Збірна України завершила виступ на ЧС восьмим місцем

36

Закінчилися стрибки у довжину серед жінок. Це був останній фінал чемпіонату світу, де змагалися українські атлети.

Закінчилися стрибки у довжину серед жінок. Це був останній фінал чемпіонату світу, де змагалися українські атлети.

 

Вікторія Рибалко закінчила фінал на восьмій позиції з результатом 6м28см. За спробами запоріжанка показала наступні результати: Х, 6м28см, Х, Х, 6м27см, Х. При чому у кількох спробах Вікторія показувала справді далекі стрибки, однак її одвічна хвороба «зіступи» знову стала на заваді спортсменці, аби розкрити свій потенціал в потрібний час і в потрібному місці.

 

А найприкріше у цій ситуації, що на нинішньому чемпіонаті стрибки у довжину серед жінок виграли з абсолютно посереднім результатом: 6м70см у виконанні американки Брітні Різ.

 

«В принципі, це найприкріше, через що можна розчаровуватися, – почала у мікст-зоні Вікторія Рибалко. – Я вже й не пам’ятаю, коли з подібним результатом вигравали чемпіонат світу в стрибках у довжину. Але я собою задоволена. Звісно, не результатом, а власним виступом. Участь у фіналі – це вже прогрес для мене. Мабуть, все має відбуватися поступово. Я зробила все, що могла. Медаль то хочеться, але, мабуть, не сьогодні, і не зараз. Вважатимемо, що це був мій перший крок до призових місць у майбутньому.

 

А чому нікому так і не вдалося сягнути семиметрової позначки, чи бодай найкращих результатів сезону.

 

Результати, і справді, кажуть самі за себе. Сектор важкуватий. Продивіться, хто з дівчат у перших спробах зміг показати високий результат, ті й потрапили на п’єдестал. Не дарма я також робила ставку на перші три спроби. Мені дуже сподобалися дві мої спроби – перша і остання. Швидкі, далекі і технічно грамотні. І з вашого дозволу, дуже хочу сказати кілька слів скептикам, котрі на сайті критикують наших атлетів. Невже хтось може подумати, що спортсмени н6е хочуть цих медалей чи не прагнуть них? Ми «пашемо» протягом років, щоб вийти на цей старт не статистами, а спортсменами, котрі чогось та варті у світі легкої атлетики. Тому відповідь про невдачі нашої команди потрібно шукати не в самих атлетах, не в наших бажаннях, амбіціях чи вміннях, а в більшості в організаційних питаннях. Все ж таки дорога в Доху була просто жахливої. Зібратися після такого перельоту і показати все, на що ти готовий на цей момент – просто неможливо. А в таких складно-технічних видах, як стрибки, нервово-м’язева система має бути у повному порядку. Як з’ясувалося, що на цьому чемпіонаті світу я була однією із щасливчиків, яким вдалося бодай прорватися у фінал.

 

Які фізичні відчуття були сьогодні в секторі?                                                            

 

Навіть кращі, аніж в кваліфікаційних змаганнях, не зважаючи на те, що на високому рівні мені вдалося зробити лише два стрибки. В усіх інших спробах я була ніби у пошуку. Хоча в намагалася викластися на всі сто відсотків. Головне, що мені вже вдаються справді далекі стрибки. Нехай сьогодні вони були з невеличкими заступами, але це вже обнадіює. Сподіваюся,що влітку я вже зможу розкритися на всі сто відсотків.

 

Віка, ти тривалий час навчалася і тренувалася в США, де свої стрибки виконувала в основному завдяки високій швидкості розбігу. Можливо, варто було б трохи вернутися до старої методики, якщо вона тобі так підходила?

 

Справа в тому, що в Україну я повернулася у 2007 році як раз для того, аби поставити техніку стрибка. Швидкість, по відношенню до тієї, яка була у мене в США, зараз навіть виросла. Але мені довелося повністю змінити свій стрибок, – і розбіг, і ритм, і вбігання, і відштовхування… І лише зараз я нарешті відчуваю впевненість у тому, що мої стрибки набули стабільності. В усякому разі нинішнього сезону це вже просліджувалося чітко. Щоправда, сьогодні трохи не склалося… В принципі, я повернулася в Україну, тому що мені не залишили вибору. Мовляв, якщо хочеш виступати за Україну, то ти маєш повністю віддаватися спорту тут. Зараз би я з цим посперечалася… Все ж таки умови для тренувань і планомірної підготовки в США куди кращі за наші. Проте наші тренери набагато професійніші! В усякому разі, це однозначно стосується мого наставника Анатолія Орнанджи. До речі, хочу дуже-дуже йому подякувати за те, що взяв мене, працює зі мною і вірить в мою перспективу. Ще щиро дякую своєму коханому чоловікові Сергію Блонському за підтримку. Він тепер мій талісман. Ще дякую своєму психологові Ії і Маслєніна Євгена Ілліча, котрий протягом сезону допомагає мені зі спортивним харчуванням, і звичайно своє місто Запоріжжя і спортивний клуб «Металург» за все, що вони для мене роблять.»

 

Прес-аташе.