Юрій Білоног: «Я йду з великого спорту, але не з легкої атлетики»

224

Олімпійський чемпіон Афін, рекордсмен України зі штовхання ядра Юрій Білоног за 2 місяці до свого 36-річчя оголосив про закінчення спортивної кар’єри.

Олімпійський чемпіон Афін, рекордсмен України зі штовхання ядра Юрій Білоног за 2 місяці до свого 36-річчя оголосив про закінчення спортивної кар’єри.

 

Юрію, коли вперше закралася думка про те, що і для тебе настав час попрощатися з великим спортом?

 

Мені здається, що у будь-якого, навіть найуспішнішого атлета ці думки час від часу з’являються. Мене ж вони почали наполегливо окупувати вже після пекінської Олімпіади. Тоді я гостро відчув, що моя боротьба з травмами починає нагадувати боротьбу з вітряками. До пекінського старту  я підійшов у чудовій формі з найшляхетнішими намірами захистити свій титул Олімпійського чемпіона. Але травма спини знову не дозволила реалізуватися на повну. Втім, ми з тренером вирішили спробувати інший шлях, – спершу рік відпочинку, а потім з новими силами включитися в роботу. Та цієї осені, коли ми вже почали підходити до максимальних навантажень, з’ясувалося, що виконати їх у повному обсязі вже нереально. Ось тоді я прийняв остаточне рішення для себе, що настав час розпрощатися з великим спортом.

 

Зараз не жалкуєш, що не зробив цього на піку своєї спортивної слави? Адже рік перед Олімпіадою 2004, коли ти став чемпіоном, також був нелегкий і сповнений боротьби з серйозними травмами…

 

Після перемоги в Афінах у мене відкрилося друге дихання. Тоді мені здавалося, що я здатен гори звернути. Та й залишалася ще одна мрія – стати чемпіоном світу на стадіонах (титул чемпіона світу в закритих приміщеннях Білоног здобув ще у 1997 році, – прим. авт.) На жаль, їй так і не судилося здійснитися. Зараз я не дуже цим переймаюся. Я став чемпіоном Європи, призером чемпіонатів світу, переможцем зимового чемпіонату світу і врешті Олімпійським чемпіоном. Думаю, цього цілком достатньо, аби мої діти розуміли, що їхній тато не дарма провів у секторі 20 років. Насправді, єдиний чемпіонат світу, де я реально міг зійти на найвищу сходинку п’єдесталу, був у Парижі в 2003 році. Тоді я був у найкращій своїй спортивній формі, мабуть, навіть кращій, аніж рік потому на афінській Олімпіаді. Але на Сант-Дені я фінішував третім. Можливо, перемога на літньому чемпіонаті світу просто не прописана у моїй долі (сміється…)

 

Прийнявши рішення про завершення кар’єри, ти остаточно розпрощався з легкою атлетикою?

 

Можу сказати напевне, що я йду з великого спорту, але не з легкої атлетики. Напередодні Нового року мені запропонували посаду старшого тренера Одеської області з легкої атлетики.

 

Скільки часу дали на роздуми?

 

А мені не потрібен час роздумувати. Я відгукнувся одразу, оскільки хочу продовжити своє життя у спорті, нехай і в іншій іпостасі. Спорт зліпив мою особистість, він працював на моє ім’я і на мій імідж. Тепер мій час йому віддячувати вже на функціонерських чи керівних посадах. Проблем зі спортом у нас вистачає, і я докладатиму максимум зусиль для того, аби виправити цю ситуацію. Повірте, що залежатиме від мене особисто – все зроблю! Не менш віддано і професійно, аніж у секторі для штовхання ядра.

 

Ти вже вступив на свою посаду старшого тренера?

 

Насправді, я поки що не знаю, як це робиться правильно. Мене вже представили тренерському колективові. До мене всі поставилися і з повагою, і з розумінням, знаючи, що адміністративна робота – це зовсім нова орбіта в моєму житті. Обіцяли допомагати і сприяти в усьому.  Знаєте, що сподобалось, що жодна людина мені не сказала, мовляв, куди ти лізеш?… чи, приміром, ти не впораєшся з цим… Всі готові стати в одну упряжку і тягти її в заданому напрямку.

 

Свій кабінет вже бачив?    

 

Кабінет? Хм… Вперше від тебе почув… Потрібно буде попитати (сміється). Та хіба в ньому справа? Я так розумію, що моя робота більше зводитиметься до того, щоб ходити кабінетами, а не сидіти в них….

 

Ти зараз отримуєш другу вищу освіту саме для того, аби легше розбиратися в адміністративній роботі?

