Звіт державного тренера збірної України з легкої атлетики за минулий рік.

3

Аналіз олімпійських виступів національної легкоатлетичної збірної, висновки, пропозиції та можлива реформа системи підготовки спортсменів вищої кваліфікації у викладі держтренера збірної України з легкої атлетики Валерія Александрова.

Аналіз олімпійських виступів національної легкоатлетичної збірної, висновки, пропозиції та можлива реформа системи підготовки спортсменів вищої кваліфікації у викладі держтренера збірної України з легкої атлетики Валерія Александрова.

На Олімпійських Іграх в Пекіні взяли участь 70 легкоатлетів у 33 видах олімпійської програми. Завойовано 5 медалей – 1 золота в жіночому семиборстві – Наталія Добринська, 1 срібна з бігу на 1500 м – Ірина Ліщинська і 3 бронзові: з бігу на 1500 м – Наталія Тобіас, у метанні диску – Олена Антонова, у стрибках із жердиною – Денис Юрченко.

            З 1996 року це найвище досягнення національної легкоатлетичної збірної на Олімпійських іграх. Слід відмітити, що також успішно виступили Анастасія Рабченюк (4 місце з бігу на 400 м з/б), Вікторія Паламар (стрибки у висоту), Юрій Білоног (штовхання ядра), Юлія Кревсун (біг на 800 м), Олексій Касьянов (десятиборство), Віктор Кузнєцов (потрійний стрибок), Анна Міщенко (біг 1500 м), Наталія Пигида (біг 200 м). Цим спортсменам та їх тренерам в умовах найгострішої конкуренції вдалося продемонструвати результати на рівні своїх найвищих досягнень.

            У командному заліку по рейтингу медалей (золото, срібло, бронза) з 204 країн, що взяли участь в легкоатлетичних олімпійських змаганнях, збірна команда України з легкої атлетики фінішувала на 10 місці. За кількістю медалей – на 6-8 місці, слідом за командами США, Росії, Ямайки, Кенії та Ефіопії (по 5 медалей також набрали команди Куби та Білорусі). Загублена у допінговому порушенні срібна медаль Людмили Блонської могла перемістити команду на більш високе 6 місце у світовому рейтингу.

            Основними у стратегічному розвитку легкої атлетики в Україні у розділі підготовки "Олімпійців" є наступні напрямки:

 

        Поступове розширення календаря всеукраїнських та міжнародних змагань для вікових груп від 14 до 20 років, що дає можливість залучити юних та молодих спортсменів особливо з малих та середніх міст України.

  • Цілеспрямована та централізована підготовка збірних команд на рівні юнацького та юніорського віку (16-19 років) в усіх номерах програми легкої атлетики.

  • Пріоритетне фінансування підготовки молодих спортсменів (19-22 роки) в основному з числа фіналістів чемпіонатів світу серед юніорів (18-19 років).  

  • Поступовий перехід від жорсткої централізованої до децентралізованої підготовки основного – "олімпійського" складу збірної команди.  

 

 

            Аналіз командних можливостей збірної України відносно інших країн демонструє, що українські легкоатлети досить стабільно протягом 5 олімпійських циклів виступають на Олімпіадах відповідно до показників кількості завойованих медалей та кількості фіналістів. Від циклу до циклу відбувається приріст кількості спортсменів, які допущені до участі в Іграх. Однак ми вважаємо, що на фоні цієї багаторічної стабільності повинні поступово приростати якісні показники, в першу чергу кількість фіналістів на Олімпійських іграх. Об`єктивно це було можливо на Пекінській Олімпіаді в наступних номерах програми: у жінок – потрійний стрибок, біг 800 м, метання диска, стрибок у довжину; у чоловіків – штовхання ядра, стрибок із жердиною, стрибок у висоту, стрибок у довжину. В цих номерах програми протягом чотирирічного циклу підготовки спортсмени не лише входили до числа фіналістів чемпіонатів світу, але і завойовувати медалі. Така нестабільність протягом одного Олімпійського циклу має досить серйозні причини, що будуть вказані у наступному розділі.

            Згідно з прогнозом головної тренерської ради збірна команда могла завоювати на Олімпійських іграх від 3 до 6 медалей різного ґатунку. За аналізом спортивних результатів у світовій легкій атлетиці та рівня спортивних досягнень українських легкоатлетів, претендували на місця в першій шістці до 10 спортсменів. Однак, з огляду на різні причини не усім тренерам та спортсменам вдалося підійти до головного старту чотириріччя у найвищому стані готовності. Іван Гешко та Сергій Демидюк травмувалися в процесі підготовки до Олімпіади та не встигли відновитися до початку змагань. Одна з найсильніших бігунок у світі на 800 м Тетяна Петлюк у результаті зіткнення в півфіналі не змогла увійти до числа фіналісток та боротися за Олімпійські нагороди. Допустили прорахунки в підготовці та не витримали жорсткої конкуренції молоді  та перспективні атлети – Максим Мазурик і Наталія Семенова. Допустили серйозні прорахунки в системі застосування засобів відновлення та реабілітації Людмила Блонська та її тренер Сергій Блонський, і  в результаті дискваліфіковані за порушення антидопінгових правил.

