Пізно увечері другого дня чемпіонату світу з легкої атлетики закінчився фінал жіночих стрибків у довжину. Вікторія Рибалко зупинилася за крок від такої бажаної нагороди.
Пізно увечері другого дня чемпіонату світу з легкої атлетики закінчився фінал жіночих стрибків у довжину. Вікторія Рибалко зупинилася за крок від такої бажаної нагороди.
У фіналі запоріжанка показала чудову серію стрибків. В другій спробі Віка приземлилася на позначці 7м78см і тривалий час трималася на другій позиції. Один зі стрибків українки з міліметровим заступом був за семиметрову позначку… але такі деталі в статистику не вносяться. У підсумку зі своїм найкращим показником сезону 2010 року Рибалко зупинилася на четвертій позиції. Доволі несподіваною переможницею цієї традиційно сильної російської дисципліни стала латишка Інета Радевіца зі стрибком на 6м92см – це новий національний рекорд Латвії. Португалка Найде Гомеш показала такий самий результат, але поступилася прибалтійці дальністю другої спроби. На третьому місці фінішувала росіянка Ольга Кучеренко – 6м84см.
«Віко, вдруге поспіль ти фінішуєш четвертою на літньому чемпіонаті Європи. Рівно чотири роки тому ти покинула ґетеборзький сектор на такій самій позиції.
Так, але результат Барселони значно вищий, а отже прогрес вже ж таки є. Сьогодні я могла закінчити змагання з дуже високим результатом. Я це відчувала. На жаль, у офіційний результат це не вилилося, але я показала дуже далекі стрибки, які принесли мені масу задоволення. Впевнена, що ми рухаємося правильним шляхом. Технічна та результативна прогресія спостерігається ще з зимового сезону, коли ми тільки закладали фундамент. Зараз я почуваю себе на секторі повністю в своїй тарілці. Нарешті я можу розкритися і боротися за медалі головних стартів сезону. Для мене четверте місце стало неприємною несподіванкою, бо я збиралася вийти з сектору з барселонською нагородою.
Чи ти бува не розслабилися після того, як вийшла на другу позицію в секторі?
Навпаки! Я зрозуміла, що сьогодні можу стрибати далеко. Найприйкріше було, коли я потрапила носочком шиповки в пластилин, і здійснила розкішну спробу. Саме після неї я відчула, що можу показати справді високий результат. Та й в останній спробі я ніби то впіймала попутний вітер, але не потрапила на планку, втративши 20 сантиметрів. У цій спробі у мене був результат 6.65. Приплюсуйте «недоступ» і матимете стрибок на бронзову медаль сьогоднішнього старту.
Контакт з трибунами відчувався?
Я кілька разів просила підтримки, але трибуни мовчали. Втім, мені це не заважало завестися. Однак, з-поміж іншого, коли я піднімала очі після спроби і бачила на трибунах свого чоловіка, мені ставало спокійніше на душі. Цього року ми намагалися навіть разом виїжджати на старти по запрошеннях. Таким чином ми напрацьовували розбіг і з кожних змагань робили певні висновки. І аби не поривчастий вітер сьогодні, то все могло б скластися інакше. Комусь він допоміг, а комусь і завадив. До речі, Інета (переможниця змагань) в кожній спробі ідеально потрапляла на брусок і цілком заслужено виграла.
До речі, чи очікувала ти побачити Інету Радевіцу на першій сходинці п’єдесталу?
Не повірите, але так! Ми з нею змагалися на турнірі в Москві, й уже там було видно, що вона дуже сильно готова нинішнього літа. Я навіть думала перед стартом, що з нею мені якраз і доведеться боротися за медаль на рівних, адже увесь сезон ми пройшли, як кажуть, результат в результат. Але тут вона мене трохи випередила.
Віко, за чотири роки від одного четвертого місця до іншого четвертого місця на чемпіонатах Європи багато що змінилося в твоєму житті. Яка зміна була найяскравішою?
