Відповідь на інтерв’ю Барановського

242

Інтерв’ю рекордсмена України з марафонського бігу Дмитра Барановського, дане кореспонденту порталу runners.ru не залишилося непоміченим в Міністерстві з питань сім’ї, молоді та спорту, а також в Федерації легкої атлетики України.

Інтерв’ю рекордсмена України з марафонського бігу Дмитра Барановського, дане кореспонденту порталу runners.ru не залишилося непоміченим в Міністерстві з питань сім’ї, молоді та спорту, а також в Федерації легкої атлетики України.

 

 

Офіційну відповідь на нього дали начальник відділу циклічних та швидкісно-силових видів спорту Мінсім’ямолодьспорту Леонід Мирський та держтренер збірної України з легкої атлетики, перший віце-президент ФЛАУ Валерій Александров.

 

 

ЛЕОНІД МИРСЬКИЙ.

 

 

Леоніде Михайловичу, насамперед, якою була реакція Міністерства на інтерв’ю Дмитра та яку позицію у цьому питанні займає Міністерство.

 

 

Якщо ми даємо офіційну відповідь на інтерв’ю у пресі, то це означає, що ми приділили неабияку увагу словам Дмитра Барановського. А щодо позиції Міністерства, то вона аж ніяк не може відрізнятися від позиції Федерації легкої атлетики України і від напрямків розвитку, яких притримується ФЛАУ.

 

 

Це солідарність у гілках влади?

 

 

Це наші принципи роботи. Беручи на посаду головного тренера збірної з будь-якого виду спорту, Міністерство насамперед оголошує конкурс, потім заслуховує кожного з претендентів і надає перевагу людині, чиї погляди та методи роботи грамотно збалансовані, обґрунтовані та найбільше відповідають сучасності. Приймаючи програму діяльності цього тренера, ми апріорі погоджуємося з лінією, яку вестиме цей тренер. Однак, це ще не означає, що на цьому ми повністю передаємо правління видом спорту в його руки.

 

 

Міністерство здійснює контроль над фінансовою дисципліною, формуванням штатної збірної команди, проведенням змагань рівня Кубків та чемпіонатів України, тощо.

 

 

Щодо штатної збірної… Як пояснити той факт, що рекордсмен України з марафонського бігу не є членом збірної команди України?

 

 

Так, в інтерв’ю Дмитро нарікає, що у квоті на проведення зборів цьогоріч лише три місця відведено марафонцям, в той час, коли прізвища шістьох українців значаться у європейському топ-листі. Але… Давайте розбиратися далі. Відкриваємо світовий топ-лист і бачимо, що результат Дмитра Барановського минулого року стоїть на 44 позиції. Наступний із наших марафонців взагалі за першою сотнею. Далі будемо рахувати? А про так званий рейтинг я взагалі мовчу. Пробігти лише один марафон на рік з високим результатом – ще не означає бути рейтинговим марафонцем.

 

 

Важко не погодитися, але з іншого боку, перед Дмитром у світовому топ-листі одні кенійці, ефіопи та марроканці. А на Олімпіаді від країни може виступати лише троє учасників на виді…

 

 

Що ж, давайте поговоримо про Олімпіаду. Беремо чоловічу статистику за всі роки не лише незалежної України і маємо дуже неприємну картину. З 1956ого по 1992 рік у складі збірної СРСР на Олімпійських іграх не виступав жоден український марафонець. Далі йде історія вже незалежної України. Атланта (1996) – 43 місце. В Сіднеї (2000) – жодного учасника. Афіни (2004) – за високі результати, показані на відбірних стартах Дмитра Барановського включають до складу команди. З дистанції він сходить. Пекін (2008) – один атлет фінішує на 27 позиції, інший не дістається фінішу. За всі роки жодної медалі і жодного очка до скарбнички збірної України марафонці не поклали. Які аргументи ми можемо привести, аби збільшити їм фінансування підготовки?

 

 

Конкретно по Барановському. Востаннє вдало за збірну України він виступив у 2001 році на чемпіонаті Європи серед молоді, де фінішував першим на дистанції 10000 метрів. Якщо він вважає, що за здобуток 10-річної давнини буде все життя перебувати у збірній першим номером, то ці сподівання марні.

