ІГОР ЛЯЩЕНКО. ДІЙТИ ДО СІНГАПУРУ.

31

22 серпня на перших юнацьких Олімпійських Іграх українських ходок Ігор Лященко піднявся на найвищу сходинку п’єдесталу. В День Незалежності України юний олімпійський чемпіон святкує свій 17-ий День Народження.

22 серпня на перших юнацьких Олімпійських Іграх українських ходок Ігор Лященко піднявся на найвищу сходинку п’єдесталу. В День Незалежності України юний олімпійський чемпіон святкує свій 17-ий День Народження. З цього приводу ми пропонуємо Вашій увазі інтерв’ю з Ігорем та його тренером Світланою Кудлацькою, підготоване для журналу «Олімпійська Арена» перед вильотом нашої команди до Сінгапуру.  

 

У липні 2009 року збірна України з легкої атлетики повернулася з юнацького чемпіонату світу з однією бронзовою нагородою. І зовсім не дивно було б, аби цю медаль ми здобули у стрибкових або метальних дисциплінах, які славляться на нашій землі сильними традиціями. Однак, на п’єдестал  Брісснона піднявся юний ходок Ігор Лященко.  10 тисяч метрів стадіоном білоцерківчанин «відкрокував» з особистим рекордом. Тоді в Італії Ігор поступився німцеві Хагену Похлю та росіянину Дементію Чепарєву. Але менше року потому, коли тріумфатори Брісснона перейшли у юніорський вік, Лященку вже ніхто не зміг скласти конкуренцію на Європейському відборі до перших Юнацьких Олімпійських Ігор. На доріжку Сінгапура Ігор вийде одним із фаворитів у боротьбі за нагороду найвищого ґатунку. А ще 4 роки тому його тренер Світлана Кудлацька сильно вагалася, чи варто цьому юнакові взагалі починати своє сходження в легкій атлетиці.

 

МОВЧАЗНИЙ ТРУДОГОЛІК

 

В легку атлетику Ігор і справді потрапив випадково, – починає свою розповідь тренер Київського обласного ліцею фізичного виховання та спорту, що в Білій Церкві, Світлана Кудлацька. – Його разом з братом-двійнятком привела за руку мама вступати до ліцею. Елементарне тестування, що ми зазвичай проводимо при вступі показало, що Саша – брат Ігоря – дуже обдарований хлопчина. За нього я вхопилася одразу, а Ігор не зміг навіть добігти дистанцію в 300 метрів. Втім, з етичних міркувань, щоб не роз’єднувати братів-двійняток, до ліцею зарахували обох.  Однак, за два роки Сашко покинув заняття, а Ігор натомість почав набирати обертів…

 

Світлано Борисівно, ходьба – вид не з легких і також потребує певних фізичних якостей, яких Ігорю вочевидь бракувало. Як же ви наважилися визначити йому таку спеціалізацію?

 

Мені здається, що Ігорю взагалі було все одно, чим займатися. Він конче хотів навчатися і тренуватися тільки в нашій групі й обов’язково бути ліцеїстом. А щодо визначення спеціалізації, то для занять спортивною ходьбою Ігор має найголовніше, – неймовірну працездатність, терпіння та цілеспрямованість.  Вже за півроку нашої роботи він стартував на традиційних змаганнях в Сумах на призи Володимира Голубничого.  Для Ігоря це було перше випробування змаганнями, де він здобув перемогу на дистанції 3 км серед юнаків свого віку. Найцікавіше, що з того часу на внутрішніх українських стартах Лященко не програв жодного турніру.

 

Звідтоді вже було зрозуміло, що з Ігоря можна зліпити справжнього майстра спортивної ходьби?

 

Що ви! Лише після двох років тренувань ми побачили, що у цього хлопця крім натхнення та бажання є ще й справжній бійцівський характер. Сталося це на чемпіонаті України в Миколаєві. Погода була настільки спекотною, що навіть о сьомій вечора в повітрі стояла задуха. Ігор тоді змагався зі старшими хлопцями. На останньому кілометрі він зробив прискорення, якому навіть ми були здивовані. В таких погодних умовах це виявилося не під силу більш дорослим і досвідченим ходокам. Воно навіть нам здавалося неймовірним. А Ігор після фінішу тільки й сказав: «Просто мені дуже хотілося виграти…»

 

Невже до того часу він нічим не вирізнявся з поміж інших дітлахів?