 

Аякже. Минулого літа я вступив до Державної академії управління персоналом при Президентові України саме для того, аби мати повну уяву про адміністративну роботу. Моя магістерська робота так і називається «Державне управління в сфері спорту».

 

Цікаво бути студентом в 35 років?

 

Набагато цікавіше, аніж я спершу думав. Сприйняття навчання в 18 і в 35 років зовсім різне. Зараз я насправді здобуваю знання, необхідні мені для подальшої роботи. Ніколи не думав, що з таким задоволенням бігатиму на лекції, від яких маю величезні позитивні враження. Професійність викладання, виявляється, також має неабияке значення. На кожне питання, на кожну тему в Академії приводяться приклади з історії управління, і нашої, і закордонної. Ми ретельно розбираємо помилки, провали і новітні досвіди. Плюс до цього – демократичний підхід у навчанні. Ніхто тебе не лаятиме і не критикуватиме за власні думки і погляди, якщо вони відрізнятимуться від загально прийнятих. Багато занять у нас відбуваються в формі дискусій.  А пройдений життєвий шлях і досвід допомагає мені у цих дискусіях вносити щось нове і незвичне в закоренілі погляди на проблеми.

 

А ти вже встиг зрозуміти, що бажання атлетів і тренерів, навіть якщо вони прогресивні  й правильні,  вряди-годи не співпадають з можливостями функціонерів, особливо в нашій країні?

 

На жаль, я це зрозумів ще раніше. Все у нас впирається у фінансові можливості. Оскільки спорт в країні практично фінансується за остаточним принципом. Хотілося б досягти того рівня, коли витрати на спорт в бюджеті країні будуть розглядатися на рівні з усіма іншими, як кажуть, першочерговими галузями. Адже спорт – це імідж країни, це красномовна реклама здорового образу життя. Чим більше у нас буде атлетів найвищого міжнародного рівня, тим більше дітей прагнутимуть досягти їхніх вершин. Але і цього зараз замало. Малюк має прийти в такий спортивний зал, в таке приміщення, куди б йому хотілося бігти щодня. Бази потрібно виводити на абсолютно новий рівень. Життя навкруги нас стало таким яскравим, технологічно наповненим і стрімким, що яким би талановитим не був перший тренер, а заманити дитину в напівзруйновані, напівпідвальні, облущені приміщення зі старезними залізними снарядами йому зараз не під силу. І не потрібно порівнювати, мовляв, ми тренувалися і добивалися успіхів ще не в та таких умовах. Діти зараз інші. Вони на кілька витків по спіралі стоять вище за нас і повертати їх у наше минуле не варто. Їм потрібно дати все, що відповідає сучасності. Знаю, що це нелегко, але реально, якщо розставити потрібні пріоритети.

 

Здається, для цього замало бути старшим тренером області. Як на мене, Юрію, для цього потрібно йти в політику.

 

А я не виключаю такого перебігу подій і маю в цьому напрямку деякі цікаві напрацювання. Хтозна, можливо невдовзі ви почуєте про Юрія Білонога, і як про політика. Для того, щоб залучати кошти у спорт, потрібно суттєво змінити законодавчу базу. Я готовий над цим працювати. Стояти в упряжці і тягти цей напрямок. Але на це має бути політична воля держави. Зараз я добре знаю, що потрібно для нашого спорту і вчуся тому, яким чином це можна було б йому дати. Сьогодні безглуздо було б звинувачувати когось у бездіяльності. По-моєму, в спорті  і так залишися тільки ті люди, котрі безмежно йому віддані. Але як, скажіть, змусити успішного підприємця поділитися його грошима, якщо з цього йому жодної зиску і жодної пільги? Зараз це легше зробити одному атлетові на якихось рекламних умовах чи особистих стосунках, аніж великій організації. Втім, я не веду до того, що потрібно сидіти в бездіяльності, склавши руки і чекаючи чиєїсь милості чи закінчення фінансової кризи. Всі починання потрібно і надалі намагатися втілювати в життя. Щось не вдасться, а щось нарешті дасть і позитивний результат. Крапля, як кажуть, камінь точить.

 

А з чого почав би ти?

 

З масовості. Тільки вона може перерости у якість. Залучення максимальної кількості дітей до спорту – запорука того, що в майбутньому ми матимемо високі результати. Навіть якщо з тисячі початківців один дійде до міжнародного рівня – це успіх. Тож ми повинні мати не тисячі юних атлетів у дитячих секціях, а мільйони.

 

Особисто ти став взірцем для якогось юного легкоатлета? Хтось, поспілкувавшись з тобою, загорівся легкою атлетикою?