 

 

Тепер розглянемо ось цю цитату Дмитра: «Мне позвонили и спросили, «Вы будете готовится к чемпионату Европы?» Мы задали встречный вопрос: «За чей счет вести подготовку?»  Ответа не последовало. Поэтому я принял решение не выступать на официальных стартах за сборную команду Украины»… Насправді умови Дмитро мав би такі ж самі, як й інші атлети. Йому цього вочевидь замало. Але більшого у нас нема. На цих умовах атлети тренуються і стають олімпійськими чемпіонами в різних видах спорту, включаючи легку атлетику. Але Барановський від таких умов відмовився.

 

 

Наведу вам елементарний приклад. Ім’я Іріни Мікітенко вам щось говорить? Думаю, за результатами і титулами, здобутих на марафонських дистанціях, Барановський навіть поруч з нею не стоїть. Так ось нинішнього року Федерація легкої атлетики Німеччини відмовилася фінансувати підготовку цієї унікальної спортсменки. Чому? Тому що Іріна заявила, що не готуватиметься до чемпіонату Європи в Барселоні. Які можуть бути претензії до керівництва команди? Не виступаєш за збірну – готуйся до змагань власним коштом, а не державним. Це цілком логічно.

 

 

Дивимося далі по тексту. «Я могу провести подготовку за свой счет, но тогда какой у меня должен быть стимул? Получить медаль, чтобы потом те люди, которые отказали нам в помощи, рассказывали, как они здорово работают?» А далі він ще говорить про патріотизм… Якщо бодай крапля цього патріотизму у Дмитра присутня, то заради б медалі для своєї країни, та й для себе особисто, він зробив би все можливе і навіть неможливе. Тут є дві відповіді, або ці нагороди для нього нічого не значать (тобто не приносять належної матеріальної винагороди) або він просто знає, що здобути цю медаль йому просто буде не по зубах…

 

 

А називати результати Ірини Ліщинської, Юлії Кревсун, Наталі Тобіас, Тані Петлюк Івана Гешко, а тим паче Сергія Лебедя окремими спалахами в українській групі витривалості – це повне невігластво і неповага до власних колег. Кожен із них зробив для країни в десятки разів більше за Барановського і неодноразово підтверджував свій міжнародний клас на світовій арені. А після них не так вже й порожньо, як стверджує Дмитро. «Кто на подхвате из молодых? Да никого – как бы это печально не звучало». До поняття «ніхто» Барановський мабуть відносить Лупу, Осмоловича, Борисюка й інших… Нічого сказати, – красномовне ставлення до своїх колег. Які пропозиції у Барановського? Зняти з цих атлетів фінансування, щоб дати одному йому і отримати черговий нульовий результат на головному старті сезону? Будь-яка критика повинна мати підґрунтя. У звинуваченнях Барановського його просто не існує. Якщо ж він має аргументовані важелі, то, будь-ласка, нехай виносить це питання на засідання Виконкому федерації, де ми його заслухаємо і приймемо рішення. Розмірковувати, не знаючи усієї кухні, легко. А якщо у нього є бажання в цьому розібратися, то двері перед ним ніхто не закриває…

 

 

ВАЛЕРІЙ АЛЕКСАНДРОВ.

 

 

Валерію Федоровичу, давайте почнемо з перерозподілу коштів на фінансування видів у легкій атлетиці. Як це відбувається, і чому на довгі дистанції та марафон такі невеликі квоти на НТЗ 2010 року.

 

 

Щороку в Міністерстві ми проходимо так зване заслуховування по питаннях, скільки медалей ми панували і скільки здобули на головному старті сезону. Все це розглядається тільки через призму підготовки до Олімпійських Ігор, оскільки це і є головною задачею Міністерства. На Берлнський чемпіонат світу ми планували 3-4 нагород. Отримали чотири четвертих місця. І в Міністерстві до наших пояснень поставилися з повним розумінням. Адже складно було передбачити, що тій же Добринській знадобиться більше часу на відновлення після Олімпіади, що Наталя Тобіас буде народжувати, що Денис Юрченко взагалі візьме рік повного відпочинку. Нас, відверто, насторожила не відсутність нагород на чемпіонаті світу, а зменшення кількості наших атлетів у фіналах. По цьому і були головні розбори польотів, коли ми захищали стратегію фінансування на наступний рік. Але давайте зараз не по усіх видах, а по витривалості зокрема, оскільки ця тема і була піднята в інтерв’ю Дмитра Барановського. Я дуже добре пам’ятаю питання зам міністра, мовляв, а чи варто, особливо в умовах фінансової кризи, робити вливання у види витривалості, які не приносять результату на чемпіонатах світу та Олімпійських іграх? Але ми відстояли свою позицію. Адже крім перспектив і результатів, є ще й питання розвитку виду, виступів на командних чемпіонатах Європи, де кожен вид програми має бути закритим, включаючи біг на 5000, 3000м та 3000м з перешкодами. Тому ми обов’язково повинні фінансувати і збори і зарплати атлетів у цих дисциплінах.

