Олександр Апайчев: «Ми прагнемо, аби наші легкоатлети були найкращими у світі»

6

На чемпіонаті світу в південнокорейському Тегу, що завершився 4 вересня 2011 року, збірна України з легкої атлетики з однією золотою (Ольга Саладуха, потрійний стрибок)  та однією бронзовою (жіноча естафета 4х100м) нагородами, фінішувала на десятій позиції у загальнокомандному медальному заліку. Сьогодні головний тренер збірної команди України з легкої атлетики Олександр Апайчев дає оцінку виступу його підопічних на минулому чемпіонаті.

 

 

Олександре Валентиновичу, головну оцінку виступу нашої команди дасть виконком федерації. Але погляд людини, котра формує цю команду, беручи на себе левову частку відповідальності, вкрай важливий. То ж як ви оцінюєте виступ українських підданих королеви спорту в Тегу?

Пильно продивившись усі 9 днів чемпіонату і зробивши аналіз результатів українських легкоатлетів, особисто я вважаю, що наша команда виступила на досить високому рівні. Золота і бронзова нагороди в активі збірної – це красиве і гідне обрамлення тому, що вісім українських атлетів фінішували у перших вісімках на своїх видах, не кажучи про виконання кваліфікацій та проходження у півфінали у бігових дисциплінах.  Якщо підійти до питання комплексно, то, вочевидь, у багатьох дисциплінах легкоатлетична Україна була представлена на хорошому рівні. Приємно вразили, приміром, ходоки. Сьоме місце Руслана Дмитренка та 12-та позиція Олени Шумкіної з доволі високими результатами, говорить про те, що у спортивній ходьбі ми маємо чималий потенціал на майбутнє. А п’яте місце жіночої марафонської команди у заліку Кубку світу? Це показник, про який десятки років ми навіть не могли мріяти. За це дівчатам та їхнім тренерам величезна подяка від керівництва федерації та збірної.

 

 

 

Вже традиційно до початку чемпіонатів світу чи Європи ми не озвучуємо прізвищ атлетів, на яких покладаємо особливі сподівання у завоюванні нагород, аби не створювати психологічного тиску на спортсменів. Але тепер чемпіонат позаду, і ви сміливо можете сказати, чи всі ті, на кого розраховував тренерський склад, виправдали ваші сподівання в Тегу?

Тепер вже й справді приховувати нема чого. Перед чемпіонатом світу особисто я розраховував на три призові місця. Ольга Саладуха та жіноча естафета 4х100 метрів мої сподівання виправдала. Третя надія була на виступ у семиборстві Наталі Добринської, котра підійшла до корейського чемпіонату у надзвичайно високій спортивній формі. І лише через прикрий зрив Наталі в секторі для штовхання ядра ми не отримали третю плановану нагороду. Наша Олімпійська чемпіонка показала дуже високі результати в першому та останньому виді семиборства, непогано настрибала у висоту і наметала спис, а ось серединка, як кажуть, випала. Але це семиборство, під час якого може статися все, що завгодно. І дякувати Богові, що сталося це на чемпіонаті світу, а не на Олімпійський Іграх. Насправді, Наталя була готова набирати близько 6800-6900 очок, що дозволило б їй стати як мінімум другою на цій світовій першості. Відверто кажучи, глибоко в душі я сподівався, що поближче до призерів підбереться і Олексій Касьянов у чоловічому десятиборстві. Але в Тегу Олексій мав досить блідий вигляд. Втім, робити висновки щодо нього зарано. Цей хлопець має чималий потенціал. Особисто моя точка зору, що Олексію не вистачає сильного спаринг-партнера, з яким би Касьянов міг суперничати навіть під час тренувального процесу. Він помітно підтягнув свої відстаючі види, – метання спису та стрибки з жердиною, –  але зібрати багатоборство в цілому останнім часом Олексію не вдається. Причину цього по гарячих слідах складно з’ясувати, так що розбиратимемося згодом.

