Черговий чемпіонат світу з легкої атлетики, що завершився 11 березня в Стамбула, вже став надбанням історії. Але ж не дарма кажуть, що люди, котрі не знають своєї історії, не мають майбутнього. Саме тому після завершення головних стартів сезону, ми обов’язково озираємося назад, аби проаналізувати власні досягнення та невдачі.
В Стамбулі українська легкоатлетична дружина виборола шосте загальнокомандне місце, маючи в своєму активі одну золоту (Наталя Добринська – п’ятиборство) та дві срібних нагороди (Олексій Касьянов – семиборство та Наталя Лупу – біг на 800м). Наскільки очікуваним є цей результат і чи всі інші атлетики виступили в силу власних можливосте, проаналізував після старту головний тренер збірної команди України з легкої атлетики Олександр Апайчев.
Олександре Валентиновичу, насамперед, кілька слів про команду, що була відібрана для участі в чемпіонаті світу під дахом. Багато перших номерів нашої збірної до своїх олімпійських планів підготовки апріорі не вносили участь в головному старті зимового сезону. Наскільки складно вам було зібрати той кістяк команди, який тут став забійним?
Виступи на чемпіонаті світу таких лідерів нашої збірної як Наталя Добринська, Олексій Касьянов, Шериф Ель-Шериф, Наталі Лупу, Наталі Тобіас, Анжеліки Шевченко , Світлани Шмідт, жіночої естафетної команди 4х400 метрів ми планували заздалегідь. На цей кістяк вже можна було нанизувати непогану когорту молодих атлетів, таких як Ганна Шелех, Галина Облещук, Вікторія П’ятаченко тощо. Так, можливо за своїми показниками новачки апріорі не могли боротися за потрапляння у фінал чи за призові місця, але це наше майбутнє і наша перспектива на багато років наперед, яку потрібно починати обстрілювати вже зараз, якщо ми хочемо побачити їх у світових топ-листах колись у майбутньому.
Такі ж атлети, як Ольга Саладуха, Олеся Повх, Марія Рємєнь, Антоніна Єфремова тощо, ще до початку цього року узгодили з керівництвом збірної свій графік підготовки до Олімпіади, який не передбачав участі на головному зимовому старті. Але участь у звичайних міжнародних турнірах нинішнього зимового сезону для них була необхідна. З одного боку, комерційні старти не накладають жодної відповідальності на атлетів, а з іншого – не розслабляють, тобто не дають можливості втратити змагальну практику. Адже коли спортсмен майже рік проводить лише у тренувальному режимі, то легко може розгубити досвід, навички і відчуття змагальної атмосфери. Радує те, що на комерційних змаганнях цього сезону наші лідери показали досить високі результати. Та ж Ольга Саладуха без найменших підводок до змагань змогла встановити новий рекорд України для закритих приміщень у жіночому потрійному стрибку. Повх і Рємєнь зробили нинішньої зими вісім стартів, на яких показували свої стабільні результати рівня 7.15 – 7.20. До речі, з такими показниками вони б легко могли вийти до фіналу жіночого бігу на 60 метрів у Стамбулі, а там, хтозна, можливо, і поборотися за призові місця.
Стартувати чи ні впродовж зимового сезону – це рішення суто індивідуальне і кожен атлет для цього має власні причини. Приміром, Ольга Саладуха після народження дитини потребує більше часу на суто фізичну підготовку, ось Анна Міщенко не стартує взимку через те, що виступи в приміщеннях негативно впливають на стан її ікро ножних м’язів, що призводить до подальших травм. Хтось взимку потребує відновлення після літніх травм, хтось – елементарного морального відпочинку. А комусь, як то Наталі Добринській зимові старти завжди допомагають легше «вкотитися» у літній сезон. Олексій Касьянов також за нагоди не нехтує виступами в закритих приміщеннях. Інша справа, що кілька років поспіль усілякі об’єктивні та суб’єктивні причини не давали йому можливості розкритися у семиборстві на повну. Сподіваюся, тепер ситуація зміниться, і після завоювання срібної нагороди в Стамбулі він отримає більше впевненості та психологічної стійкості, що дасть йому можливість не лише повернутися на той міжнародний рівень, який він мав ще у 2009 році, а й піднятися куди вище.