 

 

А як щодо марафону?

 

 

Спираючись на багаторічну статистику виступів на Олімпійських іграх, нам крити нічим… Кілька років тому на міжнародній конференції я робив доповідь про те, що чимало країн стали «виїжджати» на Олімпіадах та чемпіонатах світу не за рахунок якості підготовки, а за рахунок свого генофонду. Ця доповідь мала чимале відлуння і чимало чого пояснювала. Чому кенійці не вкладають у кошти у розвиток спринту, стрибків і метань, чому Ямайка не фінансує підготовку бігунів на довгі дистанції, чому Німеччина робить ставку на технічні види легкої атлетики? На останньому Конгресі Європейської Федерації в Будапешті нам привели статистику, що Європа за останні роки втратила свої позиції на світовій арені в усіх видах бігових дисциплін, але зберігає свої позиції у складно-технічних легкоатлетичних видах, завдяки таким країнам як Росія, Німеччина, Британія, і Україна в тому числі. Тому і допомогу від ЄА ми отримуємо насамперед для підтримки і подальшого розвитку технічних дисциплін. Втім, цю стратегію розвитку нам не нав’язують, а пропонують, але вона цілком збігається з нашим напрямком руху. 

 

 

Звідки взялися образи? Одразу після Олімпіади, а не після чемпіонату світу, як говорить Дмитро Барановський, новий головний тренер прийшов з новими ідеями і прагненнями. Нинішнього року він втілив у життя те, що декларував раніше – ввів квоти на кількість місць у фінансуванні підготовки. Звісно, що місць на підготовку бігунів а довгі дистанції та марафонців менше, аніж у технічних видах. І не завжди тут спрацьовує принцип відбору лише за кількістю людей у світовому топ-листі чи світових рейтингах. Головна точка відліку – це перспектива високих місць не лише на найближчу Олімпіаду, а й на наступну. Ми не можемо однаково розподілити кошти, приміром, на стрибки у висоту і марафон, на стрибки з жердиною і біг на 10000 метрів, тощо. Про рівні умови фінансування тут навіть йтися не може. Навіть найбагатші країни світу встановлюють пріоритетні види розвитку, а що говорити про Україну.

 

 

Звісно, такий перекіс викликає негативну реакцію у тих, хто займається дисциплінами, які не потрапили до переліку пріоритетних в нашій країні. Чимало відгуків про наші починання ми прочитали на сайті ФЛАУ. Ми намагаємося пояснити свою позицію, але багато хто навіть не хоче нас почути.

 

 

Друге питання – розвиток масовості – це суто федеративне питання. Завдяки чому ми можемо підняти масовість? Насамперед, завдяки роботам ДЮСШ. Звідки вони фінансуються, ви знаєте? Ось цифри: районний бюджет 38%, міський бюджет – 32%, соцстрах – 15%, обласний бюджет – 12%, спортивні клуби підприємств – 3%. Міністерство може лише піклуватися про законодавчу базу для діяльності ДЮСШ. До того ж поняття масовості і масовості у пробігах суттєво відрізняються.    

 

 

Кілька днів тому, відповідаючи на запитання тренера Дмитра Барановського – Георгія Івановича Трофименка – про масовість у марафоні, я сказав, що звісно, масовість у видах витривалості нам потрібна. Але якщо підняти нашу статистику по кількості дітей, котрі займаються витривалістю, по відношенню до інших видів, то ми цю програму не просто виконуємо на 100 відсотків, а навіть перевиконуємо. І нічого на первинному рівні ми скорочувати не збираємось.