 

 

Ви щойно озвучили, що серед медалей, на які ви розраховували, була й жіноча естафета 4х100м. Можна уточнити, ви на неї таки розраховували чи сподівалися? Погодьтеся, це дещо різні речі. Зрозуміло, що у цій дисципліні дві збірні Америки та Ямайки завжди на особливому рахунку, а ось всі інші, – Велика Британія, Франція, Тринідад і Тобаго, Німеччина, Росія й, звісно, Україна, –  цілком реально могли боротися за бронзові нагороди. І яка з цих збірних краща, можна було сказати хіба що після фінішу.

Ні, я не обмовився. Я справді розраховував на цю нагороду і мав чимало підстав для впевненості, оскільки стратегія підготовки естафетної команди вибудовувалася тренерами дуже ретельно і, тепер вже можна сказати, грамотно. Естафетою ми відпрацювали стокгольмський командний чемпіонат Європи, де дівчата, як і на минулорічному чемпіонаті Європи в Барселоні,  фінішували першими. Це вже додало їм впевненості у власних силах. Потім до кінця червня дівчата змагалися в індивідуальних видах на різноманітних комерційних стартах . В липні вони «перезавантажувалися», і через Універсіаду виходили на чемпіонат світу в Тегу. Програма була спланована так, що на пік форми дівчата мали вийти саме до світової першості. Більш того ми планували й емоційний фон команди, розраховуючи на те, що наш спринтерський квартет стане найкращий і на Універсіаді.  Вигравши Всесвітні студентські ігри в естафеті 4х100м, дівчата прилетіли в Тегу «на позитиві». Побачивши виступи наших спринтерок в індивідуальних видах, ми вже розуміли, що лише якісь форс-мажорні обставини можуть завадити їм здобути медаль. «Бронза» Тегу в естафеті – це логічне завершення тренувально-змагальної моделі, яку ми вибудовували впродовж усього року.

 

 

Мало хто знає, що стратегія підготовки естафетної команди стосувалася не лише виступу дівчат у дисципліні 4х100м. Приміром, з огляду на майбутній чемпіонат ви вольовим рішенням заборонили виступати Христині Стуй на дистанції 200 метрів на Всесвітній Універсіаді, що гарантувало їй збереження свіжості й сил для участі в чемпіонаті світу.

Конкретно по Христині та естафетній команді. Коли дівчата вирушали на Універсіаду, перед ними ставилося завдання: двом виступати в індивідуальному виді на стометрівці, двом – на дистанції 200м. Уявіть собі, спершу біг у три чи чотири кола у своїй дисципліні, а потім ще й два кола естафети. Про який дубль можна говорити з таким навантаженням, особливо, коли попереду чемпіонат світу? Тренер Христини Стуй наполягав на тому, аби його вихованка в Шеньджені виступала ще й з бігу на 200м. Ми категорично «відмели» цей варіант, і, як підсумок, сама Христина вже в Тегу підійшла до мене і подякувала за те, що ми заборонили їй виступати в другому індивідуальному виді на Універсіаді, мовляв, в іншому випадку, їй би забракло сил на чемпіонаті світу пройти на такому рівні й власну дисципліну, й естафету 4х100м.

 

 

В продовження естафетної теми. Нинішнього року у нас є четверо спринтерок, які з доволі високими особистими результатами відпрацювали увесь сезон чітко і без збоїв. У нас є ще одна людина в резерві – чемпіонка Європи в естафеті 4х100 минулого року Єлізавета Бризгіна, котра не робила особливих ставок на нинішнє літо і всеціло направлена на олімпійську підготовку. Але це лише 5 атлеток! І, не приведи Господи, хтось десь травмується, не вгадає зі спортивною формою чи вилетить зі строю за якихось інших причин,  то ми втрачаємо будь-які шанси боротися естафетою за призові місця Олімпіади. А запасного варіанту насьогодні у нас просто нема. Чи будемо ми його шукати і яким чином?

Знаєте, цю тему ми обговорювали навіть в Тегу безпосередньо після закінчення фіналу естафети. Шостого виконавця короткої жіночої естафети шукатимемо однозначно, і він, в принципі, є. Просто цю дівчину потрібно «реанімувати».  Хто? Давайте, поки що не будемо озвучувати прізвище.

