Станіслав Мельников розповів про повернення на міжнародні змагання

31
Вболівальники легкої атлетики майже на два роки втратили з виду дворазового бронзового призера чемпіонатів Європи з бігу на 400 метрів з бар’єрами Станіслава Мельникова. Українець повернувся на доріжки якраз незадовго до свого коронного турніру.

 
Після серйозної операції і низки травм Мельников зумів стати другим на чемпіонаті України і відібратися в команду для участі в головному старті континенту. Намагаючись об’єктивно оцінити свої шанси, Станіслав розумів, що повторити успіх 2010 і 2012 років в Цюриху буде практично неможливо. Однак вирішив взяти участь у чемпіонаті, пригадавши, як змагатися в компанії найсильніших бар’єристів.
 
– Після першого кола на чемпіонаті Європи відчував, що ноги «порожні». Розумів, що за одну ніч дива, яке дозволить істотно додати в результаті, не станеться. Так, я з кожним стартом поліпшував свої показники в сезоні, але якось аж надто потроху, всього по одній десятій. Однак намагаюся видавати на доріжці те, що є на даний момент, – зізнався Станіслав після півфіналу.
 
Сильний вітер змусив відкласти півфінал майже на сорок хвилин. Досвід виступів допоміг не «перегоріти» під час очікування виходу на доріжку?
 
Я вже стикався з тим, що початок старту переносили, хоч і не на сорок хвилин. Можливо, трохи «перегорів». Але не думаю, що це було занадто критично.
Під час очікування намагався розминатися: зробив пробіжку – «струсив» ноги, трохи перепочив, і знову. Бігти було досить непогано, та й коли вийшли на старт, не можу сказати, що відчув сильний вітер.
 
Після Олімпійських ігор це ваш перший старт на офіційних міжнародних турнірах. Знаю, що у вас були дуже серйозні проблеми зі здоров’ям…
 
Після Олімпійських ігор я провів збір у США, проробив там дуже хороший обсяг роботи. Об’єктивно, в літньому сезоні-2013 був готовий показувати високий результат. Але в травні, буквально на другому тренуванні, після стрибкової роботи почала боліти нога. Не надавав цьому значення, поки вона не почала боліти настільки, що вже було неможливо спати. Мені порадили зробити МРТ тазового відділу, а разом з тим і поперекового. Виявилося, з першим було все добре, а от у попереку була велика грижа. Навіть ті люди, які проти операції, подивившись знімок, сказали, що її не уникнути. Оперували мене в Києві, в Інституті нейрохірургії імені Ромоданова.
 
Так я випав з колії майже на рік. Після операції провели ще один збір в Америці. Він вийшов вельми успішним, ми компенсували попередній рік, але почалися проблеми з м’язами задньої поверхні стегна. Потроху бігав, беріг ліву ногу – в результаті отримав запалення ахілла на правій. Промучився з ним три тижні. За тиждень до турніру в Зальцбурзі спробував один-два бар’єри – і знову «смикнув» ліву ногу. В Австрію все ж поїхав, але буквально на третьому бар’єрі схопив спазм. Судячи з усього, був мікронадрив, через що втратив ще три тижні.
 
У підсумку, перед чемпіонатом України у мене був тільки один місяць повноцінних тренувань і форма залишала бажати кращого.
 
Як вийшло, що ви вже кілька років поспіль проводите збори в США?
 
Під час СРСР в Одесі жив дуже відомий тренер, Рем Корчемний. В 70-х роках він переїхав жити до США, але щоліта приїздив на батьківщину і там познайомився з моїм нинішнім наставником. Людина він добрий, завжди хоче допомогти, і, недовго думаючи, запропонував мені приїжджати взимку до нього в Каліфорнію. Оскільки зими, як такої, там немає зовсім, можна цілий рік тренуватися на вулиці. Так їжджу до нього вже три роки.
 
А думали про те, щоб вступити в США в університет і на якийсь час продовжити там жити і тренуватися?
 
Такі думки були, але у мене є магістерський диплом нашого Політеху, я інженер-метролог. І за американськими законами, я вже не можу офіційно вчитися там безкоштовно, отримати стипендію.
 
Повертаючись до тренувань, знаю, що ваша тренер в Одесі дуже бережливо до вас ставилася після травм. Тривалий час ви і зовсім не бігали з бар’єрами, чи не так?
 