 

 

Більш того, не зважаючи на те, що в певних видах витривалості ми не маємо нагород у минулому олімпійському циклі і відверто не розраховуємо на них у майбутньому, ми все одно проводимо чемпіонати країни: з кросу навіть двічі на рік, з бігу на 20км, з марафону, тощо. Не зважаючи на купу складнощів, ми проводимо другий марафон разом з ініціаторами та ентузіастами із Зазим’я, докладаючи масу зусиль для того, аби це був красивий Кубок України з марафону, в рамках якого будуть проводитися змагання у напівмарафоні та дитячі забіги. І це не просто масовість, але й чималі кошти. В рік вони виливаються у кілька тисяч сотень гривень по відношенню до мільйонів, які відпускаються на легку атлетику. Давайте спробуємо 100 тисяч на рік відкусити з цієї суми і дати на підготовку одного Барановського. У мене одразу виникає запитання, – а що це дасть для розвитку масовості? У що це виллється для країни? В тому, що пробувши на зборах за рахунок держави атлет зійде з дистанції на найвідповідальнішому старті? Тим паче, що бажання готуватися до чемпіонату Європи у Барановського взагалі нема…

 

 

Він правий у тому, що йому потрібно все ж таки не просто готуватися до змагань, але й годувати сім’ю і жити за якийсь рахунок.

 

 

Навіть заперечувати не стану. Але давайте проведемо паралелі. За титулами і здобутками, Барановського ніяк з Кличками не зрівняти, але я не чув, приміром, від Віталія чи Володі, що, мовляв, ми для іміджу країни он що робимо, а держава разом з федерацією нашу підготовку не фінансує… Звісно, нарікнути невдалим прикладом можна, мовляв, це ж професійний бокс. А Барановський що, марафоном граючись займається? Він поставив перед собою за мету заробити марафоном на життя – нехай заробляє. Чому ще й держава має вкладати в це кошти? Є ще один приклад – Сергій Назарович Бубка. Останні 3-4 роки, коли він був у нас у збірній команді України, Сергій відмовився від стипендії у збірній, від фінансування зборів і готувався до змагань власним коштом. Єдиний мінімум, який він від нас просив, – це фінансування поїздки його тренера і масажиста на чемпіонати світу чи Олімпійські ігри. Так, він мав виступати на комерційних турнірах, аби забезпечити свою підготовку, але ж з урахуванням того, що чемпіонати світу і Олімпіади – це найголовніші старти, якими не можна нехтувати заради заробітку. Я думаю, що люди самі оберуть, кого поважати у ситуації, що склалася, а хто на цю повагу не заслуговує…

 

 

Тоді інше питання, раз у нас аж 6 марафонців у топ-листі Європи, чому, приміром, нам не відіслати команду на чемпіонат світу з напівмарафону?

 

 

Все почалося з чемпіонатів світу з кросу. Ми брали участь у цих змаганнях протягом 10 років, командами в тому числі. За весь цей час єдина медаль – срібло Сергія Лебедя. Так Сергій – це унікум… Тому від цієї ідеї ми відмовилися. Чому? Щоб послати команду на такий чемпіонат, потрібно забрати певну суму коштів з річної підготовки легкоатлетів. А що це дасть? Останнє місце у команді і …адцяте в особистому заліку?  Плюс втрата іміджу на світовій арені і втрата фінансування… Так кому це потрібно? На останньому чемпіонаті світу з напівмарафону виступали представники 42 країн, тоді як на чемпіонаті світу більше 200 держав виставляють свої команди. Ці цифри говорять самі за себе. Україна не поодинока у рішенні пріоритетного фінансування.

 

 

Але є й інша проблема міжнародних марафонів, і Діма сам її у своєму інтерв’ю розголосив, навіть того не підозрюючи, коли сказав, що йому потрібно заробляти на життя. Єдине, чого я не можу згадати, коли це я зазирав до його гаманця? 17 років я очолюю легкоатлетичний рух в Україні на рівні Міністерства. Не згадаю, щоб я ставив йому питання щодо заробітків. Чи він має на увазі когось іншого? Офіційна посадова особа в міністерстві – я. То ж навіщо говорити речі, які є абсолютною неправдою. Чоловіки, котрі живуть обманом і наклепами, втрачають повагу в моїх очах. Більш того, в інтерв’ю Барановського я не бачу крику душі. Особисто моя думка, що він домагається чогось іншого, розігрує чужу карту… Чию? Я збагнути не можу. Чого добивається? Залишається загадкою… Можливо, варто вийти на відверту дискусію?