            Нижче рівня можливостей виступили на Олімпіаді молоді спортсмени, яким ставилася проста задача – повторити рівень свого кращого результату в сезоні 2008 року. До цієї групи  відносяться О. Саладуха, О. Семенов, Є. Виноградов, Є. Снігур, І. Новожилова, Є. Карсак, О. Макарчев, Л. Кулик, Н. Погребняк, Р. Авраменко, О. Нартов та І. Бодров.

            Виступили явно незадовільно А. Рубанко, Н. Саволайнен, О.Корчмід, В. Рибалко, І. Тугай, О. Іванкова, І. Сєкачова, В.Ястребов, Ю. Крімаренко,   О. Стаднюк,  Т. Ляхович, Д. Глущенко, О. Сітковський, О. Казанін. Ці спортсмени ні за рівнем спортивних результатів, ні по зайнятим місцем, судячи з усього, вже не повинні більше входити до складу збірної команди України.

            Аналіз виступів атлетів України в 4 Олімпіадах демонструє, що у 20-ти із 46-ти номерів програми наші легкоатлети не ставали учасниками фінальних змагань – у чоловіків у спринтерському бігу на 100, 200, 400 метрів, естафетний біг 4х400 м та 110 м з/б; у жінок біг 400, 4х100, 4х400 метрів; у видах витривалості у чоловіків біг 800, 10000, 3000 з/п, марафон та спортивна ходьба, у жінок 10000 м та спортивна ходьба, у видах метань – метання спису у чоловіків. Олімпіада в Пекіні показала, що в спринтерському бігу з 30 призових місць (без 4 естафет) 15 медалей (50 %) завоювали атлети США та 9 медалей (30 %) атлети Ямайки.

            У видах витривалості з 30 призових (без ходьби і марафону) місць 12 медалей (40 %) виборола Кенія і 5 медалей (17%) – Ефіопія. Така цілеспрямована підготовка спортсменів в окремих країнах світу пов`язана передусім з ресурсними можливостями цих країн, особливо в області генетичної схильності населення в цих країнах. Особливо яскравий приклад виступів атлетів Ямайки: в загальному Олімпійському заліку всього завойовано 11 медалей, усі в легкій атлетиці й усі у швидкісно-силових видах програми; Кенія: 14 медалей – усі у видах витривалості.

            Подальша багаторічна стратегія відбору та підготовки національної збірної команди України обов`язково повинна враховувати наявні реалії у світовому спорті.

            У процесі багаторічної підготовки до Олімпіади в Пекіні були поставлені різноманітні задачі для досягнення максимального результату від того контингенту спортсменів, який визначився за підсумками спортивних сезонів 2002 та 2004 років і за підсумками виступів збірної команди на Олімпіаді в Афінах. Найбільш складними виявилися перші 2 роки підготовки (2005-2006 р.р.) у зв`язку з обмеженим фінансуванням збірних команд та відсутністю сучасних спортивних баз на території України. У зв`язку зі збільшенням бюджетного фінансування в 2007-2008 роках за рахунок часткового використання зарубіжних спортивних баз вдалося вивести підготовку олімпійської команди на більш високий рівень. Однак те, що було втрачено за попередні роки підготовки на рівні елітних спортсменів, не дозволило вийти на рівень завоювання 6-10 олімпійських медалей. У заключні 2 роки підготовки були успішно проведені збори з апробації термінів акліматизації до умов Пекіна, було відпрацьовано стратегію приоритетної підготовки у тих видах, які по аналізу рівня досягнень у світі були найбільш слабкими, звичайно за умов наявності в цих видах елітних українських спортсменів.

            Фінансування олімпійської підготовки і в цілому виду спорту в заключні 2007-2008 роки було достатнім для рішення поставлених задач. 

 

                        ВИСНОВКИ:

1. Національна збірна команда України на іграх ХХІХ Олімпіади в Пекіні виконала поставлені перед нею задачі по завоюванню медалей. 

2. Більш успішний виступ команди став неможливим у зв`язку із обмеженням ресурсних можливостей пов`язаних із забезпеченням процесу багаторічної підготовки збірних команд. 

3. Вибрану стратегію розвитку та підготовки збірних команд України можна вважати перспективною на майбутній Олімпійський цикл 2012 року.  

             

                    ПРОПОЗИЦІЇ: 

            Основними факторами, що впливають на подальший розвиток системи підготовки збірних команд (юнаки, юніори, молодь та основний склад) є:  

  1. Кадровий потенціал. 