Є й інші приклади, як то Наталя Лупу. Її виступ на зимовому чемпіонаті світу планувався ще з осені, але в підготовку втрутилися непередбачувані обставини, – то отруєння, то хвороба. Через це після чемпіонату України гостро стояло питання, чи варто Наталі летіти до Стамбула взагалі. Але своїм виступом у Туреччині вона розвіяла будь-які сумніви, стрімко увірвавшись до елітної групи українських лідерів на середніх дистанціях. Крім того, Наталя настільки грамотно провела свій фінальний забіг, що її тактику сміливо можна заносити до підручників, за якими вчаться грамоті бігу по дистанції.
Трохи не склався виступ у новоспеченої чемпіонки України Світлани Шмідт. У Сумах на національній першості вона встановила рекорд України з бігу на 3000м, а тут чи відповідальність занадто тисла на її плечі, чи далася взнаки невеличка застуда, але свою форму до кінця їй розкрити не вдалося. Хоча до фіналу чемпіонату світу Світлана пробилася впевнено. В будь-якому разі виступ на таких масштабних змаганнях дасть їй можливість більш впевнено почуватися і на літньому чемпіонаті Європи в Гельсінкі, і на Олімпійських іграх, а там вже проявити свої здібності на сто відсотків.
Від Анжеліки Шевченко ми небезпідставно чекали дуже високого результату, оскільки в підготовці до зимового чемпіонату світу для неї були створені всі необхідні умови. В глибині душі я навіть сподівався, що донеччанка зможе поборотися у Стамбулі навіть за призові місця. Її не потрапляння до фіналу стало для тренерського складу шоком. Та й біг Анжели на чемпіонаті світу був абсолютно не схожий на те, що вона демонструвала протягом сезону. Можливо, після рекорду України на неї також вплинув фактор відповідальності, але це не має бути виправданням. Анжеліка вже не юна атлетка, тому буде не зайвим переглянути її методику підготовки до головних стартів. Адже дівчина, справді, здібна, а розкритися не може вже кілька років. Мені б хотілося влітку перевірити її ще раз на чемпіонаті Європи, а вже потім приймати рішення чи включати її до складу олімпійської команди, чи ні. Поки у своєму активі Шевченко має норматив В. У мне навіть не виникає сумнівів, що олімпійський норматив А вона виконає, але її старт у Лондоні ми все одно розглядатимемо лише через призму виступу на літньому чемпіонаті Європи. Адже і на минулому чемпіонаті світу в Тегу Анжеліка виступила якось беззубо, і тут ми побачили, що не все так просто з її психологічною стійкістю.
Окремо хочу зупинитися на виступі Наталі Добринської. Перше місце в Стамбулі плюс рекорд світу з фантастичною сумою 5013 очок – це та платформа, з якої зручно і комфортно стартувати у підготовці до Олімпіади. Найголовніше у всьому цьому, що показаний Наталею результат не був самоціллю. Спершу рекорд України на національній першості нам красномовно продемонстрував, що Наталя здатна на куди більші показники. А тут, виступаючи на куражі й у тісному суперництві зі своїми найголовнішими конкурентками, вона просто створила диво, при цьому не показавши тих результатів у деяких видах, до яких була готова. Мені, приміром, до початку чемпіонату світу прикро було читати в міжнародній пресі, що головна боротьба у жіночому п’ятиборстві на «Атакой Арена» відбуватиметься між Джессікою Енніс та Тетяною Черновою. Наталя ж, мужньо проковтнувши усю цю аналітику, поставила у Туреччині масну крапку з натяком на те, що Олімпійських чемпіонів не варто списувати з рахунків. На цьому чемпіонаті Добринська просто нагадала усім хто є хто у світовому жіночому багатоборстві. Такого позитиву для Наталі на початку олімпійського року й годі було шукати десь в іншому місці. Світовий рекорд в приміщенні – це як поштовх, на інерції якого можна протриматися тривалий час, а вже згодом повторити свій успіх в Лондоні.