 

Фізичними даними – ні, але певні відмінності все ж таки були.  Ігор ніколи не хворів і не пропускав заняття. Він жодного разу не нарікав на те, що йому важко, що у нього щось болить, що з якихось причин він не може виконати роботу чи поставлену задачу.   Мені самій вряди-годи їх шкода, особливо коли потрібно пройти через певні навантаження чи об’єми роботи… Я вже неодноразово думала, що ось цього разу Ігор вже точно заниє чи здасться. Де там! Мовчить, немов партизан, і працює…

 

Спортивна ходьба – вид доволі одноманітний. Як вдається утримувати дітей, котрим зазвичай хочеться бігати, стрибати і стояти на голові?

 

Ходок, як і будь-який легкоатлет, має бути всебічно розвиненим. То ж і тренування ми будуємо так, щоб дітлахам було цікаво. Звісно, є періоди, коли потрібно намотати максимум кілометражу, але коли дитина розуміє, заради чого вона це робить, то цілком легко переносить і це. Крім того, ми намагаємося не часто виходити на стадіонну доріжку. Більше тренуємося в парку, де сама природа вносить розмаїття в тренувальний процес. Взимку нас відправляють на учбово-тренувальні збори в Крим, бо в манежі довжиною у 100 метрів нашу роботу виконати неможливо, а ходити по коліна в снігу – це не вихід із ситуації.

 

СПОРТ ЯК СТИЛЬ ЖИТТЯ

 

Світлано Борисівно, не зважаючи на гнучкий графік занять в спортивному ліцеї Ігорю напевне доводилося пропускати чимало шкільних занять…

 

Бачили б ви, скільки книжок ми возимо з собою на учбово-тренувальні збори! У нас групі цей процес налагоджений майже показово. Між тренуваннями діти самі вчаться, а увечері йде перевірка засвоєного матеріалу. Зараз другим тренером в моїй групі працює Назар Коваленко – випускник ліцею і мій вихованець. Разом з ним ми перевіряємо завдання в учнів старших курсів ліцею, а вони в свою чергу – тестують молодших школярів. Таким чином процес навчання ми не запускаємо. Приміром, Ігор цього річ склав незалежне тестування досить успішно: 161 бал на біології та 152 – на українській мові та літературі. Погодьтеся, це чудові показники. Так що у нас в групі тренер, педагог, психолог, мама, нянька і друг – всі покликання зібрані в одній особі.

 

Багато в чому Ігор собі відмовляє заради досягнення результату?

 

Це з якого боку подивитися… В нашій групі спорт – це не хобі чи захоплення, це стиль життя. Ми привчаємо до цього навіть новачків, котрі потрапляють в групу у віці 10-11 років. З нинішнього року у нас тренуватимуться 26 юних атлетів. Це цілком достатньо для того, аби не мати обмежень у спілкуванні. Той же Ігор вихований так, що його не дуже цікавлять дискотеки, розваги чи ровесники з іншим поглядами на життя. Він у вільний час ліпше порозглядає кінограми, подивиться записи якихось змагань, поспілкується в Інтернеті з російськими ходоками, дізнається щось нове зі світу спортивної ходьби. Хоча я не змушую його це робити і не тримаю на короткому поводі. Він сам розуміє, що заважає його спортивній кар’єрі, а що сприяє, і робить правильний вибір.

 

Нинішній рік для Ігоря особливий, – випуск з ліцею, вступ до Переяслав-Хмельницького педагогічного університету, відбір на Юнацьку Олімпіаду. Такі навантаження не позначаться на його виступі в Сінгапурі?

 

Сподіваюся, що ні. Зараз Ігор став більш зосереджений і відповідальний на тренуваннях. Кожне зауваження щодо техніки він тут же намагається виправити, при чому дуже старанно. Дослухається до кожної поради, до кожного слова. З тренування не піде, доки не доб’ється бездоганності у виконанні того чи іншого елементу.

 

Така старанність не може не заслуговувати на якісь тренерські заохочення…

 

Для Ігоря найбільший подарунок від тренера – це похвала. Справа в тому, що для деяких дітей в групі кросівки, годинники чи якусь форму я купую сама. Але це не винагорода за якісь результати, це предмети першої необхідності, без яких неможливо цей результат показати… А ось на щедру похвалу я скуплюся. Моральна підтримка і підбадьорювання впродовж тренувань – це зовсім інше. То ж коли Ігор чує від мене: «Супер! Це вищий пілотаж! Можна летіти в космос – ти готовий!», то він напевно знає, що і справді відпрацював заплановане на найвищому рівні. Такі слова йому завжди додають впевненості, особливо перед відповідальним стартом.