 

 

Навіщо чіпляти своїми недолугими розсудами престиж усієї витривалості. Він же ж образив цілу плеяду бігунів, які не звалилися нам зі стелі, а були підготовлені до високих результатів протягом багатьох років. Чому Дмитро не називає тих, хто таки є за нинішніми чемпіонами та призерами? Не знає їх прізвищ чи навмисне це не робить? Якщо вже йому і хотілося покритикувати, то нехай вже ця критика була б об’єктивною. А він не хоче часом порахувати, скільки вклала у нього держава, коли він був у спортивному інтернаті в Терезіно. Я не хочу навіть називати суму, яка витрачається в рік, на утримання спортсмена в такому закладі. Чому? Та тому що люди нас не зрозуміють… Хтось не отримує зарплатні та пенсії, а хтось живе, як у Бога за пазухою державним коштом, а потім ще й нарікає, що ця держава для нього нічого не робить. Але, ж Дмитру ніхто цим в обличчя не кидає, мовляв, де ж твоя віддача країні за те, що завдяки їй ти став марафонцем і можеш зараз заробляти собі на життя…

 

 

І наостанок. Дмитро сказав, що буде готуватися до Олімпіади…

 

 

У нас є головний тренер, до позиції якого з цього питання ми обов’язково будемо прислухатися. Зараз про це говорити зарано. Але, як член Виконкому ФЛАУ, я впевнений, що розглядатиметься це з урахуванням багатьох факторів, враховуючи всі його виступи на минулих олімпіадах та інших змаганнях за збірну в дорослій категорії. На всіх цих стартах він сходив із дистанцій. Особисто я не пригадаю жодного високого результату Барановського, показаного влітку.  Є два варіанти відповіді. Перший. Можливо,  Дмитро не може підвестися правильно до літнього старту чи просто не витримує потрібних навантажень. Другий. Якщо ти займаєшся марафоном для заробітку, то пік спортивної форми підводиш на той період, коли ці марафони стоять у календарі, тобто до осені, зими чи весни. Тоді потрібно відмовитися від свого заробітку й спрямувати спортивну форму на головний старт сезону. Хто це робить у світі? Ті атлети, які є беззаперечними патріотами своєї країни, або ті, хто знає, що навіть за 8-ме чи 10-те місце на Олімпіаді вони отримають преміальні від своєї країни. Україна не має преміального фонду за …надцяті місця, а тільки за першу трійку. Але я, відверто, не бачу шансів Барановського, фінішувати у першій трійці на Лондонській трасі 2012. Тому я не розумію, звідки взялася тема Олімпіади в його інтерв’ю. Говорити він може все, що завгодно, та я не думаю, що він піде на такий крок. Це чергова нечесність з його боку.

 

 

А якщо все ж таки він прийде зі своїм тренером, покаже вам план підготовки, розписаний під Олімпіаду? Приймете?

 

 

Профінансувати підготовку? Особисто я йому не повірю. По-перше, йому вже не 22-25 років. Він сам описує, скільки травм він переніс останніми роками через перенавантаження, які організм просто не витримував. Ось Матвійчуку я повірю. Барановському – навряд чи. Тому що я бачу чимало об’єктивностей, таких самих, які змусили Юрія Білонога нинішнього року завершити кар’єру. Накопичено чимало травм, розтрачено чимало біологічної енергії, що в будь-якому разі позначається на результатах. Тому, особисто я не хочу наступати двічі на одні й ті ж граблі, оскільки головою відповідаю за всі витрачені фінанси. Якщо в Олімпійський рік, а не двома роками раніше, він доведе свої результати першою десяткою світового топ-лист і наполягатиме на включенні у команду, то цілком можливо, що на це ми підемо.

 

 

Прес-аташе ФЛАУ

 

 

Попередня статтяДмитрий Барановский: «Своим отношением нам ясно дают понять – мы для страны не нужны»
Наступна статтяНаталья Лупу: «Думала, придется бежать босиком»