Наталя Добринська: «Розслаблятися не можна ні на мить»

49

Олімпійська чемпіонка Пекіна з жіночого семиборства Наталя Добринська розпочала свій новий сезон з перемоги на престижному турнірі багатоборців у Гоьтцісі. Повернувшись з Австрії в Україну, вінничанка поділилася з кореспондентом новостійного потралу turnir.com.ua Наталею Вихопень враженнями від свого першого виступу в сезоні.

Перемога багатоборки Наталі Добринської у Пекіні-2008 стала певною несподіванкою навіть для тренерів збірної. Нині ж українка—серед головних фаворитів будь-яких змагань. Зрештою новий сезон Наталя розпочала по-чемпіонськи – з перемоги в австрійському Гьотцісі. Нова ціль – стати чемпіонкою світу. Повернувшись з Австрії в Україну, Наталя Добринська поділилася з кореспондентом новостійного потралу turnir.com.ua Наталею Вихопень враженнями від свого першого виступу в сезоні та розповіла про підготовку до чемпіонату світу.

 

Наталю, скільки часу знадобилося для того, щоб відпочити від Пекіна-2008? Принаймні виглядає, що зараз ви фізично і психологічно знову готові до боротьби…
Якщо чесно, то важко сказати, скільки я відпочивала після Олімпіади. Зрештою, навіть не можу сказати, що повноцінно відпочила. Після Ігор було дуже багато зустрічей і з журналістами, і з чиновниками. А ще поїздки в школи, лікарні. Хоча, звичайно, дух таки вдалося перевести. Головне, що змогла переварити події Олімпіади і зібратися з думками. Після такого успіху справді дуже важко психологічно зібратися: все-таки з’являється і трохи лінощів, і розслабленість. У першу чергу йдеться про тренування, на яких потрібно збирати всю волю в кулак. Натомість
, на змаганнях простіше – щойно виходиш на старт, як з’являється азарт, адреналін. Однак уже перший старт у цьому сезоні показав, що ми з тренером усе зробили правильно.

 

Змагання в австрійському Гьотцісі – наскільки вони були важливими для вас?
Значення цього старту справді не можна переоцінити, хоча б тому, що вони – перші в сезоні, а ще дуже престижні, з дуже давньої історією. А цьогоріч узагалі був ювілейний, 35-й старт. Щороку сюди приїжджають найкращі спортсмени—причому із задоволенням, адже змагання в Гьотцісі традиційно дуже добре організовані. Їм стільки років, але вони тримають заданий рівень, не втрачають своєї репутації. До речі, показово, що саме на цьому турнірі часто показуються навіть кращі результати, аніж на чемпіонаті світу чи Олімпіаді. Саме тут світовий рекорд серед чоловіків встановив чех Роман Шебрлє. Серед жінок тут найкращі показники демонструвала і знаменита американка Джеккі Джойнер-Керр
сі.

 

Не було мандражу перед виступом в Австрії, адже після Пекіна-2008 це був ваш перший старт на великих змаганнях?
Знаєте, я думала перед стартом, що повністю спокійна, розслаблена, що мені все вдасться, все зможу… Але вже перший день змагань показав, що з таким настроєм навряд чи чогось доб’юся. Судіть самі, у стрибках у висоту виступила не надто добре, навіть в улюбленому секторі для штовхання ядра спочатку зробила два заступи, а в третій спробі відправила снаряд навіть гірше, ніж на розминці. Тож після цього одразу зрозуміла, що розслаблятися не можна ані на мить – взяла себе в руки, зібралася і таки змогла показати хороший результат.

 

До речі, вашими головними суперницями а Гьотцісі виявилися ваші ж подруги по команді. Конкуренція між вами не заважає добрим стосункам: усе-таки багато хто стверджує, що дружби між конкурентами бути не може?
Скажу чесно, я дуже рада, що в Австрії весь подіум дістався нам, що ми всі троє змогли показати хороші результати. А конкуренція… На наші стосунки вона жодним чином не впливає. Ми товаришуємо, маємо дуже хороші стосунки, завжди підтримуємо і допомагаємо одна одній. Так, на доріжці ми – суперники, але це триває ж лише якусь мить. Зрештою, хіба можуть бути між нами погані стосунки, коли на змаганнях ми цілі дні провидимо поруч? Окрім того, Анна Мельниченко і Людмила Йосипенко – просто чудові дівчата.

 

Чи виступатимете ще на змаганнях перед головним стартом року – чемпіонатом світу в Берліні, чи повністю зосередитися на підготовці до світової першості?
Планую виступити ще на одних змаганнях в Чехії десь за місяць до чемпіонату світу. А далі повністю сконцентруюся на підготовці до Берліна. Зрештою, часу до чемпіонату залишилося не так уже й багато.

 

Минулого літа довелося читати, що ви тренуєтеся на сільському стадіоні та у спортивному манежі, де десятиліттями не проводився ремонт. Чи змінилися умови для підготовки за останні півроку?
На жаль, ні. Умови для спортсменів жодних чином не покращилися. Вони були поганими – такими й залишилися. У Києві легкоатлетам практично нема, де тренуватися. Наприклад, нема де стрибати у висоту на відкритому повітрі: немає нормальних ям для приземлення, немає якісних доріжок для розбігу. І от парадокс: попри це наші результати тільки зростають. Можливо, декому навіть здається, що чим в гірших умовах ми тренуємося, тим краще виступаємо. Але так не має бути – повинні бути легкоатлетичні манежі, стадіони. Спортсмени повинні готуватися до змагань у нормальних умовах. Наразі цього нема.

 

Наталю, після перемоги в Пекіні-2008 ви були шалено популярні: численні інтерв’ю, зустрічі, зйомки. Вам сподобалося публічне життя?
Звичайно, увага завжди приємно, але якщо її в міру – у вільний від активних тренувань час. Натоміть, коли починаєш активно готуватися до змагань, то постійні зустрічі та розмови просто відволікають від роботи, не дають зосередитися. Тож наразі на публічне життя у мене просто не вистачає часу. Поки що я повністю сконцентрована на своїх виступах – вважаю, що ще маю що сказати в спорті.

 

Однак ви займалися ще дуже важливою справою – їздили в школи, лікарні, зустрічалися з дітьми. Як малеча реагує на зустрічі зі знаменитими спортсменами?
Я переконана, що такі зустрічі дуже важливі. І не тільки для дітей, а й для їх батьків. Вони спілкуються з атлетами, розуміють, наскільки спорт важливий для розвитку їхніх дітей. Це спонукає віддавати дітлахів у різноманітні секції. А самі діти… У них очі світяться радістю, щастям під час спілкування з нами. Це дуже приємно – подарувати хоч хвилинку щастя дітям, особливо тим, які зараз проходять лікування.

 

До речі, коли ви були маленькою і тільки починали займатися спортом, була людина, з якою ви мріяли зустрітися та поспілкуватися?
Не можу пояснити чому, але у дитинстві у мене як раз таких мрій не було. Не знаю, з чим це пов’язано, але у мене справді не було кумира, людини, на яку хотіла б бути схожою.