Станіслав Мельников. Заявка на квоту лідерів

16

Багато хто назве цю медаль збірної України на чемпіонаті Європи з легкої атлетики найбільш несподіваною, бо мало хто міг навіть уявити, що на дистанції 400 метрів з бар’єрами серед чоловіків наш спортсмен може пробитися на п’єдестал, нехай навіть і на третю його сходинку.

Багато хто назве цю медаль збірної України на чемпіонаті Європи з легкої атлетики найбільш несподіваною, бо мало хто міг навіть уявити, що на дистанції 400 метрів з бар’єрами серед чоловіків наш спортсмен може пробитися на п’єдестал, нехай навіть і на третю його сходинку.

 

Станіслав Мельников провів яскравий і грамотний забіг. Здавалося, кілька метрів дистанції не вистачило одеситу, аби фінішувати другим. Встановивши свій власний рекорд 59.09сек, Стас поступився першістю двом британцям Девіду Гріну та Рису Вільямзу, котрі також пробігли за особистими досягненнями – 48.12 та 48.96 відповідно. Результат переможця став ще й найкращим результатом сезону в Європі.

 

 «Медаль, це єдине, що порадувало сьогодні, а ось результатом я не дуже задоволений, – починає свій аналіз Станіслав Мельников. – Я хотів закінчити сезон на позначці хоча б 48.90, тим паче, що розміняти 49 секунд я сьогодні міг. Боровся до останнього. На сході з восьмого бар’єру я боковим зором побачив, що ми йдемо зовсім поруч з греком, а Пірікліс Яковакіс все ж таки переможець минулого чемпіонату Європи. Тому на останній прямій я використав усі внутрішні резерви, аби відірватися від нього. У мене навіть думка промайнула під час бігу, – тільки не четвертим!

 

Стас, останні два раунди змагань у твоєму виконанні суттєво відрізнялися від попереднього забігу за багатьма параметрами. Які установки були змінені?

 

Справді, у півфіналі ми трохи змінили ритм і тактику бігу. Вона спрацювала, тому і на вирішальний забіг вирішили залишити все без змін. На першій прямій вітер дме у спину, тому установка була пробігти цей відрізок на частоту, щоб легке пройшла перша половина дистанції, і щоб вбігти у другий віраж розкуто і на швидкості. Тому біг був більш динамічним, аніж у першому колі чемпіонату.

 

Б’юся об заклад, що після в повернення в Україну мені далеко не один журналіст поставить запитання, – а хто такий Станіслав Мельников? Чому до цього старту про нього ніхто і нічого не чув на офіційних міжнародних стартах?

 

Я б сказав так: Стас Мельников, молодий бар’єрист, котрий до цього часу залишався у затінку, оскільки в більшості виступав на юніорських та молодіжних змаганнях. І якщо не враховувати командний чемпіонат Європи в Бергені, то для мене це перший офіційний старт такого рівня за збірну команду України. Я радий, що саме тут мені вдалося подати заявку на квоту входження в число поки що не світових, але європейських лідерів у своїй дисципліні.

 

Стас, коли ти приймав зріле і виважене рішення вибору своєї дисципліни, чи замислювався бодай на мить, як воно у майбутньому боротися з такими «монстрами», як Анжело Тейлор, Керон Клємент, тощо?  

 

Знаєте, аби я не мав історичних прикладів, що з ними таки можна боротися, то все було б взагалі тоскно. Але я дуже добре пам’ятаю приклад Олега Твердохліба, котрий на багатьох міжнародний турнірах давав чималу фору своїм суперникам. Це було красиво, коли у забігові, де стартують сім темношкірих атлетів Олег приходив на фініш першим. Насправді, я вважаю, що 400м з бар’єрами, як і на гладкій дистанції 400 метрів при певному об’єму роботи, правильному технічному підході й якоюсь часткою таланту з темношкірими атлетами можна боротися. Навіть якщо і не перемагати, то бути в числі найсильніших.

 

Твоя статистика показує, що останні три роки свої найкращі результати ти показував завжди на початку сезону, стартуючи на етапі Гран-Прі в Осаці. Далі вийти на такий же результат, а тим паче покращити його за все літо тобі так і не вдавалося. Нинішній сезон став повною протилежністю. Що змінилося?

 

Ми з тренером також аналізували цю ситуацію і прийшли до висновку, що в Осаці я традиційно виступаю практично через місяць після того, як ми закінчуємо роботу на «завантаження». На цьому старті переді мною ніхто ніколи не ставив жодних задач. А коли нема жодного психологічного тиску, ти біжиш в задоволення, легко і розкуто. Ось і виходить у підсумку краще, аніж я починаю серйозно налаштовуватися на результат.

 

А тут, на чемпіонаті Європи, психологічний тиск відчувався?

 

Ще б пак! Більш того, з кожним колом змагань він ставав все сильнішим. Але це не був тиск з боку тренера чи керівництва команди. Просто, коли проходиш перше коло змагань, то думаєш «О! Я уже у півфіналі, Непогано!» Але виходячи на старт півфіналу розумієш, що ось вона мета – так близько, і до вирішального забігу рукою подати. Потрібно постаратися! Потрапивши у фінал знову думаєш, – ну слава Богу! Завдання-мінімум виконане. А потім виходиш на старт і розумієш, що який сенс було потрапляти у фінал, якщо не боротися за призові місця? Так влаштована людина. Безкінечно прагнення вдосконалення  і нових цілей, до який потрібно йти.

 

Дуже хвилювався перед фіналом?

 

Навіть не знаю, як сказати. Ніч перед стартом знову минула бездарно. До другої години ночі очей не зімкнув, ну хоч слоненят рахуй, як Петрик П’яточкін. Кілька разів за ніч прокидався… Але зранку, на диво, почуваєшся абсолютно жвавим і мобільним. Тут взагалі вистачає 6-7 годин сну для повного відпочинку.

 

Були сьогодні якісь передчуття, що фінальний біг складеться на твою користь?

 

Жодних передчуттів. Тільки налаштування на правильний біг і вперту боротьбу.»

 

Прес-аташе