Легка атлетика, як ніякий інший вид спорту, дає можливість перспективній молоді обстрілювати ся на найголовніших стартах сезону. Колись ту ж Наталю Лупу обкатували на міжнародній арені з перспективою на майбутнє. Ми знаємо, що це потрібно робити, і що це обов’язково колись призведе до бажаного результату. Важко доводити це керівництву міністерства при формуванні команди? Адже інколи молодому атлетові потрібно провалити п’ять-десять виїздів, аби врешті досягти мети.
Справа в тому, що робота відділу легкої атлетики суттєво відрізняється від інших видів спорту. Стратегію підготовки нашої команди щороку ми починаю з відбору людей, яких готуємо безпосередньо до сезону. Це так звана квотна система, про яку я вже згадував у багатьох своїх інтерв’ю. Як не дивно, але люди, котрі потрапляють у квоти, як раз і показують нормативи відбору до зимових чи літніх чемпіонатів. Як на мене, після цього цілком закономірно й логічно включати їх у команду і вивозити на головні старти, де вже ми вочевидь можемо побачити результати нашої роботи. Три роки моєї роботи на посаді головного тренера показали, що взятий напрямок розвитку – правильний і успішний. Адже в національну команду тепер потрапляють не випадкові люди, котрі можуть показати одноразовий результат, а спортсмени, підготовку яких ми доборе знаємо і контролюємо. Іншим словом, серед тисяч спортсменів ми знаходимо алмази і намагаємося зробити з них діаманти. Саме так у збірній з’явився Ель-Шериф, і Наталя Лупу, і Ліля Лобанова, і Ганна Ярощук… Повірте, цей список досить довгий.
У розрізі цього питання наведу доволі простий приклад – наша жіноча естафета 4х100м. Усі її учасниці, котрі вже стали чемпіонками Європи і призерками чемпіонату світу, проходили через головні старти зимового сезону, – і Бризгіна, і Рємєнь, і Погребняк, і Стуй, і Повх. І не всі вони одразу ставали чемпіонками. Пам’ятаєте, що на зимовій першості в Досі Повх і Рємєнь дійшли максимум до півфіналу. Але вже влітку вони виграли естафету 4х100 на чемпіонаті Європи, а за рік вже стали переможницею і срібною призеркою зимового чемпіонату Європи. А Ліза Бризгіна? На зимовому чемпіонаті Європи в Турині 2009 року вона не пройшла далі першого кола бігу на 60 метрів, а тепер з нею рахуються найсильніші спринтери Старого Світу. Ось саме по цьому принципу ми взяли на чемпіонат світу в Стамбул Вікторію П’ятаченко. Тут вона показала абсолютно свій результат, інша справа, що вистачило його лише для добору у півфінал з останнім часом. Але таким чином вона вже пройшла горнило найвідповідальнішого старту, вона дістала свій перший досвід, вона «потягалася» з тими зірками, яких бачила лише по телевізору. І коли ми вже підключатимемо її до роботи з естафетною командою, то будемо впевнені в її психологічній стійкості.
Все це стосується й інших видів. Подивіться на жіночий потрійний стрибок. Не удемо зараз говорити про Ольгу Саладуху – вона беззаперечний і явний лідер у цій дисципліні. Але з’явилися такі дівчата, як Руслана Цихоцька і Ганна Князєва. І нехай тут вони виступили невдало, але не можна забувати, що минулого року вони мали результати по 14.40 і 14.45. Нинішньої зими Князєва мала показник за 14.30, а Цихоцька стрибала за 14-метрову позначку. Рано чи пізно вони все одно вистрілять. А якщо ми не даватимемо їм можливості виїжджати на міжнародні старти, то гріш нам ціна. Якщо ми цього не будемо пробивати, то навіщо ми тоді взагалі працюємо?