 

 

В естафеті 4х400 серед жінок ситуація у нас рівніша. На підстраховці є бар’єристки, котрі з досить високими результатами долають і гладку чотирьохсотметрівку. Непогано замінюють естафетчиць і дівчата, котрі спеціалізуються з бігу на 800 метрів. Яскравий приклад – та ж Ольга Завгородня, котра брала участь у попередньому колі естафети 4х400 в Тегу й виконала поставлене перед нею завдання на всі 100 відсотків. Але… Давайте подивимося на фінал у цій дисципліні на чемпіонаті світу. Всі команди без виключення на цей вирішальний забіг виставили по дві, а то й три свіжих спортсменки, включаючи США, Ямайку та Росію. А наші дівчата у фіналі всі виступали вже четвертим чи п’ятим бігом, то ж про свіжість і можливість боротися за призові місця навіть мови бути не може. Де і як шукати резерви у цьому виді?

Насамперед зазначу, що я дуже задоволений виступом нашої жіночої естафети 4х400м на цьому чемпіонаті. Після попереднього забігу ми з тренерами довго аналізували результати усіх наших дівчат і все ж таки знайшли можливість бодай трохи покращити показник нашої команди у фіналі. Але те, що кожна з них мала уже четвертий-п’ятий старт на чемпіонаті, не могло не датися взнаки. Тому вже з осені на учбово-тренувальних зборах ми переглядатимемо повністю підготовку інших атлеток. Ми маємо кількох молодих чотирьохсотметровичок, котрі можуть показувати доволі високі результати. Перед Олімпіадою з них запитуватимемо куди серйозніше і готуватимемо їх до старту в Лондоні. Насамперед це стосується Аліни Логвиненко та Юлії Баралей. Але ці дівчата ще зовсім молоді, й їхні тренери не планували роботу поточного сезону безпосередньо під чемпіонат світу. Нинішнього літа за тиждень до чемпіонату України травмувалася у нас Оксана Щербак, на участь якої в естафеті ми дуже розраховували. Оксана добре відновлюється після народження дитини і, впевнений, цілком може бігти 51 секунду чи швидше. Вона однозначно посилить нашу довгу жіночу естафету. А цього року ми збирали команду, як кажуть, з усіх видів по ниточці. Бо коли я побачив фінал чемпіонату України на дистанції 400 метрів, то просто жахнувся! Там не було показано жодного результату, з яким можна було б взяти спортсменку бодай для попереднього забігу чемпіонату світу. Тому ми й запросили до естафети Ольгу Завгородню і наших бар’єристок. Всі вони виправдали наші очікування, не зважаючи на те, що і справді проводили четвертий-п’ятий біг.  Хочу подякувати всім дівчатам, котрі не шкодували власних сил для досягнення результату в фіналі естафети і змогли фінішувати п’ятими. Це дуже високе місце і гідне досягнення для нашої збірної. Вони всі боролися, як леви. Зверніть увагу, приміром, на молоду Ганну Ярощук. Вона пробігла два кола 400 метрів з бар’єрами на Універсіаді, два кола цієї дистанції в Тегу й потім два кола естафети 4х400. І витримала всі навантаження, не зважаючи на свій молодий вік. Думаю, у цієї дівчини є майбутнє у світі великого спорту.

 

 

З самого початку сезону ви не приховували, що для більшості молодих атлетів головним стартом нинішнього літа стане чи молодіжний чемпіонат Європи, чи, приміром, Універсіада, а до Тегу більшість з них прилетить просто понюхати пороху і поваритися у каші справжнього великого спорту.  Але… Візьмемо за приклад Лілію Лобанову на дистанції 800 метрів, якій не вистачило мінімуму для потрапляння у фінал чемпіонату світу. Можливо, було б доцільно таких спортсменок нинішнього літа готувати до головного старту сезону, а не акцентуватися на молодіжному чемпіонаті чи Універсіаді?