Так, мої український та американський тренери відрізняються підходами. Вона дійсно працює за принципом: «Краще недобігати, ніж перебігати». І ті ж бар’єри ми починали тренувати потихеньку, щоб не загострилися післяопераційні проблеми. Тим більше ми ніколи не стикалися з таким раніше, не знали, як краще проходити реабілітацію, які можуть бути побічні ефекти.
 
Вдячний моєму тренеру. Вона давно і серйозно займається пілатесом і йогою і розробила для мене спеціальний комплекс на чотири місяці. Це і була моя реабілітація. Спочатку не чекав від нього занадто багато, але змушений визнати, що ці комплекси дійсно дають хорошу базу. Постійно йде витягування спини. Через півроку здивувався, коли, вимірюючи зріст, з’ясувалося, що виріс на сантиметр.
 
На чемпіонаті України, в Кіровограді, був ваш перший старт на 400 метрів з бар’єрами після перерви. Прагнули відразу відібратися на чемпіонат Європи чи ставили перед собою інші завдання?
 
Хотів від початку і до кінця пробігти всю дистанцію. Хоч скільки бігай на тренуваннях обсяги, але якщо не подолаєш на змаганнях 400 метрів з бар’єрами, складно нагадати організму, що це за дистанція.
 
І які емоції відчули, дізнавшись, що потрапили до складу команди на чемпіонат Європи?
 
Двоякі. З одного боку, був радий. Повернутися в спорт і закінчити сезон на одному старті… Як би не був готовий, а чемпіонат Європи подарував мені два додаткових кола, де я міг «вибігатися». З іншого боку, розумів, що мій результат на межі рейтингу. На попередніх чемпіонатах я вигравав і перші кола, і півфінали. Тому усвідомлення того, що тут, в кращому випадку, міг добиратися до наступного кола тільки за часом, трохи давило.
 
Але я згадав, як це перебувати в компанії людей з результатами світового рівня. За ці два роки багато серйозно додали. Поваритися в цьому соку корисно, щоб нагадати нервовій системі, як потрібно готуватися до кожного виходу.
 
Суперники тепло зустріли?
 
На турнірі в Австрії до мене підходили атлети, з якими ми багато раніше змагалися, і запитували, як я і куди зник. Уже в Цюриху серб Емір Беркіч теж цікавився, чому втратив мене з виду. Приємно, що люди мене пам’ятають і щиро цікавляться, чому я не виступав півтора років.
 
Спостерігаючи за вашим бігом, помітила, що проблема з сьомим бар’єром за час вашої відсутності ніби зникла?
 
Особливо гостро ця проблема проявилася на Олімпіаді, коли я буквально зупинявся. Приємно, що, незважаючи на посередню форму, в обох колах чемпіонату Європи сьомий бар’єр я долав на раз. Розумів, що останні 150 метрів зараз мені будуть даватися важко. Але те, що навіть зараз восьмий бар’єр вписується в мою схему, це один з найбільш позитивних моментів чемпіонату.
 
А у скільки кроків зараз біжите?
 
В 14 до сьомого бар’єру і закінчую в 15.
 
Ваша фішка – швидкий початок. У ще одного нашого атлета, Дениса Нечипоренко, навпаки, швидка кінцівка. Денис це пояснив тим, що у вас сильніші 400 метрів, а він підходить до бар’єрного бігу через витривалість.
 
Так і є: хтось біжить від витривалості, хтось – від швидкості. Витривалість – це 800 метрів. Я більше долаю дистанцію від спринтерського бігу. За рахунок більш високої швидкості міг багато чого компенсувати. Уже на першій половині дистанції лідирував вельми відчутно, що дозволяло не дати наздогнати себе на фініші. Цього року немає того запасу міцності, тому виходить і більш повільний початок, і більш повільна кінцівка.
 
Цього сезону ще плануєте змагання?
 
Думаю, ні. Зазвичай в кінці сезону карт-бланш дається фіналістам чемпіонату Європи. Плюс мої сьогоднішні результати навряд чи сприятимуть запрошенню на змагання. Та я і не відчуваю резерву, щоб ще десь добре бігти. А зараз все на вельми позитивній ноті, хотілося би з таким настроєм завершити сезон.
Ольга Ніколаєнко, для сайту XSPORT