Ще один приклад – Галина Облещук. Нинішньої зими вона вперше штовхнула ядро за позначку 18-ти метрів. Як можна було її не включити до команди. Минулого року вона вперше виїхала на зимовий чемпіонат Європи, де наштовхала лише 15.70. Тут вже її показник виріс до рівня 16.30. Так, це невисокий результат, але ж вона починає розуміти що ми їй довіряємо, що ми даємо їй шанс набиратися досвіду і розкручувати на міжнародній арені. Чи можна знайти більш дієвий і потужний стимул для роботи як її тренера, так і спортивних місцевих організацій області, де вона проживає? Атлета, затребованого в збірній, мають усіляко підтримувати на місцях. А ми справді розраховуємо на сплеск її результатів вже найближчі роки.
Подивіться, з яких атлетів складалася наша чоловіча команда 4х400 метрів у Стамбулі. В основному – молодь. Тут ми мали для них певну задумку: складом, яким виступали хлопці у попередньому забігові, вони мали потрапляти у фінал. Це було абсолютно реально, але нашому квартетові трохи не пощастило зі складом забігу, який виявився набагато сильнішим за другий. Аби хлопці пробилися до вирішального забігу, ми б поміняли перший етап на молодого Бутрима 1991 року народження. На жаль, модель не спрацювала. Тим не менш хлопці пробігли за національним рекордом. А в складі команди бігли і Гуцол, і Бікулов – обом їм нинішнього року виповниться лише по 22 роки. Ось вам абсолютно молода команда, котра, як і вірю і навіть ні на секунду не сумніваюся, зможе пробитися на лондонську Олімпіаду, виступаючи на чемпіонаті Європи в Гельсінкі. Зараз після травми повертається до нормального тренувального і змагального режиму ще один молодий хлопчина Дмитро Островський. Після розриву ахілового сухожилля він вже нинішньої зими стартував на шістдесяти метрівці і мав результати рівня 6.6сек. Його повернення має ще підсилити цю молоду команду.
У жіночій естафеті 4х400метрів також є цікаве молоде поповнення, – Ольга Земляк і Юлія Олішевська. Влітку вже стартуватиме Тоня Єфремова. Вимальовується досить потужний і міцний кістяк, на підстраховці у якого одразу три сильні бар’єристки (Ярощук, Тітімець, Рабченюк) і Оля Завгородня, котра проявила себе справжнім бійцем у попередньому забігові естафети на чемпіонаті світу в Тегу. Тут якраз та лава запасних, з якої в будь-який момент можна зліпити конкурентоспроможну команду.
І тим не менш, найбільшою прикрістю нинішнього чемпіонату для нашої команди стала саме дискваліфікація жіночої естафети 4х400м, після того, як дівчата дісталися фінішу четвертими.