 

А чи не зарано ми вчимо дітей відповідальності? Можливо було б ліпше, аби той же Ігор сприймав ще заняття спортом як гру?

 

Як на мене, відповідальність – це одна із характеристик вихованої людини.  Приміром, Ігор минулого року на чемпіонат світу серед юнаків літав без мого супроводу, але щодня звітував, що і як він робив на тренуваннях, як почувався, що їв. Найцікавіше, що він без найменших відступів виконував усі мої настанови. Більш того, в своєму віці Він вже розуміє, що права виступити погано у нього просто нема, бо за його плечима – честь групи, про яку мусять знати і не забувати в Україні. Він дуже старається показати гідний результат і виграти, бо розуміє, що і від цього залежатиме рівень фінансування підготовки не лише його особисто, а й усієї нашої групи.

 

На шляху до Сінгапура вже нинішнього року Лященко виграв внутрішній чемпіонат з новим юнацьким рекордом України на дистанції 10 тисяч метрів, фінішував з величезним відривом від суперників на європейському відборі у Москві. Чи зможете ви втримати таку високу форму до юнацької Олімпіади?

 

Всю нашу підготовку ми спланували так, аби пік спортивної форми потрапив на старт і Сінгапурі. Усі попередні результати і перемоги – це лише перевірка його можливостей. Ми готуємося до зустрічі із сильними суперниками. Але завищувати швидкості на тренуваннях ми не будемо. Форсувати спортивну форму в такому віці й виконувати шалені навантаження – нема сенсу. Якщо говорити мовою цифр, то задача Ігоря на олімпійському турнірі пройти кожен із 10 кілометрів по 4 хвилини 5 секунд, а на фініші вийти із 41 хвилини. Я думаю, що такою буде ціна олімпійської медалі в Сінгапурі.

 

ОЛІМПІЙСЬКІ МРІЇ

 

Сам Ігор Лященко ніколи не мріяв стати видатним спринтером чи стрибуном. Спортивну ходьбу полюбив практично з першого тренування, вважаючи цей вид одним із найскладніших в технічному освоєнні.

 

Мабуть, спортивна ходьба найбільш повно відповідає моєму характерові, – продовжує нашу розмову рекордсмен України серед юнаків зі спортивної ходьби на 10 тисяч метрів. – В житті я спокійний і розважений, люблю багато працювати, довго копирсатися в одній темі. Монотонна робота мені ніколи не набридає. Хоча, я не вважаю наші тренування монотонними. Вони доволі різнобічні й цікаві.

 

Невже ти б займався ходьбою навіть у разі, аби не вдавалося показувати високі результати?

 

Цілком можливо. Мені подобається атмосфера в нашій групі. Ми разом немов друга сім’я. Однак, так сталося, що практично з першого старту я пізнав смак перемоги, а перемагати, як ви знаєте, подобається кожному.

 

Тобто твоє третє місце на минулорічному чемпіонаті світу серед юнаків було для тебе певним розчаруванням?

 

Що ви! Це з була моя перша нагорода зі світової першості. Я нею й донині пишаюся, але намагаюся не згадувати, оскільки це вже пройдений етап. Жити лише минулими здобутками – все одно що не думати про майбутнє. Медаль юнацького чемпіонату світу означає лише те, що ми правильно тренуємося і рухаємося у вірному напрямку. Цей рік особисто для мене набагато відповідальніший, аніж минулий.

 

Мріяв потрапити на перші Юнацькі Олімпійські Ігри? 

 

Не лише мріяв, а й робив все для цього. Юнацький рекорд України, який я встановив у квітні на міжнародному матчі Україна – Білорусь, вселив у мене більше впевненості. Я знав, що на відбір у Москву їду одним із фаворитів. Але це не заспокоювало, а тільки додавало хвилювання.

 

Складно було з цим хвилюванням впоратися?

 

Мені дуже допомогла тренер. Світлана Борисівна постійно повторювала, що мені не потрібно робити чогось надзвичайного, – просто пройти на свій результат. Тому ми вирішили не вв’язуватися у тактичну боротьбу, а йти всю дистанцію власним темпом. Суперники цю швидкість так і не змогли підтримати.