Щодо Лілії Лобанової, то вона лише рік виступає на дистанції 800 метрів після чотирьохсотметрівки. Це її перший сезон, проведений на високому міжнародному рівні. Вона почала сезон з 1:58.30 і протягом літа вже тричі вибігала з двох хвилин. Але її біг на командному чемпіонаті Європі й у першому колі чемпіонату світу показав, що тактично вона ще вочевидь поступається своїм суперницям. Тому ми й дали їй можливість на Універсіаді змоделювати свій майбутній виступ в Тегу, але у більш щадному режимі. Давайте дивитися правді у вічі. Якщо на Універсіаді Лобанова могла стати першою, то на чемпіонаті світу боротися за призові місця їй було ще зарано. Але з огляду наступного олімпійського сезону, пройти крізь цей чемпіонат вона мала обов’язково. Інакше, де ще б Ліля могла набратися такого досвіду перед головним стартом чотириріччя?

На тій же дистанції 800 метрів ми не дарма відправляли на Універсіаду Ольгу Завгородню. Адже Всесвітні студентські ігри – це такий собі міні-чемпіонат світу, де Ольга проявила себе справжнім бійцем, вигравши змагання. Більш того вона показала, що вже може стратегічно і тактично будувати свій біг. Майбутнього літа на жіночій вісімсотметрівці в Україні буде жорсткий відбір на Олімпійські Ігри, і якщо Завгородня потрапить до команди, то вже матиме за плечима досвід міжнародних змагань, якого в неї практично не було до цього сезону. До того ж після емоційного підйому від першого місця на Універсіаді, Ольга суттєво допомогла нашій естафетній команді 4х400 метрів у попередньому колі чемпіонату світу пробитися до фіналу.

 

 

Ми звикли аналізувати виступ нашої команди на головних чемпіонатах за групами видів, – тобто спринт, середні чи довгі дистанції, горизонтальні чи вертикальні стрибки, метання, ходьба… Виступи практично усіх груп на світовій першості в Тегу можна оцінити як стабільно хороші. Так, хтось виступив краще, хтось гірше власних можливостей, хтось показав свій результат, хтось проявив неабиякий характер. Але одна група, яка, можна сказати, провалила свій виступ на чемпіонаті світу – це група метань, гідним винятком в якій став фінал чоловічого метання спису у виконанні Романа Авраменка.

Ви абсолютно праві. Стан справ саме у групі метань мене хвилює зараз понад усе. Правда навесні, коли метальники продемонстрували доволі високі результати в різних дисциплінах, ми почали будувати щодо них плани на майбутнє. Вже на командному чемпіонаті Європи представники цієї групи показали, що можуть боротися за найвищі місця на міжнародному рівні. Візьмемо за приклад Катерину Карсак. Її батько і тренер поїхав працювати за кордон, і з весни вона готувалася до командного чемпіонату Європи під керівництвом старшого тренера на виді. Після перемоги Каті у Стокгольмі з високим результатом ми планували готувати її до чемпіонату світу в Тегу з перспективою боротися за медаль. Але тут у підготовку втрутився так званий фактор: «Ми все вміємо самі». Катерина відмовилися від підготовки під керівництвом старшого тренера, сказавши, що її наставником завжди була і залишається її мама.  Як на мене, тут є трохи людського невігластва, коли після досягнення певного результату з досвідченим тренером, атлет думає, що тепер може всього досягти самотужки. Мене такий вчинок не просто здивував, а дещо навіть збурив. А виступ Карсак у Тегу показав, що самі вони поки що не можуть вийти на конкурентоспроможні результати.

