! Я їхав сюди не за четвертим місцем, а за медаллю. Ба більше, результати суперників не надто високі й уже зараз я міг тут виграти золото. Й саме на нього націлювався. Фізична форма у мене на високому рівні, і я впевнений, що готовий брати 2.30 з першої спроби.
Розумів, що якщо подолаю 2.30, то це вже медаль. Крім того це буде певний тиск на лідера. Тому коли збив другу на 2.27, далі вирішив переносити. Тим більше я вже так давно хочу подолати цей бар’єр! Але, можливо, це мені й завадило – через надто сильне бажання почав затискатися. Але остаточну причину того, чому не вдалося, ми ще будемо шукати з тренером.
Погодні умови впливали на змагання?
Мені це не завадило, як і перенесення початку змагань. Спочатку подумав про те, що це не дуже добре, адже ми десь пів години чекали на старт. Але коли вийшов знову в сектор, трішки побігав, розім’явся, стало навіть краще, ніж було до цього. Тим більше я не вперше в такій ситуації, у мене вже є досвід.
Ви змінили розбіг, чи не так?
Намагаюся бігти розслабленіше, щоб міг вільно добігти до планки й зробити прискорення. Мабуть, це змінило розбіг, але інколи на початку починаю трішки стрибати. Зараз складно все проаналізувати, адже емоції ще не вгамувалися. В думках я маю стояти на п’єдесталі. Але обов’язково будемо розбирати все з тренером, щоб далі стрибати вище.
Олег, стрибати довелося не лише за себе, а й за Катю Табашник. Як було виходити в сектор з цими думками?
Коли зранку побачив новину, був приголомшений. У мене досі не вкладається в голові, як можна ракетами цілити в звичайні житлові будинки, де мешкають звичайні люди. Ніколи не зрозумію, як можна бути такими нелюдами. Тим паче коли така ситуація і ще хтось навіть думає про допуск російських і білоруських атлетів до змагань, це взагалі в голові не вкладається. Й у них ще вистачає совісті говорити про якусь несправедливість, оскільки вони не тут. Несправедливо те, що відбулося в Харкові.
