Яна Качур: «У легкій атлетиці почуваюсь, як риба у воді»

62
10 липня в Донецьку розпочинається юнацький чемпіонат світу. Одна з учасниць – Яна Качур.

 
Якби в команді визначали міс, то Яна, поза сумнівом, отримала б звання «Міс веселість». За словами самої дівчини, хто б до неї не прийшов, піде, сміючись і тримаючись за живіт. Та жарти жартами, а спорт вимагає серйозного ставлення.
 
Свого часу оцінки в 12 балів з фізичної культури дозволили Яні потрапити на змагання з кросу. Саме там її помітив тренер. А після кількох років занять Качур зуміла ввійти до складу юнацької збірної України. Сьогодні в Донецьку спортсменка вийде на старт дистанції 400 метрів.
 
– Коли навчалася у п’ятому класі, вчителька фізичної культури взяла мене на змагання з кросу. Він проходив у парку нашого міста. Тоді я перемогла, і мене помітив мій перший тренер. Наступного дня він прийшов у школу, знайшов мене і запропонував займатися легкою атлетикою, – пригадує Яна. – Батьки мій вибір підтримали, хоча мама спочатку хотіла, щоб я повторила її кар’єру і вступила до медичного університету.
 
До легкої атлетики ніякими видами спорту не займалися?
 
Спортом ні, але займалася танцями. І коли в моєму життя з’явилася легка атлетика, спочатку намагалася суміщати ці два заняття. Я була відмінницею в школі, аж раптом оцінки почали знижуватися. Тоді мама поставила мене перед вибором: або танці, або легка атлетика. Королева спорту взяла гору. Навчання знову повернулося у звичний ритм, і дев’ятий клас я закінчила з відзнакою. А потім переїхала в Київ.
 
Спочатку батьки боялися мене відпускати. Вони звикли, що я постійно поряд, вони знають, що зі мною все добре. Я й сама сумувала за домом, плакала десь протягом тижня. А потім звикла, та й такий ритм життя, навчання – тренування, не лишає часу на сльози.
 
Та й легка атлетика – це моє життя. Почуваюсь у ній, як риба у воді. Мені дуже комфортно, тут багато моїх друзів. Усе дуже рідне.
 
А з яких дисциплін ви починали кар’єру?
 
Вже на перших змаганнях тренер поставив мене бігти 400 метрів. Про результат навіть згадувати не хочу, я ледь не пішки йшла. А потім на змаганнях бігала і 100 метрів, і 200, і в довжину стрибала.
 
Зараз ви бігаєте і 200, і 400 метрів. І на юнацький чемпіонат світу відібралися в обох дисциплінах, проте будете виступати лише на 400-метрівці. Яка з дистанцій вам усе ж ближча?
 
Складно сказати, але 400 метрів мені стали ріднішими, я їх довше бігаю. А на 200 метрів нещодавно виконала норматив кандидата в майстри спорту. Тому навіть не можу сказати, що мені більше подобається. Єдине, коли виходила на старт 400 метрів, то хвилювалася. А от за 200 – ані крапельки.
 
400 метрів – надзвичайно складна дистанція. На фініші в голову приходить різне. Про що думаєте ви?
 
Бігти ціле коло з максимально високою швидкістю – надзвичайно складно. Єдине, про що думаю, коли добігаю: «Невже я це зробила? Невже добігла до фінішу?» І потім хвилин п’ять відпочиваю і лише насолоджуюся тим, що змогла це зробити.
 
А під час забігу якісь думки в голові проносяться?
 
Перші 200 метрів біжу і дивлюсь на інших, намагаюся зрозуміти, що мені робити, швидко чи повільно я біжу. Для мене головне почути свій результат після перших 200 метрів. Тренер мені завжди кричить. І тоді я розумію, як продовжувати дистанцію. Хоча на 300 метрах те, що відбувається в моєму тілі, краще не описувати словами. Але звідкись беруться сили, на фінішній прямій починають всі підтримувати і ти мчиш до заповітної лінії.
 
Тобто підтримка на домашньому чемпіонаті світу може вам суттєво допомогти?
 
Думаю, що так. Наприклад, коли я була в Білорусі, одна-дві людини кричали «Україна», плескали в долоні, але коли біжиш вдома, то ця підтримка значно більша. Тут усі твої знайомі – і бігти набагато легше.
 
Ви брали участь у кількох міжнародних зустрічах, тобто певний досвід змагань з іноземцями у вас вже є.
 
Так. І виступала я як з однолітками, так і зі старшими. Можу сказати, що на внутрішніх змагань спокійніше змагатися, ти всіх суперників знаєш у обличчя. А от в тій самій Білорусі нікого не знаю, не знаю, хто як біжить. Але участь у таких змаганнях – безумовний плюс. Це щось нове. Все одно, що ти йдеш у перший клас, поступово вивчаєш букви, потім можеш читати склади, слова, а там і цілі тексти не за горами.
 
Страх перед тим, що на вас чекає на чемпіонаті світу, відчувається?
 
Страх є. Без передстартового мандражу рідко обходиться. Мене вже за дві дні починає трусити. Але коли стаєш у колодки, розумієш, що вже через дві секунди тобі потрібно бігти… Варто лише вибігти з колодок – і відразу все забувається.
 
Як сподіваєтеся виступити на чемпіонаті світу?
 
Хочеться гідно виступити, встановити особистий рекорд. Цікаво подивитися на суперниць з інших країн, побачити, як вони біжать. Тим більше, планую і надалі займатися спортом. Розумію, що це моє, потрібно прагнути до чогось більшого, досягати вищих результатів.
 
Що може допомогти вам у досягненні цієї мети?
 
Можливо мій характер. Він не з легких. Можу зціпити зуби й бігти до кінця, особливо коли знаю, що це потрібно. Бачу когось поряд – і відразу додаються сили.
 
Ви кажете, що боротиметеся до кінця, якщо це потрібно. А кому це потрібно, в першу чергу?
 
Мені. Лише потім комусь іншому.
 
В Київ ви переїхали з Гайворона. Столиця України пропонує значно більше можливостей розважитися. Чи вистачає у вас на це часу?
 
Вільний час здебільшого є в суботу та неділю. Хоча в суботу є тренування. Зазвичай зустрічаємося з подругами, гуляємо містом, ходимо в гості. Можемо посидіти в кафе. Сумно нам точно не буває. Я ж взагалі дуже весела дівчина. Більшість знайомих знають мене як ту, з якою можна добряче насміятися.
 
Яно, ви завжди з посмішкою на обличчі. А бувають моменти, коли сльози перемагають? Крім того випадку, коли ви переїхали жити в Київ.
 
Інколи можна боляче поранити словом. Тоді відійду в куточок, тихенько поплачу, щоб мене ніхто не бачив, а потім знову повертаюся до нормального життя. Хоча не скажу, що я дуже вразлива.
 
Кажуть, спортсмени дорослішають швидше за своїх однолітків. Ви це відчули на собі?
 
Знаєте, я ніби була на рівні зі своїми однокласниками. Але відрізнялася від них тим, що сама їздила на змагання в інші міста. Така самостійність надавала мені статус досить модної дівчини.
 
Ольга Ніколаєнко, ФЛАУ