юрiй Крiмаренко: “Рано чи пiзно – у Бердичевi мав з’явитись свiй чемпiон”

68

Розшукати сенсацiйного чемпiона свiту з легкої атлетики 22-рiчного Юрiя Крiмаренка виявилося непросто. Урочистого повернення “з корабля на бал” не вийшло, позаяк Юрко зi столицi Фiнляндiї вiдразу вiдбув до iзмiра на змагання Унiверсiади, а потiм на великий мiжнародний турнiр стрибунiв у нiмецькому Еберштадтi.

Розшукати сенсацiйного чемпiона свiту з легкої атлетики 22-рiчного Юрiя Крiмаренка виявилося непросто. Урочистого повернення “з корабля на бал” не вийшло, позаяк Юрко зi столицi Фiнляндiї вiдразу вiдбув до iзмiра на змагання Унiверсiади, а потiм на великий мiжнародний турнiр стрибунiв у нiмецькому Еберштадтi.
 
– Юрiю, насамперед, ще раз вiтаємо тебе з перемогою? Чи пригадуєш, коли вперше зрозумiв, що став чемпiоном?
– Це був мiй чемпiонат свiту в кар’єрi, тому про перемогу й не мрiяв. Планував пробитись до фiналу i поборотись за мiсце у вiсiмцi. До того ж, дуже важко стрибалось у квалiфiкацiї: А коли повiрив у те, що здобуду медаль? Коли виходив на останню спробу на висотi на 2 м 32 см. Нас у секторi залишилось лише троє, – тож зрозумiв, що буде медаль. Можливо, це додало сил i допомогло менi потiм перестрибнути через планку i здобути “золото”.
Так сталося, що цього вечора у фаворитiв стрибки не пiшли, а я скористався своїм шансом. Загалом лiдери в нашому видi спорту увесь сезон проводять нерiвно, чередують перемоги з провалами. iз бiльшiстю елiтних висотникiв я був знайомий, лише вперше зустрiвся в секторi з олiмпiйським чемпiоном шведом Стефаном Хольмом i з росiянином Ярославом Рибаковим. Пiсля перемоги той же Хольм пiдiйшов i першим потиснув руку.
– Кажуть, що пiсля перемоги на стадiонi навiть не знайшлося українського прапора i ти пробiгся по дорiжцi з жовто-блакитною курткою?
– Так, прапор знайшли вже пiсля того, коли я пробiг i одягнувся. Видно щось там не допрацювали у нашiй делегацiї. Це був останнiй день чемпiонату, – у збiрної України ще не було жодної медалi. Видно i вiд мене не чекали такої спритностi. Тренери потiм жартували, що, от, мовляв, не було на стадiонi нашого багаторiчного капiтана збiрної Роми Вiрастюка (Роман Вiрастюк зараз очолює в iвано-Франкiвську мiсцеве управлiння спорту – Авт.) – тому й прапор не знайшли. 
– Пiсля перемоги в Хельсiнкi ти не зовсiм вдало виступив на Унiверсiадi (220 см – шосте мiсце) i на турнiрi в Еберштадтi (230- п’яте):
– Якщо чесно, то основним моїм завданням на Унiверсiадi було – не травмуватись. Я ще не вiдновився вiд старту в Гельсiнкi. Погодьтеся, важко настроїтись пiсля чемпiонату свiту на якiсь “колгоспнi” змагання. До того ж, як виявилося вже в Нiмеччинi, я стрибав в iзмiрi з розiрваною шипiвкою. Через це були проблеми з вiдштовхувальною ногою, i я спочатку не мiг розiбратись у чому справа.
– Як таке могло статися, що у Борисполi тебе нiхто не зустрiчав?
– Та нi, було моє керiвництво зi спортивного клубу армiї, батько. Вiн зараз працює в Києвi, тож звiсно приїхав в аеропорт.
– Ти далi живеш у Києвi в гуртожитку?
– Так, живу один в кiмнатi. Сподiваюсь, за цей час до мене нiкого бiльше не пiдселили. (Смiється.) У вiвторок мав зустрiч з мiнiстром оборони, де менi вручили вiдзнаку “Знак пошани”.
– А лейтенантськi зiрочки?
– Та мабуть дадуть, але не так зразу.
– А до рiдного Бердичева коли приїдеш?
– Поки ще не знаю. Але дуже радий, що тепер у Бердичевi є свiй чемпiон свiту. Мiсто, де є знаменита “Школа Лонського” (названа в честь засновника – тренера Вiктора Лонського, який у 60-их роках почав тренувати у Бердичевi за своєю системою стрибунiв – Авт.), де змагання висотникiв проводяться на центральнiй площi – заслуговує на це.  
– А тобi хто вперше показав, як треба стрибати через планку?
– Та нiхто, у школi ж всi стрибають. А потiм я потрапив до групи тренера Сергiя Шеремета. Тодi ж i навчився стрибати стилем “фосбюрi-флоп”. А коли вперше перемахнув через два метри зрозумiв, що менi варто займатись спортом серйозно. Зараз мене тренує вiдомий наставник Володимир Журавльов.
– Для того щоб i надалi перемагати – потрiбно стрибати вище за 232, чи не так?
– Звичайно, гадаю, що потенцiал у мене є. Торiк моїм особистим рекордом були скромнi 223, цього року додав вже десять сантиметрiв, а там глядиш, i до рекорду України (240) доберусь.
– Розкажи щось трохи про себе, ти одружений?
– Нi, ще не знайшов собi гiдної кандидатури. Є багато хороших дiвчат – i в Бердичевi, i в Києвi – але ту, з ким можна б було поєднати долi  ще не знайшов.
Я вирiс у звичайнiй сiм’ї: батько працює в Києвi на будовi, мати – вдома бухгалтером на заводi. Є ще старший брат Олександр – працює в охороннiй фiрмi, вже має свою жiнку, дитину.
– За перемогу на чемпiонатi свiту Мiжнародна федерацiя iААФ виплачує непоганi призовi – 60 тисяч доларiв. Вже вирiшив куди вкладатимеш грошi?
– У першу чергу, спробую вирiшити проблеми з житлом. Автомобiля  не маю – тож про це не думаю. Як вiдпочиваю? Гуляємо з друзями по iнфiзу (Юрiй вчиться на  четвертому курсi Нацiонального унiверситету фiзичної культури i спорта – Авт.), тренуюсь, слухаю музику. Готую я сам: люблю смажену картопллю, яєшню, салати. Лишень не терплю цибулi.
– Юрiю, як ти гадаєш, твiй зiрковий час припав саме на чемпiонат свiту в Гельсiнкi?..
– Нi, сподiваюсь, що зараз все тiльки починається:   
 
Розмовляв Михайло РОМАНЯК.
 

До вiдома

13 серпня 1983 року у Гельсiнкi першим чемпiоном свiту зi стрибкiв у висоту несподiвано став дебютант збiрної СРСР одесит Геннадiй Авдеєнко. Юрiю Крiмаренку, який на Х чемпiонатi свiту у тому ж Гiльсiнкi повторив успiх Авдеєнка,  у той день виповнилось лише: два днi. Цiкаво, що обидва чемпiони здобули перемогу з однаковим результатом – 2 м 32 см.