Після медальної засухи збірної України на чемпіонаті Європи з легкої атлетики ми потрапили під зливу нагород. За п’ятий день змагань – п’ять медалей. Але першою свіжою краплею, що відверто подарувала і насолоду, і радість, і полегшення водночас став біг на 200 метрів Єлізавети Бризгіної.
Після медальної засухи збірної України на чемпіонаті Європи з легкої атлетики ми потрапили під зливу нагород. За п’ятий день змагань – п’ять медалей. Але першою свіжою краплею, що відверто подарувала і насолоду, і радість, і полегшення водночас став біг на 200 метрів Єлізавети Бризгіної.
У стартовому листі свого фінального забігу Ліза мала лише п’ятий особистий рекорд. Але, провівши фантастичний біг, киянка ще раз продемонструвала своїм суперницям і силу власного характеру, і вміння зібратися у потрібну мить, і свій непересічний талант. Скинувши з особистого рекорду одразу 27 сотих секунди Бризгіна фінішувала другою, поступившись на фініші лише француженці Маріам Сумарі, і вигравши кілька тисячних (!) у тепер вже екс-лідерки європейського сезону Алєксандри Фєрорівої. Новий особистий рекорд Лізи тепер становить 22.44сек. А європейський топ-лист новоспечена чемпіонка Європи з Франції очолила з результатом 22.32сек.
«Лізо, про твоє налаштування на медаль чемпіонату ми вже начулися. Але час, який ти при цьому показала на фініші – вражаючий! Сама не була шокована цифрами, що висвітилися на табло?
Результат дуже порадував і водночас приємно здивував. Не приховую, – виграти хотілося, але вже сьогодні зранку почала налаштовувати себе не на завоювання медалі, а на просто хороший біг і вдалий виступ. Я подумала, що високий результат завжди виведе на високе місце, а якщо налаштовуватися лише на перемогу, то це лоскоче нерви і додає тривожності. Перед вирішальним забігом такі емоції можуть стати зайвими. А взагалі я усім задоволена, ну хіба що трішечки роздосадувана поразкою.
Лізо, але щоб пробігти 22.30 і перемогти потрібно було не просто стрибнути вище голови (ти і так це зробила), а просто злетіти…
Знаєте, я людина, котра вірить у власну долю. То ж, мабуть, мені зверху сьогодні спустили директиву, що другого місця на цей момент життя мені вистачить. Я людина ще доволі молода і у мене все ще попереду. Ми й так прогресуємо зараз із неймовірною швидкістю. Але я завжди звертаю увагу на те, що спортсмени витрачають все своє життя, «пашуть» по 5-6 годин на день не заради другого, третього чи четвертого місця. Всі мріють стати переможцями, то ж всі місця, крім першого, для амбіційного атлета – це своєрідна прикрість. Ми горбатимося до втрати пульсу тільки заради перемоги. Завжди! І я не повірю, якщо хтось думає інакше. Але радість від змагань можна отримувати і в інших ситуаціях. Коли виходиш на рівень результатів, з якими можна боротися за п’єдестал найголовніших змагань, тоді вже радієш не і кожному особистому рекордові. Бо чим далі просуваєшся, тим важче скидати соті, десяті, тисячні. Радієш тому, що ти маєш можливість бігти в такій компанії, яка зібралася сьогодні у нашому фіналі бігу на 200 метрів. Радієш тому, що цей досвід залишиться у твоєму житті вже назавжди.
Лізо, але як би не хотілося сьогодні виграти, як би ти не налаштовувалася на високий результат, крім бажань та амбіцій є ще й тверезий погляд на вперті цифри та факти. Ти мала п’ятий особистий рекорд серед учасниць сьогоднішнього фіналу, а отже не могла не віддавати перевагу якійсь із своїх суперниць…
Звісно, Саші Фєдорівой. Нинішнього сезону я не раз із нею змагалася і бачила її високу готовність до головного старту. Але і Чермошанская, і Капачінская – прекрасні спринтери, високі, фактурні, чудово складені для спринту. Вони всі дуже серйозні суперниці. Але у нас потенціал ще той! Нинішнього сезону ми вперше набрали таку форму. Згадайте мене ще рік тому, – ані м’язів, ані спринтерських стегон, худенька і, мабуть, навіть занадто жіноча як для спорту статура… А зараз? Я зміцніла фізично, додала в силі, стала більш стійкою морально. Та й у результатах я дуже непередбачена. Навіть тренер вряди-годи дивується тим секундам, які я показую на тренуваннях чи змаганнях. Якщо я готова, то я не можу пробігти погано. Це буде або добре, або дуже добре.
