Ганна Тітімець: «Тренуватися у Сергія Красовського мріяла з дитинства»

3
Коли Ганна Тітімець уперше пробігла 400-метрівку з бар’єрами, зареклася: «Більше ніколи не бігатиму цю дистанцію». Та доля розпорядилася інакше.

 
Власне, то був не єдиний випадок у кар’єрі атлетки, коли втрутилася доля. На щастя, поки що вона крокує лише в ногу з Анею, і, хочеться вірити, і надалі лише сприятиме у здійсненні її мрій.
 
Дистанцію 400 метрів з бар’єрами у манежах зазвичай не долають, і майстри цієї дисципліни взимку можуть обирати: тренуватися або змагатися в інших видах. Приміром, на 400 метрівці або на 60-метрівці з бар’єрами. Тітімець разом зі своїм тренером Сергієм Красовським вирішили спробувати свої сили на останній.
 
– Я неодноразово бігала в естафеті 4х400 метрів, але цього року у нас були дещо інші плани, – розповідає Ганна Тітімець. – Витривалість у мене є, хотіли покращити також техніку і швидкість. А 60 метрів з бар’єрами – технічна дисципліна. Вона добре для цього підходить.
 
Спробуєте дати відповідь на одвічне питання про те, яка дистанція складніша: 400 метрів чи 400 метрів з бар’єрами?
 
Мені «гладку» 400-метрівку бігти складніше. Не знаю, чому так. Можливо, це пояснюється бар’єрним ритмом. Вони стоять перед тобою, ти думаєш, як їх долати. Ти виконуєш завдання, а по ньому бігти завжди легше.
 
А на 400 метрів тобі потрібно бігти від початку і до кінця. І від думки про те, що всю дистанцію потрібно долати швидко, стає погано.
 
На 400-метрівці з бар’єрами серед жінок в Україні чудові традиції, є і зміна поколінь, і конкуренція, і високі результати. На вашу думку, чого не вистачає чоловікам, щоб наслідувати ваш приклад?
 
Навіть не знаю. На це питання, мабуть, краще зможуть відповісти тренери. А щодо дівчат, то бігунками на 400 метрів з бар’єрами славиться Дніпропетровська область, Павлоград. Там завжди була хороша бар’єрна школа. І так виходило, що одні тренери перехоплювали естафету в інших, тим самим зберігаючи спадковість поколінь.
 
Ви – одна з тих, хто прийняв естафету серед атлетів. Влітку ви виступали на Олімпіаді. Що найголовніше почерпнули з Ігор у Лондоні?
 
Вони дали досвід. Це зовсім інші змагання, зовсім інший рівень. Я ніби й була готова до них, виступала на чемпіонатах світу і Європи, але Олімпіада – зовсім інше. І пояснити словами це неможливо. Це такі емоції! Ти розумієш, що береш участь у легенді. Шкода, що не вдалося повною мірою себе реалізувати. Хотілося б бігти у фіналі, але все попереду. 400 метрів з бар’єрами – це віковий вид.
 
А пам’ятаєте той день, коли опинилися у групі Сергія Красовського?
 
Я мріяла тренуватися у Сергія Федоровича. Раніше бігала 100 метрів з бар’єрами і моїм кумиром була Олена Красовська. Я спостерігала за її тренуваннями, знімала їх на відео. А поряд з нею завжди був тренер. Я мріяла опинитися на такому ж високому рівні, працювати з таким наставником. Саме цей тренер з дитинства запав мені у душу. І так, мабуть, зійшлися зірки і мене почули. Я попросилася тренуватися до Сергія Федоровича, і він погодився спробувати.
 
Чому вирішили змінити 100 метрів з бар’єрами на складнішу 400-метрівку?
 
Навіть не знаю. Мабуть, це знову доля. Мені подобалося бігати 100 метрів з бар’єрами. У своїй віковій категорії я вигравала на всіх змаганнях або була у трійці. А якось перший тренер, Тетяна Іванівна Коваленко, запропонувала спробувати 400 метрів з бар’єрами. А в дитинстві як? Спробувати так спробувати. Я і пробігла. Як зараз пам’ятаю той старт. Показала 1.05 хвилини і сказала, що ніколи в житті не бігатиму цю дистанцію, настільки це складно. Але наступні змагання вселили надію.
 
З’явилася можливість поїхати на Всесвітню гімназіаду у Салоніки, і мені вдалося виконати необхідний для цього норматив. А я мріяла поїхати у Грецію, оскільки у 2004 році там була Олімпіада, на якій Олена Красовська виграла срібну медаль. Я хотіла, щоб і у мене так було. І мене це так надихало, що я стала третьою на тій гімназіаді, хоча від мене цього ніхто не чекав. І це прагнення залишилося у мені до цих пір, я вірю, що далі буде лише краще.