Ця ситуація на кшталт патової. Та й збіг обставин був якийсь дуже дивний. Насамперед, ми не знали, що білоруська команда подала протест на нашу збірну. Навіщо їм це потрібно було робити – також незрозуміло. Адже дискваліфікація нашої команди для білорусів абсолютно нічого не означала. Це ж не була боротьба за вихід у фінал, та й призового місця вони ніяк не могли дістатися. Хоча з іншого боку, можливо, вони і правильно зробили. Але… Сам факт того, що під час засідання апеляційного журі, тобто в час, коли офіційні результати мають бути «заморожені», наші дівчата отримують дипломи від ІААФ за четверте місце – це нонсенс. Про зняття результату нашої збірної ми дізналися лише пізно увечері після загальних зборів, побачивши оновлені результати в інтернеті. Як так може бути? Мабуть, коли йде заслуховування нашого питання, технічного лідера і лідера команди мали б довести до відома. А ми в цей час – ні сном, ні духом про те, що коїться. В той час, коли дискваліфікація вже відбулася, ми вручали дівчатам дипломи за четверте місце. Парадокс! Звісно, ми ще розбиратимемося в цій ситуації. Вочевидь, певне порушення з боку наших дівчат таки було під час передачі естафети з першого на другий етап, але там було і чимале недопрацювання суддів, котрі не виставили учасниць у потрібному порядку, і порушення правил з боку білоруської команди також. Але найбільше дивує те, що відбувалося потім. Своїми діями організатори нас просто позбавили можливості довести, що помилка і порушення правил з боку Юлії Олішевської – це наслідок неграмотних дій або ж повної бездіяльності суддівської бригади, котра працювала на виведенні дівчат на етапи. Нехай би навіть протест у підсумку не задовольнили б, але ми повинні були поборотися за встановлення справедливості. А такої можливості нам не дали, просто поставивши перед фактом дискваліфікації.
На цьому чемпіонаті у нас стався ще один переполох через падіння жердинниці Ганни Шелех. Як спрацювали всі служби у цій ситуації?
Я спостерігав за змаганнями в секторі для стрибків з жердиною серед жінок з самісінької розминки. Під час пробних стрибків Ганна з легкістю подолала висоту 4.80, а початкову – 4м30см – взяла з таким величезним запасом, що у мене навіть не виникало сумнівів, що на цьому чемпіонаті світу наша юна і дуже перспективна атлетка зможе поновити свій же абсолютний рекорд України і навіть поборотися за призові місця. Та на жаль, на висоті 4м45см вона при виносі жердини потрапила у верхню частину опорного ящика. Звісно жердина зіслизнула униз, а Ганна, трохи розгубившись, втратила баланс. Впавши на ліве плече, Шелех вивихнула лікоть. Для нас це був шок. Але всі служби спрацювали оперативно. Організатори змагань одразу відвезли Ганну в медпункт змагань. Коли я спустився до цього приміщення, там вже знаходився Сергій Назарович Бубка, наш лікар Наталя Боярська, технічний лідер команди Олена Відута, начальник команди Павло Бардаков. Всі були поруч, і аби підтримати спортсменку, і аби мати нагоду одразу діяти в кількох напрямках, адже на той момент ми й гадки не мали, наскільки серйозною є отримана травма. Сергій Назарович нам суттєво допоміг у вирішенні певних питань. Вже за 15 хвилин Ганну відправили до місцевої лікарні у супроводі нашого технічного лідера і особистого тренера атлетки Володимира Маглібея. Згодом до лікарні виїхав і начальник команди для вирішення питань зі страховкою. На щастя, Ганна хоча і отримала серйозну травму (вивих ліктя), але все має обійтися без наслідків. Їй наклали лангет і пообіцяли, що вже за два тижні вона зможе почати підготовку до літнього сезону. Вже і готелі, зайшовши до кімнати Шелех, я побачив знову активну і життєрадісну Шелех, до якої ми всі звикли. Вона бігала, стрибала і щебетала, як завжди, хіба що не вистачало жердини в руках. Вона молодчинка. Інцидент витримала не по роках мужньо. Вже на вечірньому зібранні команди, Ганна вислухала настанови від нашого легендарного жердинника, президента Національного Олімпійського комітету Сергія Бубки і запевнила усіх нас, що аби не травма, до готова була долати сьогодні ну якщо не 5м, то 4.80 це вже точно. Дай Бог. Ганна насправді дуже талановита спортсменка і, якщо не буде збоїв у підготовці, то на неї чекає приголомшлива спортивна кар’єра.