Ти відчуваєш себе вже досвідченою спортсменкою?
Я можу сказати впевнено, що досвіду я набираюся від старту до старту. Мандраж вже стає не таким, що паралізує, а таким що додає змагального характеру, з’являється все більше впевненості. Всіх суперниць вже знаєш в обличчя, а для деяких з них стаєш навіть справжнім другом. Приміром, з росіянками ми завжди спілкуємося щиро і відверто. Після змагань завжди збираємося потеревенити, поспілкуватися про спорт, по обговорювати ситуацію з легкою атлетикою в наших країнах… Спорт взагалі знімає чимало кордонів спілкування між людьми. Знаєте, у мене часто запитують, чи віддала б я своїх дітей у спорт. І нехай у мене їх ще нема, але я впевнена, що виганяти їх нагайкою в спортивні секції я не стану, але обов’язково розповім, скільки нового і цікавого спорт дає кожному з нас, скільки відкриває завіс, скільки дарує радості спілкування! Ці відчуття неможливо передати на словах, їх потрібно відчути. Вибачте за порівняння, але спорт – це як наркотик. Якщо ти бодай раз осунувся у цю атмосферу, то хочеш потрапити в неї ще і ще раз. Чому виходить так, що людина, котра залишилася в спорті до 30 років, потім взагалі не може з ним розпрощатися. Бо вона як наркоман, котрий не може зістрибнути з голки. Тільки від дурману людям горе, а від спорту – радість життя.
Було якесь передчуття сьогоднішнього успіху? Бодай одна прикмета вказала на те, що без медалі з чемпіонату Європи ти не повернешся додому?
Була тільки віра у власні сили і легкий спортивний мандраж, який у мене завжди є передвісником високого результату. З прикметами – гірше. Я не дуже їм вірю, але чомусь ніколи напередодні старту не мию волосся. Купивши тут дорогий шампунь, мені так і кортіло його випробувати. Роздивляюся себе в дзеркалі й думаю: ну, волоссячко вже трохи брудне, зараз помию, витягну і вирівняю його, і вийду завтра на старт «зіркою». Але замислившись на мить, махнула рукою, мовляв, не таке вже й брудне у мене волосся… Ось такий невеличкий забобон,хоча я не завжди його дотримуюсь, навіть у разі перемог.
Відчуття відповідального фіналу не порушило повсякденний ритм твого життя?
Майже ні. Я хоч і запізно лягла, але і прокинулася не рано. Сон був глибокий і безтурботний, як у немовля. Я намагалася провести звичайнісінький день з ранковою чашечкою кави, відстороненими дискусіями з подругами… Але, думки про майбутній фінал все ж таки час від часу заполоняли мозок. Не без цього! Дехто каже, що день фіналу на чемпіонату Європі – це звичайнісінький день. Неправда! Я, наприклад, завжди відчуваю легке і приємне хвилювання, ніби живу в передчутті якогось дива.
З поправкою на місто, де відбувається чемпіонат Європи можна сказати, що ми живемо не в передчуття дива, а в ньому безпосередньо, оскільки Барселона – дивовижне місто. Встигла бодай краєм ока на нього поглянути?
О, так! Я почала змагатися тільки на четвертий день чемпіонату, то ж перших два вечори я встигла поплавати у морі, оскільки дуже люблю різні моря, океани,заливи… Шкодую тільки, що ще не подивилася барселонський акваріум. Сподіваюся в понеділок зранку ми туди з тренером потрапимо. Можливо, ще покатаємося на екскурсійному автобусі, бо за цей час бачила лише маленький шматочок цього прекрасного міста. Однак, як справжня жінка виділила собі кілька годин на шоппінг, за які встигла купити не лише мільйон класних речей для себе, а ще й подарунки всім близьким.
Відсутність медалей в нашій збірній впродовж перших днів якось позначалася на атмосфері всередині команди?
Знаєте, пригніченого стану не було, оскільки й очевидних провалів не траплялося. Прикро, що за крок від п’єдесталу зупинився вже не один наш атлет. Я, наприклад, дуже вболівала за Вітю Кузнєцова. Та й взагалі за кожного з наших. Наші атлети – трудяги, вони заслуговують на найвищі місця. Тому всім, хто ще буде стартувати, зичу удачі й показати свої особисті досягнення. Там, де буде рекорд – обов’язково буде й медаль.
Прес-аташе.