     Це обдарований контингент спортсменів, інтелектуальний та освітній рівень тренерів та організаторів. 

 

  1. Наукове та медичне забезпечення. 

      Це наявність постійно діючих комплексних наукових груп, сучасний центр діагностики, відновлення та реабілітації спортсменів. 

 

  1. Матеріальне та технічне забезпечення. 

       Це сучасні спортивні споруди – стадіони для змагань, спортивні бази для підготовки збірних команд.

            Враховуючи вищезазначене, назріла необхідність серйозно передивитися систему управління легкоатлетичним спортом та привести її у відповідність з найбільш сучасними Європейськими нормами.  

 

            Основні найбільш перспективні шляхи розвитку за напрямками:  

  • рішення питань бюджетного фінансування легкої атлетики через Федерацію легкої атлетики України; 
  • впровадження міжнародної системи підвищення кваліфікації тренерів;  
  • розробка та впровадження проекту "Методика тренування"; 
  • внесення пропозицій по визначенню ролі та місця національної федерації в державних програмах розвитку;  
  • створення проекту "Державно-федеративний центр Олімпійської підготовки".         

            Слід особливо відмітити мету створення спеціалізованих СДЮШОР з легкої атлетики з філіалами в містах і районах регіонів. Концентрація тренерських кадрів в одному структурному підрозділі при централізованому обласному фінансуванні надасть можливість активізувати діяльність регіональних федерацій, підвищить рівень конкуренції в середині видів спорту і найголовніше дозволить створити на базі шкіл методичних центрів по вивченню та використанню досвіду роботи провідних тренерів спортивних шкіл. 

                    РЕФОРМА СИСТЕМИ ПІДГОТОВКИ СПОРТСМЕНІВ ВИЩОЇ КВАЛІФІКАЦІЇ 

 

1.     Визначення основних стратегічних напрямків, що впливають на підготовку збірної команди до Олімпійських ігор.

      Аналіз найуспішніших виступів українських легкоатлетів демонструє, що за період, довжиною в 15 років (з 1993 року) на чемпіонатах світу, Європи та олімпійських іграх завойовано 115 медалей. З них: 

          у стрибках –                41-36% 

          в метаннях –               33-29%  

          у спринті –                  24-21% 

          у видах витривалості   11-10%  

          в багатоборствах –       6-5% 

      При цьому абсолютна більшість медалістів (більше 80%) в юніорському віці входили до числа фіналістів і на дорослих чемпіонатах світу. 

      Дана статистика дозволяє припустити, що на рівні "юніорської легкої атлетики" ми повинні формувати поняття елітного складу Олімпійської команди із запланованим багаторічним етапом підготовки на 6-8 років уперед. 

2.     Визначення стратегії для досягнення успіху на Олімпійських іграх. 

          Слід окремо виділити задачу – "Завоювання золотих медалей" (в першу чергу з числа призерів чемпіонатів світу серед юніорів). Це окрема багаторічна стратегічна програма, що спирається на вдосконалення підготовки тренерських кадрів, наявність лабораторії по відбору, прогнозуванню та управлінню тренувальним процесом при Національному Університеті. 

          Підготовка учасників Олімпійських ігор – це система чіткої роботи СДЮШОР, що керуються спільно з державними структурами і ФЛАУ.  

3.     Визначення стратегії підготовки резервних складів. 

          Основою підготовки резервного складу має стати стабільний багаторічний календар всеукраїнських змагань особливо комплексних. Календар повинен щорічно забезпечувати кожну вікову категорію юних спортсменів змаганнями як за їх кількістю, так і за рівнем їх масштабу.  

          Не менше 40% коштів, що виділяються на розвиток виду щорічно,  має плануватися на проведення змагань і зборів для юнацької, юніорської та молодіжної вікової групи. 

4.     Визначення стратегії розвитку спортивних баз.  

          Необхідний багаторічний перспективний план проведення реконструкції наявних стадіонів в кожній області спільно зі спортивними базами СДЮШОР. 

          Необхідний перспективний план створення спеціалізованої легкоатлетичної спортивної бази в сполученні з усією інфраструктурою центру олімпійської підготовки збірної команди. 

5. Створення нової структури управління підготовкою спортсменів різноманітного рівня. 

      Структура управління підготовкою збірної команди повинна базуватися на новій структурі штатної збірної команди. В основі реконструкції штатної команди має бути підхід не за групами видів легкої атлетики, а за видами спеціалізації або одного напрямку в даній групі видів. В основі такої побудови повинні стати практичні тренери-методисти, що дасть можливість виправити ситуацію, пов`язану зі значними прорахунками багатьох тренерів  в плануванні та розвитку спортивної форми до головних стартів чотириріччя.