Андрій Проценко – про політ на 2,40 метри

22
Андрій Проценко, який подолав висоту 2,40 м, дав інтерв’ю кореспонденту «Сегодня» Дарії Мещеряковій.

 
Цей сезон вже видався для вас феєричним – побитий рекорд за рекордом. Чи могли уявити на початку сезону, що досягнете такого успіху?
 
Я і уявити не міг, що стрибну 2,40 метри. Мені цей результат здавався фантастичним і неймовірним.  Тепер, коли взяв цю висоту, відчуваю, ніби це й не так складно, як здавалося.
 
Ви вже не перший рік виступаєте на високому рівні. Що стало причиною такого результату?
 
До цього сезону були травми, виходив на змагання готовим не повністю. Наприклад, у минулому сезоні півроку лікував стопу. Вийшов на літній сезон, ніби непогано його провів, а в кінці сезону вже стрибнув на 2,32 м. А якщо пригадати, то ще в травні у мене так болів гомілкостоп, що я стрибати взагалі не міг. Ось так потроху й підійшов до високого результату. Зимою вже взагалі травма не турбувала. І ось до сьогоднішнього дня все складається ідеально.
 
Тобто можна стрибати на 2,41?
 
Так, можна долати. Вже відчув, що можу претендувати й на більше. Дуже прагнутиму до цього, мені й самому хочеться стрибнути вище.
 
Ви взяли 2,40 метрів на стадіоні в Лозанні. Минулого року Богдан Бондаренко побив там рекорд України, той же Рудольф Поварніцин там виступав блискуче. В чому секрет цієї арени?
 
Я не знаю. Два роки тому я виступав у Лозанні і стрибнув на 2,30, що для мене було дуже хорошим результатом. Так легко стрибалося… Там багато атлетів показують хороші результати. Секрет поки що не розкритий. Щодо покриття теж не скажу, оскільки там не тренуюся. Просто такий от сектор.
 
Якими повинні бути ідеальні умови для рекордного стрибка?
 
Якщо дощик, то результати падають у всіх. У нас часто ноги їдуть, шиповки не тримають на землі, нога проковзує і не можна відштовхнутися. Все повинно бути добре в комплексі – харчування, проживання, перельоти, підготовчий сезон.
 
Так само за один сезон зійшла зірка Богдана Бондаренка. Ви готові стати такою ж медійною особистістю, як він?
 
Не дуже люблю давати інтерв’ю. Таке спілкування для мене – невеличка складність. Але взагалі-то хочу досягти не менше, ніж Богдан, а в майбутньому, можливо, й перевершити його досягнення.
 
Така особистість, як Богдан, у команді – це конкурент чи стимул?
 
Стимул. Коли ти бачиш, як він стрибає і чого вже досяг, то тобі є до чого прагнути. В секторі ми, звісно, всі конкуренти. Бачиш, що він взяв планку, сам долаєш її. Хоча там борешся не з Богданом, а з висотою.  Він-то подолав, а тобі ще це потрібно зробити.
 
А які з Богданом стосунки?
 
Нормальні, дружні. Коли бачимося, спілкуємося.
 
Які у вас тренувальні умови?
 
Такі собі. З дитинства живу й тренуюся в Херсоні. Манежу в нас немає, стадіону теж. На базі школи вищої спортивної майстерності є невеличкий футбольний майданчик з резиновим покриттям. Там ми й спорудили собі місце для тренувань.
 
Ви з тренером Геннадієм Зуєвим співпрацюєте від початку. Як змінюється його підхід до вашої підготовки?
 
Він постійно дізнається щось нове, читає. Постійно є над чим працювати, то одна помилка, то інша.
 
Якою була остання виправлена помилка?
 
До кінця всіх все одно не виправиш. Ніби розібрався з однією, а потім з’явилася інша. Наприклад, я часто пробігаю відштовхування й врізаюся в планку.
 
У Бондаренка стрибкових тренувань минулого року не було. Над планкою він злітав лише на змаганнях. А як у вас?
 
Востаннє перед літнім сезоном на тренуванні я стрибав 20 травня. Решта стрибкових тренувань були якраз на змаганнях. Мені просто ніколи – змагання, змагання, потім трішки потренуюсь на бар’єрчиках, зі штангою. І знову змагання.
 
Коли ви зрозуміли, що будете заробляти на життя спортом?
 
Коли вперше потрапив до збірної і отримав зарплатню. Мені було років 16-17. Тоді з’явився стимул займатися більше. Взагалі мені дуже подобається стрибати, а заробіток – це окремий плюс.
Повний текст інтерв’ю читайте в газеті «Сегодня» або на офіційному сайті видання.