Сергій Смелик: «Нам під силу поліпшити національний рекорд»

5
3 червня на НСК «Олімпійський» стартував командний чемпіонат України з легкої атлетики. Одним з його головних героїв, поза сумнівом, є спринтер Сергій Смелик. На чемпіонаті світу з естафетного бігу він у компанії з Емілем Ібрагімовим, Ігорем Бодровим і Віталієм Коржем повторив національний рекорд з естафетного бігу 4х100 метрів. Саме про це і не лише про це зі Смеликом напередодні національної першості поговорив кореспондент «Спорт-Экспресс в Украине».

 
– Сергію, безумовно, повторення національного рекорду на турнірі на Багамах – це чудово! Але все ж, чи під силу було пробігти так, щоб ще й поліпшити його?
 
– Повернувшись додому, ми провели збори, ретельно проаналізували наш виступ в Нассау і дружно дійшли висновку, що перспектива у нас є. Просто потрібен час. По-перше, в порівнянні з минулим сезоном склад естафети 4х100 м дещо змінився і, природно, всім нам ще потрібно, так би мовити, гарненько притертися один до одного. Особливо варто попрацювати над технікою передачі палички, можливо, слід спробувати робити це в самому кінці відведеного для процесу коридору. Є думка, що це допоможе не збивати темп бігу.
 
По-друге, на Багами ми вирушили не в оптимальній фізичній готовності, і це певною мірою теж позначилося. Тому, відверто кажучи, повторення національного рекорду для всіх нас стало приємною несподіванкою. І тепер, коли ми побачили шляхи для подальшого прогресу, плекаємо надію побити це досягнення вже в нинішньому сезоні.
 
– З одного боку, раніше представникам України подібне вдавалося тільки на Кубку Європи 1996 року в Мадриді і на чемпіонаті Європи 2002 року в Мюнхені. З іншого, виникає резонне питання: невже за майже 20 останніх років у нашій країні не можна було підготувати сильну четвірку спринтерів , яка поліпшила б ці самі 38,53?
 
– Мені важко судити. Мабуть, за минулі роки основна увага приділялася індивідуальній підготовці спортсменів, а естафета вважалася справою вторинним. Тому, природно, такий підхід не міг дати результат. Однак коли у тренерського керма став Віктор Бризгін, ситуація відразу ж змінилася в позитивну сторону. Згуртований колектив, підтримка один одного, інше ставлення до роботи, інші цілі і завдання – ось ми і почали крок за кроком рухатися вперед. І, впевнений, для нас нинішні показники – далеко не межа.
 
– І все ж на Багамах у фінал ви не пробилися. Тон задавали виключно темношкірі спортсмени. Як ви вважаєте, їх багаторічна домінування в спринті – це насамперед більш високі природні дані чи плоди кращої тренувальної методики?
 
– Звичайно, генетичні здібності відіграють велику роль. Як відомо, темношкірих хлопців матінка-природа нагородила більш пристосованими для швидкого бігу м’язами. Ось цим і користуються. Але, звичайно, справа не тільки в цьому. Подивіться на їх матеріальне та медичне забезпечення, на умови для тренувань. Ось я, наприклад, взимку тренувався в манежі в Луганську, де була нульова температура. Дуже хотів би я подивитися на американців чи ямайців з їх генетикою, якби вони хоч півмісяця попрацювали на такому морозі! Думаю, про рекорди вони б вже і не мріяли…
 
– А ось на Багамах, як мені здалося, стадіон був так собі, та й глядачів на трибунах зібралося не багато…
 
– Це тільки здалося. Насправді організація була на вищому рівні. Стадіон підготували якщо не ідеально, то майже ідеально. Та й трибуни, як я звернув увагу, були заповнені десь відсотків на 95. Просто основна частина глядацьких місць розташована уздовж бігової доріжки старт-фініш, звідти ж велася і основна трансляція. Тому, можливо, телекартинка просто не захоплювала справжню картину на трибунах.
 
Інтерес же до першого в історії чемпіонату світу в естафетному бігу спостерігався досить великий. Приїхала маса журналістів з різних країн, телетрансляція, наскільки знаю, велася в різні куточки планети. Безліч уболівальників чатували спортсменів у готелі, щоб взяти у них автограф і, якщо пощастить, то й сфотографуватися. Тому поліція не дрімала. Наш автобус від готелю до стадіону постійно супроводжували охоронці правопорядку, що, до речі, допомагає не встряти в «пробку». Тому до арени і тому ми добиралися за якихось 5 хвилин.
 
– Чув, що ви з хлопцями не уникли спокуси щосили насолодитися релаксом на екзотичному березі океану?
 
– Зізнатися, спокуса зануритися в океані був ще до старту. Але ми «вистояли», а вже по завершенні змагань дозволили собі приємний відпочинок. Орендували, до речі, зовсім недорого, катер, і вирушили до одного з прилеглих невеликих незаселених островів. Уявіть: усього три-чотири пальми, білий чистий пісок і хвилі океану! Звичайно, позитивні емоції зашкалювали…
 
– Напевно, вас долають зовсім інші емоції, коли мова йде про ситуацію у вашій рідній Луганській області, адже ваші рідні та близькі нині перебувають десь там?
 
– Ви маєте рацію. Ось буквально півгодини тому я дзвонив дружині, яка з дитиною перебуває в селищі Молодогвардійська. Там же, до речі, живуть наші батьки та друзі. На щастя, безпосередньо у них все спокійно, хоча під’їзди до селища теж охороняються блок-постами. Звичайно, ситуація, що панує там навколо, нині дуже тривожна. Читаєш в Інтернеті оперативну інформацію, і іноді волосся дибки стає. Скажи хто рік тому, що подібне буде відбуватися в Україні – ні за що б не повірив! А зараз … Жах, що й казати!
 
– Взагалі, ваш тренувальний процес проходить в Україні? Чи були збори і за кордоном?
 
– Ні, за кордон ми не їздили. Готувалися в рідних стінах. І після командного чемпіонату України продовжимо тренуватися в Києві, а жити будемо на базі олімпійської підготовки в Конча-Заспі.
 
– В естафеті особисто ви плануєте виступити за область або ж є ідея провести цей старт в компанії з Ібрагімовим, Бодровим і Коржем ?
 
– За область. Але якщо тренер скаже : «Треба!», то з задоволенням виступимо однією командою. Користь у цьому є. Тим більше, добре, що чемпіонат відбувається на НСК «Олімпійський», де бігова доріжка повністю відповідає всім міжнародним вимогам.
 
– А для вас, до речі, велику роль відіграє стартова позиція?
 
– Ви маєте на увазі номер доріжки? Звичайно, це важливо! Наприклад, якби мені запропонували на вибір бігти по другій або сьомій «колії», то я однозначно вибрав би останній варіант. Чому? На другій доріжці віраж крутіший, до нього ще потрібно вміти пристосуватися. Багато спортсменів через це часто втрачають дорогоцінні соті, а то й десяті секунди. А дальня доріжка більш полога і дозволяє легше утримувати високий темп. Але це особисто для мене. Знаю хлопців, які навпаки люблять бігти круті віражі. Тут, як кажуть, кожному своє. Був би результат переможним…