Олександре Валентиновичу, після кожного легкоатлетичного чемпіонату йде підрахунок медалей і виведення загальнокомандного місця. Втім, мої колеги вряди-годи задають запитання, мовляв, легка атлетика – це суто індивідуальний вид спорту, і про який загальний залік може йтися, яка в принципі тут може бути команда? Так ось я хочу вам поставити саме це запитання: яка в принципі може бути команда?
Знаєте, на цьому чемпіонаті я вкотре переконався, що у нас справді є команда, з якою можна гори рухати. Вперше це проявилося минулого року в Стокгольмі, коли усі дружно вболівали, раділи нагородам і розчаровувалися через поразки. Тут все повторилося. Я бачив згуртований колектив, котрий з державним прапором сидів на трибунах. Всі, хто закінчив свої виступи знаходилися на змагальній арені, підтримуючи колег. Найважливіше, що їм тепер не байдуже, які результати показують інші члени нашої збірної. Вони вболівають, підтримують один одного, підбадьорюють чи втішають. Тут один за всіх і всі за одного. Я вже неодноразово говорив, що з таким колективом не страшно йти на Олімпійські Ігри. Така ж тенденція чітко просліджується і серед обслуговуючого персоналу. Усі особисті та старші тренери, масажисти, лікарі, начальники команди – всі відчувають себе одним цілим. Жоден атлет на цьому чемпіонаті не залишився без уваги. Розминку кожного атлета ми контролювали, кожного проводили до кімнат скликання, кожного зустріли після виду. Це і є професійний підхід до справи. Так що у нас к команда атлетів має своє обличчя і офіційна делегація не працює відокремлено. Ми вчасно проводили офіційні зібрання, де вручали сувеніри медалістам і вітали фіналістів, де давали останні настанови перед завтрашніми стартами. Зранку 8 Березня ми привітали усіх жінок нашої збірної зі святом, подарувавши квіти. Не зважаючи на серйозність старту, забувати про свята не годиться, тим паче, що така увага створює і настрій, і своєрідний мікроклімат доброзичливості й позитиву. Ми добилися того, що всередині нашої збірної тепер не існує розбрату й чвар.
Літній легкоатлетичний сезон традиційно почнеться десь в середині травня. Він буде особливим – олімпійським. Попереду у нас два місяці так званого міжсезоння. Яким буде цей період для тих атлетів, котрі готуються до Лондона? Чи все нормально з навчально-тренувальними зборами, можливістю вибору місць і часу для індивідуальної підготовки? Чи всі отримають те, що вони хочуть і чого просять від керівництва збірної для олімпійської підготовки?
Нинішнього року з фінансуванням у нас все гаразд. Традиційно, на початку року ми маємо певні затримки з виплатами через організаційні питання, але я щиро сподіваюся, що вже до кінця березня ці питання вирішаться. Поки що не передбачається зривів навчально-тренувальних зборів, які ми запланували для штатної збірної команди. Вже зараз частина нашої команди ( довгий спринт і довгі бар’єри) знаходиться в Португалії, з 9 березня почався збір в Анталії для частини групи витривалості. Частина атлетів вже зараз перебуває у Кисловодську, спринтери разом із резервною групою тренуються в Ялті. Метальники зараз перебувають у Чорногорії, готуючись там до зимового Кубку Європи, а головна частина групи метань зараз на збору в Алушті. Представники спортивної ходьби після чемпіонату України одразу мають виїхати також до Кисловодська. Тож усі заплановані збори протікають у штатному режимі. До вильоту на чемпіонат світу у Стамбул ми підписали усі необхідні накази у міністерстві. Після повернення зі Стамбула у наших старших тренерів залишається один-два дні для вирішення останніх організаційних питань і всі вони роз’їжджаються на перші весняні збори у графіку підготовки до лондонської Олімпіади. Жодних зривів не існує і, сподіваюся, що їх і не буде. Тепер вже завадити подальшій нашій підготовці можуть хіба що якісь форс-мажорні обставини.