 

Своїх конкурентів зі Старого Світу ти вже добре вивчив. А з ким доведеться боротися в Сінгапурі?

 

По-перше, ми не скидаємо з рахунків росіян. Павєл Паршин, котрий фінішував другим на європейському відборі, – дуже сильний і обдарований атлет. Крім того, він тренується в мордовській школі спортивної ходьби у Віктора Чогіна. Цього фахівця вже давно визнав увесь світ. Вже, мабуть, і порахувати складно, скільки олімпійських чемпіонів та переможців чемпіонатів світу він підготував. Тому Паршин може прилетіти до Сінгапуру в набагато кращій спортивній формі. Сильні школи ходьби є в Мексиці й особливо в Китаї. Ми з тренером перерили увесь Інтернет, але так і не змогли знайти результати їхніх відбірних змагань. Будемо вже дивитися заявочні результати на місці. Але я виключаю, що там може з’явитися і якась темна конячка, результат якої для багатьох стане сюрпризом. Ми готуємося і до цього.

 

Ти сам собі ставиш завдання на Сінгапур?

 

Звісно, дуже хочеться перемогти чи бодай потрапити на п’єдестал. Саме для цього ми працюємо і на це налаштовуємося. Але моє завдання – показати свій результат. Оскільки він досить високий, то я сподіваюся, що цього вистачить для призової трійки. Хоча… я точно знаю, що медаль на юнацькій Олімпіаді – це не головне. Вперше можна буде видихнути з полегшенням після того, як потрапиш на п’єдестал справжніх Олімпійських Ігор. Все, що трапляється на шляху до цієї мрії – лише етап підготовки.

 

Ти вже побував у багатьох країнах. Яка із них здалася найекзотичнішою?

 

Поки що найбільш екзотичною здалася турецька Анталія. Про Сінгапур дізнався багато чого цікавого в Інтернеті. Відверто – вразило все! Здається, що там зовсім інший світ. Безліч красивих височезних будинків найсучаснішої архітектури. Здається, серед них можні легко заблукати. До речі, ми нещодавно подарували тренерові телефон з навігатором, аби вона там не заблукала (сміється).

 

Багато привозиш подарунків тренерові з різноманітних змагань?

 

Зараз Світлана Борисівна частіше стала літати зі мною, тому подарунки для тренувальної групи і рідних ми вибираємо разом. Але віддячити тренерові за її працю ми ніколи не забуваємо, однак намагаємося, щоб наша подяка була корисною і практичною. Якось купили їй польовий бінокль. Вряди-годи тренувальні траси досить великі, тому тренер тепер має можливість контролювати нашу техніку навіть здалеку…

 

Так і не «просачкуєш»…

 

А ми і не намагаємося. Який сенс красти результат у самого себе? Коли тренер вкладає в тебе всю душу, то навіть думки не виникає обманути його на якомусь етапі. Тим паче Світлана Борисівна сама ніколи не займалася ходьбою. Все, що вона у нас вкладає – це її особисті напрацювання. Бачили б ви, як вона вивчає техніку, як зачитується книжками з методики спортивної ходьби. Інформацію щодо тренувань вона роздобуває сама з будь-яких джерел. Вперше наш тренер виїхала на міжнародний старт у 2006 році в Чебоксари. Скільки вона відео привезла звідти, скільки корисної інформації! Ми також намагаємося допомагати. Про все, що дізнаємося від друзів чи суперників, обов’язково їй розповідаємо. Можна сказати, будуємо власну школу спортивної ходьби.

 

Хотів би поїхати кудись, з кимось потренуватися, аби здобути більше досвіду?

 

Ніколи про це не замислювався. Я цілком довіряю своєму наставникові.

 

Цікаво, чи підраховував ти, скільки кілометрів ти накрутив за роки своїх тренувань?

 

Не думаю, що дуже багато. Наша методика тренувань не ґрунтується на тому, що чим більше пройшов, тим кращий результат показав. Найбільший відрізок цього року складав 16 кілометрів. Ми часто проходимо невеличкі відрізки, але з певними технічними завданнями і з певною швидкістю. То ж за великим кілометражем ми не гонимося. Але я точно знаю, що сукупності пройдених кілометрів мені вистачило, щоб впевнено дійти до Сінгапуру.

 

Прес-аташе