Тепер давайте розглянемо приклад Наталі Семенової. Після надскладної травми і народження дитини, після всіх тих стресів, які довелося пережити цій дівчині, ми везли її на чемпіонат світу з нормативом В тільки задля того, аби дати їй можливість повірити у власні сили і повернутися у великий спорт. Звісно, в Кореї Наталя могла метнути й далі, але головне не в цьому. Вона показала в секторі справжній характер, і як головний тренер, я бачу в ній величезний потенціал. Сподіваюся, що наступного року Семенова зможе вже виходити на рівень особистих рекордів, що дасть їй можливість не просто виступати, а й боротися за високі місця на лондонській Олімпіаді. До речі, непоганим би варіантом підготовки до майбутнього сезону – був би тренувальний спаринг Карсак і Семенової. Зазвичай конкуренція в одній тренувальній групі й постійний фактор суперництва призводить до високих показників у змагальному секторі. Але норовливі рішення Катерини після командного чемпіонату Європи, котрі, як на мене, не піддаються жодній логіці, не дають нам можливості навіть спробувати такий тандем. Більш того, тепер я сумніваюся, що майбутнього літа Карсак зможе вийти бодай на той рівень, на якому вона розпочинала нинішній сезон.

Про штовхальника ядра Андрія Семенова ми вже говорили неодноразово. Вже котрий рік поспіль на офіційних стартах він показує результати, які щонайменше на метр гірші за його ж показники на внутрішніх чемпіонатах чи Кубках. Андрія так само, як і Катерину Карсак, тренує мама. Ми ж абсолютно не проти цього. Але чому ці сімейні тандеми відмовляються приїздити на підготовку під керівництвом головного тренера на виді? Ми ж не забираємо учня від наставника, ми не змушуємо атлета переходити від одного тренера до іншого, ми просто хочемо, аби старший тренер на виді, маючи куди більший досвід,  допомагав їм у підготовці. І хоча в ситуації, що склалася, розібратися не так вже й легко, я думаю, що нинішнього року ми або ставитимемо перед цими атлетами і тренерами жорсткі вимоги збірної, яких вони будуть дотримуватися, або ж будемо з ними розставатися. Прикро, бо той же Андрій Семенов має всі дані, аби штовхати ядро за 21 метр. Його лише потрібно направити у потрібне русло. А вони з мамою намагаються обійняти те, що обійняти неможливо, а це в свою чергу призводить до розсіяності цілі й, як закономірний результат, до таких ось невдач. Сказати, що провал Андрія Семенова на чемпіонаті світу – це просто випадковість,  вже язик не повертається. Як кажуть, випадковість – це коли щось трапляється лише один раз. Два рази – це ще може бути збігом обставин, а три – це вже закономірність. А у Андрія одне й те саме повторилося вже далеко не тричі. Чи не час замислитися і щось змінити?  Якщо ж вони не готові до певних змін, то ми також не будемо готові до того, аби витрачати на них час і державні кошти. Ми просто займатимемося іншими атлетами, готуючи їх до змагань найвищого рівня.

Продовжимо аналіз групи метань молотобійцями. Думаю, що той же тренер Олексія Сокирсього під час акліматизаційного збору в Пусані дещо «перебрав» з роботою. Я його неодноразово поряджав, що на 3-5 день збору не варто навантажуватися, а вони все продовжували метати. Це в черговий раз доводить, що особисті наставники атлетів, мають дослуховуватися до порад, які їм даються. Сподіваюся, що минула ситуація додасть йому і знань, і досвіду, й подалі цей тренер вже не допускатиме подібних помилок. А сам Олексій Сокирський дуже перспективний хлопчина, і стабільні метання за 80 метрів йому цілком по зубах.

Тепер про метання спису, в якому українці почали літній сезон з дуже високих результатів. Закономірно, що ми очікували від них, якщо і не шаленого зростання в результатах, то бодай стабільності. Але по ходу сезону група просто розвалилася. Старший тренер з метання спису Литвинов не зміг утримати в кулаку ані Олександра П’ятницю, ані Віру Ребрик. Чому? Можливо, причина все та ж. Потрібно цих атлетів частіше збирати разом, аби вони відчували конкуренцію на виді й проявляли характер не лише на змаганнях, а й під час тренувального процесу. Щодо Саші П’ятниці, то він відноситься до тих спортсменів, які хочуть і постійно бути в сім’ї, й при цьому показувати результати найвищого міжнародного рівня. Можливо, я повторюся, але знову наголошу: аби чогось досягти на спортивній ниві, потрібно від чогось відмовитися у повсякденному житті. Хоча б на короткий проміжок часу. Якщо і надалі старший тренер на виді не зможе контролювати підготовку цього атлета, то талант П’ятниці ми можемо просто втратити.