 

Складно сказати. Останнім часом я багато спілкувався з дітьми, беручи участь у проекті «Біола – Ігри чемпіонів». В моїй рідній Сумській області вже яку зиму поспіль проходить дитячий легкоатлетичний турнір на призи Олімпійського чемпіона Юрія Білонога. Сподіваюся, безслідно це не минулося… Я усіляко намагаюся сприяти тому, щоб діти займалися спортом. Навіть особистою допомогою. У мене були такі випадки, коли на змаганнях підходили юні штовхальники і просили допомогти, приміром, спецвзуттям. Запитую: «Який розмір? 46?» … і після цього знімаю своє взуття і віддаю йому… Юнак навіть очам своїм не повірив, але розповідав потім усім… А для мене це був звичайний вчинок зі сподіванням, що нехай навіть таким чином, нехай лише в одному серці, але іскорка справжнього легкоатлета таки розгориться.

 

В тобі змагальна іскра ще залишилася? Скучаєш за сектором, за ядром?

 

Якщо відверто, то зараз на «залізо» навіть дивитися не хочу. Днями взяв ядро в руки і не міг зрозуміти, як я його взагалі штовхав. Воно мені здалося не просто важким, а не підйомним. Можливо, потрібен час, аби заскучати… Але без руху я не можу. Зараз захопився тенісом і баскетболом. Звісно, на любительському рівні, але тренувань не пропускаю. Відкрив для себе і гірські лижі. Минулого року став на них вперше, але справжню насолоду отримав лише кілька тижнів тому, коли відпочивав з друзями у Високих Татрах. Напрацювання з інструктором нарешті дали свій результат. Тепер я з’їжджаю з гори не зі страхом в очах, а з кайфом в душі!

 

Мабуть, до цього не одна нова просіка з’явилася в горах Словаччини?

 

Ми цього року жартували, мовляв, Сашко Крикун (відпочиваємо ми традиційно разом) позбавив мене ліцензії на Ванкувер у швидкісному спуску. Бо я щойно піднімався на гору, повертав лижі і стрімголов мчався до низу. Маса тіла велика, то ж розганявся я потужно і стрімко. Одна біда – зупинитися не міг. Олександр мене завжди притримував, мовляв, не квапся, навчися повертати, керувати лижами, не лети нікуди, а катайся горою з насолодою. Все більш-менш стало виходити лише в останні дні відпочинку. А до цього і справді нові просіки прокладав на схилах… (сміється). Мої друзі з клубу «Біола» жартують, мовляв пів справи я вже зробив. Залишається нам лише поставити там підйомники, і можна заробляти кошти вже на лижному бізнесі…

 

Рада, що ти знайшов метод, аби компенсувати змагальний адреналін у крові…

 

Не можу сказати, що його замало, але найближчим часом буде ще більше. Днями я вирушаю до Аргентини, де телеканал Інтер зніматиме новий телепроект «Битва міст». Ось там адреналін зашкалюватиме точно! Я буду капітаном команди міста Одеса. З командою вже познайомився. Милі і дуже наполегливі люди, котрі пройшли складний процес відборів і кастингів. Вони дуже серйозно налаштовані на боротьбу. Ось тут і виявлятимуться мої перші організаційні та стратегічно-тактичні здібності. До речі, у мене дуже цікава команда – побачити згодом, а поки що не видаватиму таємниць.  Хвилююся трохи, бо підвести їх не маю права… Втім, я вже сказав їм: «Нічого не бійтеся! Якщо буде на якомусь етапі дуже складно чи дуже страшно, я йтиму першим…» Думаю, капітан має саме таким і бути.

 

Юрію, ФЛАУ, наші керівники, всі тренери і, звісно, твої вболівальники, щиро вдячні тобі за твоє терпіння у спорті, за твоє вміння боротися, за твої перемоги і за всі яскраві моменти в секторі, що назавжди залишаться у нашій пам’яті. Ми з розумінням, хоча і з певним жалем, ставимося до прийнятого тобою рішення піти з великого спорту, але щиро зичимо тобі подальших перемог, удачі і найголовніше, – здоров’я.

 

Я також дякую усім за цікаву і тісну співпрацю протягом багатьох років. Моїм батькам і тренерам, дружині і дітям. Маючи такий тил, я почувався впевненіше. Дякую федерації, міністерству і клубу «Біола» за підтримку протягом багатьох років. Дякую друзям, котрі вчили мене життєвому досвіду. Дякую усім своїм прихильникам і вболівальникам за те, що і в моменти перемог, і в часи невдач ви вірили в мене і залишалися на моєму боці. Я пам’ятаю кожного, хто вніс бодай найменшу краплю у мою підготовку. І я вірю, що вже найближчим часом я зможу віддячити усім своїм професіоналізмом і вчинками вже на новій посаді та в новій іпостасі.

 

Прес-аташе.