Потрійний стрибок серед юнаків – та дисципліна, в якій українці можуть розраховувати на високі місця на юнацькому чемпіонаті світу ІААФ з легкої атлетики. І Павло Безніс, і Олександр Малосілов здатні порадувати своїх уболівальників. Про це мріють і самі спортсмени, про що Павло розповів читачам сайту ФЛАУ.
Безніс родом з Харкова і найближчим часом нікуди переїжджати не планує. Спортсмен зізнається, що любить своє місто і йому тут подобається. Крім того, саме в Харкові працює його тренер – Курочка Алла Миколаївна. «Зараз вже точно й не скажу, коли почав займатися легкою атлетикою. Але у мене є відео, де мені 6 років. Здається, саме тоді я вперше пішов на тренування. У цьому ж віці вже брав участь у змаганнях, навіть грамоти є. Тоді я біг 60 метрів за 13,5 секунд. Результат, звичайно, смішний. Але, мабуть, вже тоді знав і відчував, що моє життя буде пов’язане з «Королевою спорту», – розповідає Павло Безніс. – З перших днів у легкій атлетиці зі мною моя тренер – Алла Миколаївна. Вона інколи сміється, коли каже, що тренує мене з пелюшок. Я її дуже поважаю, завжди прислухаюсь до її порад. Якби не вона, не відомо, ким би я був сьогодні. Вона вклала в мене багато сил і часу. І я точно знаю: з Аллою Миколаївною ми досягнемо нашої мети, як би це складно не було!»
Прихід Павла в легку атлетику не був випадковим, адже батьки теж були спортсменами. Обоє виконали норматив Кандидата в майстри спорту: мама – зі стрибків у висоту, а тато – зі стрибків у довжину. Цікаво й інше. Тато Павла теж тренувався у Алли Миколаївни.
Безніс-молодший з дитинства був енергійним хлопчиком, до того ж високого зросту. Батьки вирішили, що майбутнє сина теж було б непогано пов’язати зі спортом. І Павло їм за це лише дякує: «Думаю, вони зробили правильний вибір. Я їм за нього дуже вдячний».
Наразі особистий рекорд Павла у секторі для потрійного стрибка – 15,41 м. Проте атлет працює не лише над прогресом спортивних результатів. Він навчається в спортивному училищі, що дає змогу суміщати легку атлетику з навчанням. Коли випадає вільна хвилинка, не забуває і про самоосвіту. «Я вчу англійську мову, намагаюся читати якомога більше книг та статей на спортивні теми, – говорить Безніс. – Мені все це дуже цікаво. Тим більше, своє подальше життя та кар’єру хотів би пов’язати саме з легкою атлетикою».
Легка атлетика для Безніса, за його ж словами, – це все. Він не уявляє, чим би ще міг займатися. «Я й думати про це не хочу! – каже, як відрубує, спортсмен. – Інколи бувають моменти, коли приходиш пізно ввечері з тренування, лягаєш на диван і починаються думки: «Навіщо все це мені? Навіщо я з дня у день «вбиваю» себе на тренуваннях, навіщо ці зусилля, навіщо взагалі так трудитися?» Але потім розумію, що все недаремно. Кожна людина повинна ставити перед собою мету, йти до неї і досягати її. Так само і я поставив мету і обов’язково її досягну, незважаючи на те, що буде складно, будуть травми, інші перепони на шляху. Але якщо ти дійсно чогось прагнеш, то зробиш усе для того, щоб отримати бажане. А якщо не досягнув, то погано хотів».
Одне з завдань – потрапляння на юнацький чемпіонат світу – Павлом уже виконано. На черзі самі змагання. Для початку, за словами спортсмена, йому потрібно пройти кваліфікацію і потрапити в основне коло. «А вже там боротимуся за призові місця й докладу всіх зусиль, щоб гідно виступити», – каже Павло. І зазнається: «Мені б дуже хотілось, щоб на п’єдесталі пошани ми стояли разом з моїм товаришем Олександром Малосіловим».
Розуміє Павло і свою відповідальність перед країною: «Якщо мене включили до складу збірної, значить, на мене сподіваються і в мене вірять. І я не підведу Україну, намагатимуся виправдати всі надії! Вболівати за мене приїдуть батьки і друзі». І на останок додає: «Я хочу бути найкращим! Вважаю, якщо спортсмен не прагне стати номером один, не хоче бути найсильнішим, найспритнішим, просто найкращим, то він, насправді, не спортсмен!»