 

 

Цікава ситуація у нас відбулася в жіночому марафоні, де п’ятеро дівчат виступали не просто на чемпіонаті, а й у командному заліку Кубку світу. Одразу дві вихованки одного тренера зійшли з дистанції, пославшись на біль у печінці. Натомість, Тетяна Головченко, котру після фінішу «відкачували» у кареті швидкої допомоги, мусила терпіти до останнього, попри судоми м’язів по всьому тілу. Таня прекрасно розуміла, якщо ще й вона  не дістанеться фінішу, то наша команда просто «вилетить» із розіграшу  Кубку світу. Втім, ще до чемпіонату світу ми добре знали, що поборотися за потрапляння у першу десятку індивідуального заліку на цьому виді зможе хіба що одна із наших марафонок. Тим не менш, привезли в Тегу п’ятьох саме для того, аби дати дівчатам можливість позмагатися командою на Кубку світу. І не дай Господь не фінішувала б Головченко, це був би цілковитий провал. Хто б тоді ніс відповідальність? Адже проконтролювати підготовку марафонців, які мають особливий тренувальний і змагальний графік, занадто складно.

Так, підготовка будь-якого бігуна на марафонську дистанцію суттєво відрізняється від усіх інших дисциплін легкої атлетики. Але якщо б наша команда вилетіла із заліку Кубку світу, то відповідальність насамперед ніс би я особисто. В тандемі із старшим тренером з марафону Володимиром Ліщуком ми продумували комбінацію, як вивести наших дівчат на орбіту високих міжнародних змагань. Минулого року ми проекспериментували з Кубком Європи і вирішили цього сезону піти далі. Але спершу ми вибрали п’ятеро марафонок, які цілеспрямовано готувалися до чемпіонату світу й командного Кубку світу. Усім п’ятьом ми повністю профінансували підготовку. Все, що дівчата просили від керівництва команди, включаючи збір у Кисловодську, для них було організовано. Тому те, що одразу дві спортсменки не завершили марафонську дистанцію в Тегу, нами сприймалося неоднозначно. Через день після завершення марафону ми провели зібрання керівництва команди, марафонок та їхніх тренерів, щиро дякуючи дівчатам за високе п’яте місце у заліку Кубку світу. Такого досягнення Україна ще жодного разу не мала у власному активі. Але говорили ми і про негативні прояви. Приміром, щодо сходу з дистанції двох спортсменок, у мене є власне бачення, яке б не хотілося зараз озвучувати. Звісно, я поставив тренерові запитання, чому на Бостонському марафоні з Юлією Рубан нічого не сталося і вона показала результат рівня 2 годин 27 хвилин, а тут не закінчила свій біг? Мені пояснили, що над усе на дівчат вплинув вологий клімат, на який їхні організми фізіологічно відреагували зовсім інакше. Поки що я прийняв це пояснення, і мені хотілося б вірити, що воно є правдою, оскільки у стані національної збірної це перший такий випадок. У будь-якому разі ми домовилися, що усіх п’ятьох марафонок залишатимемо у складі національної команди. Двоє з них уже мають нормативи А відбору до Олімпійських Ігор. Третя спортсменка, котра матиме шанс полетіти до Лондона, визначатиметься наступного сезону.

 

 

Олександре Валентиновичу, нинішнього року всі перші номери збірної в один голос сказали, що всі умови підготовки (в межах розумного і доступного для України) для них були створені. Йдеться не про інвентар, спорядження та екіпіровку, а про учбово-тренувальні збори. А ось другий ешелон вряди-годи жаліється, що виїжджаючи на збори з групою на виді, вони не завжди залишаються задоволеними не так умовами, як місцем. Приміром, якщо комусь підходить для підготовки ялтинська доріжка, то інший на ній забиває ноги і травмується. Хтось не може вжитися поруч з тим чи іншим суперником. Тобто існує чимало індивідуальних особливостей атлетів, які не завжди можна причесати одним гребінцем. Наскільки реально враховувати всі індивідуальності наших спортсменів в підготовці до Олімпійських Ігор наступного року?

