Єдиний турнір, з якого в Ольги Саладухи ще не було медалей, підкорений. На чемпіонаті світу в приміщенні українка виграла «срібло» з потрійного стрибка (14,45 м). Хоча після завершення змагань зізналася, що не може бути задоволена собою на всі сто відсотків, адже їхала за перемогою і національним рекордом.
До «золота», яке до Росії повезе Єкатерина Конєва, Ользі не вистачило лиш одного сантиметра.
– Це був, мабуть, найменш результативний чемпіонат світу за всю історію. Жодна з учасниць не змогла справитися з сектором, хоча всі ми були готові. І результати протягом сезону це показали, – розповіла Саладуха. – Поміст – специфічна річ, але я люблю на ньому виступати. Два роки встановлювала національні рекорди. І не приховуватиму, що хотіла продовжити цю традицію: до Сопоту їхали за «золотом» і рекордом. Звісно, друге місце теж не так і погано. І значить, у мене все попереду.
Ви ще під час чемпіонату світу в Москві сказали, що наступна мета – світова першість в приміщенні. Судячи з усього, то було остаточне рішення?
Так, хотіли виступити і, як уже сказала, встановити національний рекорд. Все йшло до того. У мене і на змаганнях у Франції були стрибки на 14,60 метрів з не доступом, і на чемпіонаті України з маленьким заступом летіла в район відмітки 15 метрів. Підготовка йшла добре й планомірно. Минулого року на чемпіонаті Європи в приміщенні, у Ґетеборзі, теж був поміст, і там добре стрибалося. А тут ніяк не могла потрапити в доріжку.
Прикро ще й те, що програла лише один сантиметр. У мене те ж саме було на Олімпійських іграх, коли цього ж сантиметра не вистачило до «срібла». Зараз – до «золота». Одним словом, все було в моїх силах і в моїх руках, але я випустила свій шанс. Мабуть, у моєму статусі цього робити не можна. Варто було докласти максимум зусиль, щоб виграти.
Цього сезону було дуже мало комерційних турнірів, де можна було б виступити майстрам з потрійного стрибка. З чим це пов’язано?
Багато турнірів відмінили. Крім того організатори сказали, що оскільки загальний рівень результатів з потрійного стрибка впав, він став менш видовищним для глядачів. Практично скрізь у програмі змагань були стрибки в довжину. Цих стартів і справді не вистачало. Хотілось, можливо, ще десь виступити і на помості.
А задумувались над тим, щоб спробувати стрибати ще й у довжину?
Такі плани у мене навіть були. Після декретної відпустки я робила стрибки, тільки з махової ноги. І зараз, мабуть, хотіла б знову позмагатися, оскільки мені не вистачає цього стрибка, потрібно відчути третій крок. Можливо, наступного року задумаємось над цим. Але коли ти лідер з потрійного стрибка, організатори тебе бачать саме у цій ролі. А як стрибунку в довжину не розглядають.
До зимового сезону ви готувалися здебільшого вдома, але наприкінці року був також збір у Португалії. Що саме там так приваблює наших спортсменів?
У Монте-Гордо база ІААФ, є всі умови: хороші манеж, стадіон, естакада, тренажерний зал. Там тепло, є океан і пісок. Туди приїжджає велика кількість людей. Крім португальців там проводять збори поляки, італійці, росіяни. У нас про таку базу поки що можна лише мріяти.
Ми також планували збір в Італії, але пропустили його, оскільки вирішили почати змагальний сезон.
Ваш тренер, Анатолій Бойко, в Сопоті працює не лише з вами, а й допомагає Анні Корнуті і Віктору Кузнецову. Після кваліфікації Віктор розповів, що після слів вашого наставника не стрибнути було вже просто неможливо. Він у вас і справді такий суворий?
Мій тренер, мабуть, не стільки суворий, скільки знає, як і коли що сказати. Мене він взагалі чудово знає, адже ми 21 рік працюємо разом. І під час фіналу говорив мені усе, що можна, але… Не знаю, що сталося.
Ми з тренером про все можемо домовитися. Я йому довіряю на всі сто відсотків, не йду наперекір. Звісно, коли виникають питання, ми можемо це обговорити, але я завжди виконую всі його завдання.
Його дружина, Зоя Бойко, була моїм першим тренером. Вона здебільшого працює з дітьми. Саме вона прищепила мені любов до легкої атлетики, і я за це їй дуже вдячна. А ще у неї ювілей, і з цим щиро хочу її привітати.
Текст: ФЛАУ
Фото: Валерій Білокрил