Знаєте, а й справді за ці чотири роки відбулося чимало ключових подій. Моє життя взагалі повернулося на 180 градусів. І звісно, моя зустріч з Сергієм Блонським, наше одруження та спільна праця – це найяскравіші спалахи. Крім цього я зустріла ще багатьох унікальних людей. Приміром, Ія Біргер, котра стала нашим партнером-психологом. Ми і зараз продовжуємо працювати у злагодженій зв’язці, якою просуваємося до однієї заповітної мети. Тому я б дуже хотіла подякувати цим двом близьким людям за все, що вони зробили для мене за останній час.
Після повернення зі США ти починала свої тренування під керівництвом Анатолія Арнаджи…
У нашій співпраці Анатолій Іванович зараз більше схожий на «будду» – своєрідний стабілізатор і мозковий центр, який нам дуже допомагає. У мене зараз нема можливості постійно проживати у Дніпропетровську. Тому в Білій Церкві Сергій дивиться за моїми тренуваннями, консультує, вносить корективи і допомагає в усьому. До речі, для мене питання щодо можливості Сергія продовжувати тренерську кар’єру – дуже болюче. Я навіть вважаю, що Україна втратила не одну медаль, дискваліфікувавши Сергія. Прикро, що ніхто не захотів розбиратися детально у цій ситуації. Рішення чиновників призвело до того, що ми на рівному місці втратили молодого і дуже талановитого тренера.
Та й деякі інші рішення керівництва вряди-годи спантеличують. Приміром, нинішнього сезону я показувала високі результати на багатьох міжнародних турнірах, виграла чемпіонат України зі стрибком на 6.70, а на засіданні виконкому федерації постало питання, що якщо я на цьому чемпіонаті Європи не покажу високий результат рівня 6.60 – 6.70, то буде підніматися питання про виключення мене із команди. Психологічно такі рішення навряд чи можуть допомогти спортсменові. Вони призводять до злості, а інколи і люті, а ці якості не можуть допомогти в секторі реалізуватися. Мені, приміром, для далеких стрибків потрібно просто бути щасливою.
Але ж з керівництва також запитують результат спортсмена, в якого вкладаються державні кошти. І показувати цей результат якраз потрібно на головних офіційних стартах.
Давайте спробуємо порозмірковувати на цю тему. Наприклад, для нас не дивина, що часто зриваються збори через брак фінансування, що скорочується календар змагань, що вчасно немає екіпіровки. Зрозуміло, що для цього є певні причини, що не залежать від тренерського складу. Але все це негативно впливає на нашу підготовку, а відтак і на кінцевий результат. Так само і у нас в секторі виникають причини, які негативно можуть позначитися на результаті, – вітер, погане самопочуття, невдале покриття, тощо. Уявімо, що так складеться кілька разів поспіль, і що? Спортсмена звільнять зі штатної збірної команди? Чому ж тоді ніхто не звільняє чиновників за причини, що від них не залежать? Чому до них ніхто не застосовує таку саму політику, як і до нас? Невже ви думаєте, що ми не хочемо показувати високі результати чи щось не робимо для цього? Приміром мені знадобилося кілька років, щоб знайти свій стиль стрибка, свою методику, докопатися до причин невдач. Я сама зацікавлена в тому, щоб стрибати далеко, оскільки від цього напряму залежить моє фінансове благополуччя. Я хочу завойовувати медалі, бо цей мій єдиний хліб. Більш того, я люблю свою справу, я присвячую їй моє життя. І якщо на певному етапі щось не складається в один пазл, мені б дуже хотілося, аби мені допомогли розібратися, підтримали мене, зрозуміли. Хочеться взаємодії й взаємопорозуміння. Дуже хочеться, аби у спілкуванні між чиновником і спортсменом окрім сухих статистичних фактів були ще й повага та людяність. При чому як з одного боку, так і з іншого. Хочеться співпрацювати гармонійно.
Ось просто зараз чого тобі не бракує для повної гармонії?
Медалі чемпіонату й особистого рекорду (зараз рекорд Вікторії Рибалко – 6м82см – прим.авт). Сезон ще не закінчився. І якщо з медаллю чемпіонату Європи ще доведеться почекати, то другу мрію цілком реально втілити в життя вже нинішнього літа. Готовність у мене є.»
Прес-аташе.