По закінченні нинішнього сезону ми плануємо дещо переглянути відношення до підготовки лідерів збірної. Зробимо все можливе, аби фіналістам чемпіонату світу надати можливість готуватися індивідуально. Тих, хто був поближче до фіналів, хочеться «підв’язати» до лідерів, створивши своєрідні тренувальні спаринги. Елементарний приклад, – Роман Авраменко. Хлопець проявився на минулому чемпіонаті світу на всі 100 відсотків, потрапивши до фіналу. А тепер уявімо, що поїде він готуватися зі своїм особистим тренером туди, куди захоче. Не питання – будемо цьому сприяти. Але ж йому потрібен партнер чи група, в якій він може суперничати сантиметр в сантиметр ледь не в кожній своїй спробі. І якщо другого списометальника такого рівня у групі Авраменка нема, то чому б, приміром, не підключити до його підготовки Олександра П’ятницю? Так, вони суперники, але саме в суперництві й народжуються високі результати.

З іншого боку, не факт, якщо ми намагатимемося створити всі умови для підготовки другому ешелонові, всі вони залишаться цими умовами задоволені. І справа тут не в наших стараннях, а в менталітеті самих спортсменів. Готуючись до відповідальних стартів, не потрібно шукати негатив у позитивному. Навпаки, у будь-якій, навіть негативній ситуації потрібно шукати позитив, який дає тобі можливість рости, загартовуватися і показувати свій результат.

Думаю, що наступного року десь 20-25 атлетів зі збірної отримають право індивідуальної підготовки, але це в жодному разі не стосується естафетних команд. Звісно, ми даватимемо дівчатам можливість тренуватися там, де вони хочуть, але навесні обов’язково збиратимемо на централізованому зборі, де відточуватимемо естафетну підготовку. Це не означає, що до Олімпійських ігор спринтерки так і будуть нерозлучними. Але ми вимагатимемо від тренерів, аби в певний час вони виводили дівчат на певний рівень фізичної готовності для чергового відпрацювання естафети на установчому зборі.

 

 

Минулий чемпіонат світу  був досить цікавим у багатьох видах програми. Які б несподівані результати і прояви Тегу відмітили б особисто ви, не як головний тренер збірної України, а як колишній атлет і палкий поціновував світової Королеви спорту?

Якщо не згадувати про фальстарт Болта, про який в Тегу не говорив тільки лінивий, то здивували стрибки з жердиною. Особливо конкуренція з боку маловідомого до цього часу кубинського атлета, тим паче, що Куба ніколи не вирізнялася підготовкою жердинників. А перемога молодого польського стрибуна? Своїми стрибками ці хлопці просто вибили із сідла головного фаворита турніру Рено Лавіліньє із Франції. Як в чоловічому, так і в жіночому секторах для стрибків з жердиною відбулася швидка і дуже несподівана зміна поколінь.

Чим вам не сюрприз біг на 800 метрів серед жінок? Всі знали, що Кастер Семеню на цій дистанції обійти неможливо. І тільки Марія Савінова не погодилася з цим твердженням, вигравши чемпіонат світу. Але росіянка шокувала не лише перемогою, а й вкрай високим результатом. Прикро лише, що ми, маючи немалі традиції з бігу на середні дистанції, навіть близько не підійшли до призових місць. Щодо наших атлетів в цьому аспекті, то неприємно вразила Анна Міщенко. Це мав бути її чемпіонат. Натомість, суперниці її штовхали, як футбольний м’ячик, а Аня показала повне невігластво тактичного ведення бігу.

