Сергій Смелик: «Нам під силу поліпшити національний рекорд»

389
3 червня на НСК «Олімпійський» стартував командний чемпіонат України з легкої атлетики. Одним з його головних героїв, поза сумнівом, є спринтер Сергій Смелик. На чемпіонаті світу з естафетного бігу він у компанії з Емілем Ібрагімовим, Ігорем Бодровим і Віталієм Коржем повторив національний рекорд з естафетного бігу 4х100 метрів. Саме про це і не лише про це зі Смеликом напередодні національної першості поговорив кореспондент «Спорт-Экспресс в Украине».

 
– Сергію, безумовно, повторення національного рекорду на турнірі на Багамах – це чудово! Але все ж, чи під силу було пробігти так, щоб ще й поліпшити його?
 
– Повернувшись додому, ми провели збори, ретельно проаналізували наш виступ в Нассау і дружно дійшли висновку, що перспектива у нас є. Просто потрібен час. По-перше, в порівнянні з минулим сезоном склад естафети 4х100 м дещо змінився і, природно, всім нам ще потрібно, так би мовити, гарненько притертися один до одного. Особливо варто попрацювати над технікою передачі палички, можливо, слід спробувати робити це в самому кінці відведеного для процесу коридору. Є думка, що це допоможе не збивати темп бігу.
 
По-друге, на Багами ми вирушили не в оптимальній фізичній готовності, і це певною мірою теж позначилося. Тому, відверто кажучи, повторення національного рекорду для всіх нас стало приємною несподіванкою. І тепер, коли ми побачили шляхи для подальшого прогресу, плекаємо надію побити це досягнення вже в нинішньому сезоні.
 
– З одного боку, раніше представникам України подібне вдавалося тільки на Кубку Європи 1996 року в Мадриді і на чемпіонаті Європи 2002 року в Мюнхені. З іншого, виникає резонне питання: невже за майже 20 останніх років у нашій країні не можна було підготувати сильну четвірку спринтерів , яка поліпшила б ці самі 38,53?
 
– Мені важко судити. Мабуть, за минулі роки основна увага приділялася індивідуальній підготовці спортсменів, а естафета вважалася справою вторинним. Тому, природно, такий підхід не міг дати результат. Однак коли у тренерського керма став Віктор Бризгін, ситуація відразу ж змінилася в позитивну сторону. Згуртований колектив, підтримка один одного, інше ставлення до роботи, інші цілі і завдання – ось ми і почали крок за кроком рухатися вперед. І, впевнений, для нас нинішні показники – далеко не межа.
 
– І все ж на Багамах у фінал ви не пробилися. Тон задавали виключно темношкірі спортсмени. Як ви вважаєте, їх багаторічна домінування в спринті – це насамперед більш високі природні дані чи плоди кращої тренувальної методики?
 
– Звичайно, генетичні здібності відіграють велику роль. Як відомо, темношкірих хлопців матінка-природа нагородила більш пристосованими для швидкого бігу м’язами. Ось цим і користуються. Але, звичайно, справа не тільки в цьому. Подивіться на їх матеріальне та медичне забезпечення, на умови для тренувань. Ось я, наприклад, взимку тренувався в манежі в Луганську, де була нульова температура. Дуже хотів би я подивитися на американців чи ямайців з їх генетикою, якби вони хоч півмісяця попрацювали на такому морозі! Думаю, про рекорди вони б вже і не мріяли…
 
– А ось на Багамах, як мені здалося, стадіон був так собі, та й глядачів на трибунах зібралося не багато…
 
– Це тільки здалося. Насправді організація була на вищому рівні. Стадіон підготували якщо не ідеально, то майже ідеально. Та й трибуни, як я звернув увагу, були заповнені десь відсотків на 95. Просто основна частина глядацьких місць розташована уздовж бігової доріжки старт-фініш, звідти ж велася і основна трансляція. Тому, можливо, телекартинка просто не захоплювала справжню картину на трибунах.
 
Інтерес же до першого в історії чемпіонату світу в естафетному бігу спостерігався досить великий. Приїхала маса журналістів з різних країн, телетрансляція, наскільки знаю, велася в різні куточки планети. Безліч уболівальників чатували спортсменів у готелі, щоб взяти у них автограф і, якщо пощастить, то й сфотографуватися. Тому поліція не дрімала. Наш автобус від готелю до стадіону постійно супроводжували охоронці правопорядку, що, до речі, допомагає не встряти в «пробку». Тому до арени і тому ми добиралися за якихось 5 хвилин.
 
– Чув, що ви з хлопцями не уникли спокуси щосили насолодитися релаксом на екзотичному березі океану?
 
– Зізнатися, спокуса зануритися в океані був ще до старту. Але ми «вистояли», а вже по завершенні змагань дозволили собі приємний відпочинок. Орендували, до речі, зовсім недорого, катер, і вирушили до одного з прилеглих невеликих незаселених островів. Уявіть: усього три-чотири пальми, білий чистий пісок і хвилі океану! Звичайно, позитивні емоції зашкалювали…
 
– Напевно, вас долають зовсім інші емоції, коли мова йде про ситуацію у вашій рідній Луганській області, адже ваші рідні та близькі нині перебувають десь там?
 
– Ви маєте рацію. Ось буквально півгодини тому я дзвонив дружині, яка з дитиною перебуває в селищі Молодогвардійська. Там же, до речі, живуть наші батьки та друзі. На щастя, безпосередньо у них все спокійно, хоча під’їзди до селища теж охороняються блок-постами. Звичайно, ситуація, що панує там навколо, нині дуже тривожна. Читаєш в Інтернеті оперативну інформацію, і іноді волосся дибки стає. Скажи хто рік тому, що подібне буде відбуватися в Україні – ні за що б не повірив! А зараз … Жах, що й казати!
 
– Взагалі, ваш тренувальний процес проходить в Україні? Чи були збори і за кордоном?
 
– Ні, за кордон ми не їздили. Готувалися в рідних стінах. І після командного чемпіонату України продовжимо тренуватися в Києві, а жити будемо на базі олімпійської підготовки в Конча-Заспі.
 
– В естафеті особисто ви плануєте виступити за область або ж є ідея провести цей старт в компанії з Ібрагімовим, Бодровим і Коржем ?
 
– За область. Але якщо тренер скаже : «Треба!», то з задоволенням виступимо однією командою. Користь у цьому є. Тим більше, добре, що чемпіонат відбувається на НСК «Олімпійський», де бігова доріжка повністю відповідає всім міжнародним вимогам.
 
– А для вас, до речі, велику роль відіграє стартова позиція?
 
– Ви маєте на увазі номер доріжки? Звичайно, це важливо! Наприклад, якби мені запропонували на вибір бігти по другій або сьомій «колії», то я однозначно вибрав би останній варіант. Чому? На другій доріжці віраж крутіший, до нього ще потрібно вміти пристосуватися. Багато спортсменів через це часто втрачають дорогоцінні соті, а то й десяті секунди. А дальня доріжка більш полога і дозволяє легше утримувати високий темп. Але це особисто для мене. Знаю хлопців, які навпаки люблять бігти круті віражі. Тут, як кажуть, кожному своє. Був би результат переможним…
Попередня статтяСтартував командний чемпіонат України з легкої атлетики
Наступна статтяПерший день командного чемпіонату України у фотографіях