 

 

А чи не здалося вам, що чемпіонат в Тегу як раз і показав, що у світі легкої атлетики почало зникати поняття традиційного виду для тієї чи іншої країни? Виключенням хіба що залишається марафон у виконанні кенійців, спринт від ямайських майстрів та мордовська спортивна ходьба.

Це одразу впадає в очі. Подивіться, де були американці, як чоловіки, так і жінки,  у своїх споконвіків сильних видах таких як 400 метрів? Не вразили мене й обидва американських десятиборця. До початку змагань все виглядало так, ніби вони на кілька голів сильніші за своїх суперників. Але їхні виступи, особливо в перший день багатоборства, яскраво продемонстрували, що і з Ештоном Ітоном, і з Треєм Харді можна боротися. Вони так само вразливі, як й інші люди. З іншого боку представники США здивували потраплянням у призові трійки на середніх дистанціях і навіть перемогою у жіночому бігові на 1500 метрів.

В будь-якому разі цей чемпіонат показав, що ми, і не тільки, ми можемо боротися на рівних в багатьох, раніше «не наших» дисциплінах. Це і Христина Стуй у фіналі бігу на 200 метрів, і третє місце Крістофа Лєметра на чоловічій двохсотметрівці, та ще й з яким результатом! 19.80 – це другий показник за всю історію європейської легкої атлетики. А перемога білошкірої австралійки на жіночій стометрівці з бар’єрами з результатом 12.28сек!

 

 

Дозволю собі порозмірковувати на цю тему. Школи стрибків, спринту чи бігу на середні дистанції, як були, так і є в певних країнах. Але, по-моєму, сучасна легка атлетика в усьому світі почала діяти за принципом, який взяли на озброєння ви, обійнявши посаду головного тренера збірної України, мовляв, ми підтримуємо ті види, які у нас є, а в інших чекаємо на людей, яких можна готувати до високих результатів. До речі, ми і надалі будемо триматися цього напрямку розвитку?

Беззаперечно. Три роки, протягом яких я стою за кермом української легкої атлетики, показали, що ми правильно розставили акценти. І в тих видах, де ми не маємо поки що високих результатів, ми справді чекатимемо на талановитих виконавців, яких будемо готувати до сходження на найвищий світовий рівень. А далі готувати їх повинні справжні спеціалісти. Ми вже торкалися цієї теми в сьогоднішньому інтерв’ю. Ми не наполягаємо на тому, щоб талановитого учня забирали у його наставника. Але особистий тренер має все ж таки дослухатися не лише до порад, а й до вимог старшого тренера на виді. Тому що на цих посадах ми маємо найбільш досвідчених спеціалістів, які можуть направити будь-який тренувальний процес у правильне русло або ж  просто його відкорегувати.

І ще б мені дуже хотілося, аби між атлетами, їхніми особистими тренерами і керівництвом команди був відкритий діалог. Ми завжди дослухаємося до прохань спортсменів і робимо все, що знаходиться в межах нашої юрисдикції, для того, щоб вони показували високі результати. Але хочеться, щоб і до наших порад спортсмени дослухалися бодай час від часу.

Усім членам національної збірної, їхнім тренерам, начальникам команд, лікарям, масажистам, керівництву Федерації й працівникам офісу ФЛАУ я щиро дякую за літній сезон 2011 року. Нинішнього літа ми пройшли командний і молодіжний чемпіонати Європи, Універсіаду та чемпіонат світу з дуже пристойними показниками. Не думайте, що я забув про юнацькі та юніорські змагання. Просто зараз йдеться лише про дорослу збірну. Окремо хочу подякувати нашим старшим тренерам на видах за те, що вони планомірно і так терпляче ведуть свою методичну роботу. Їхні старання вже видні неозброєним оком в групі стрибків і особливо, звісно, в спринті. Нехай ці показники послужать прикладом для тих особистих тренерів, котрі недовірливо ставляться до наших нововведень. Я, як головний тренер, і старші тренери, котрі працюють в моїй команді, ми всі маємо одну мету і йдемо до однієї цілі. Ми щиро прагнемо, аби українські легкоатлети були найкращими не лише на європейському континенті, а й в усьому світі.