Ольга Земляк: «На естафету налаштовуюся краще, ніж на індивідуальні змагання»

52
24-річна бігунка Ольга Земляк з Рівного здобула дві срібні нагороди на чемпіонаті Європи з легкої атлетики. Турнір минулого тижня проходив у швейцарському Цюриху. У фіналі індивідуального забігу на 400 м українка поступилася італійці Лібанії Гренот. Ще одне «срібло» здобула в естафеті 4х400 м.

 
– Це моя перша нагорода в індивідуальному турнірі, тому я дуже тішуся з неї, — каже Оля. — Досі перемагала лише в естафеті. На медаль розраховувала. Перед стартом знала, що маю другий час сезону в Європі. Лідером була Лібанія. Звісно, дуже хотіла почути український гімн, але усвідомлюю, що для перемоги треба ще більше працювати. Гадаю, зробила гарний подарунок своєму тренерові Сергієві Басенку, який у день півфіналів святкував іменини. «Срібло» присвячую й київській школі вищої спортивної майстерності, де тренувалася.
 
Кілька днів тому для вас влаштували прийом у рідному Рівному. Яку підтримку обіцяє влада?
 
Говорити про все не буду, щоб не зурочити. Грошову винагороду заплатили в повному обсязі. З наступного року мають виплачувати зарплату. За квартиру поки мова не йде. Я розумію, що в країні війна і такі вимоги — не на часі.
 
Дощ і прохолода в Цюриху якось впливали?
 
Так. Контраст з українською спекою був очевидний. Організатори постелили нові доріжки. Їх рясно намочив дощ. На них послизнулася й упала подруга по збірній Аня Рижикова. Тому під час бігу мусила зважати на це.
 
Чи можете вважати цей чемпіонат найуспішнішим для себе?
 
Безумовно. Маю першу індивідуальну нагороду. Плюс показала дуже пристойний час в естафетній гонці. Такі результати дають натхнення працювати ще більше й у подальшому розраховувати на «золото».
 
У кваліфікаційних індивідуальних забігах ви показали час — 51,16 секунди, а у фіналі гірший — 51,36. Чому?
 
Я належу до тих спортсменок, які виграють за рахунок свіжості. Набирати форму в подальших забігах — це не моє. Під час кваліфікації тренер стримував мене, закликав економити сили. Але все одно до фіналу трохи втомилася.
 
Зате у фіналі естафети навіть вибігли з 51 секунди.
 
На естафету завжди налаштовуюся краще, ніж на індивідуальний забіг. Відчуваю надходження адреналіну, боюся підвести країну й подруг по команді. Плюс мала день відпочинку, бо не бігла у півфіналі. Час показала гарний, однак знову трохи не дотяглася до «золота».
 
Як швейцарська публіка сприйняла українські срібні медалі?
 
Ой, це окрема тема. Телеглядачі не бачили, як аплодували нам, а як — решті переможців. Коли перемагали французи чи італійці — їм аплодували як зазвичай. Коли ми робили коло пошани з синьо-жовтими прапорами, нам аплодували стоячи і дуже довго. Мабуть, це і є овація?
 
Які маєте стосунки з суперницями?
 
Нормальні, людські. Принаймні ніякої задерикуватості чи упередженості не відчула. Тут не прийнято зважати на трофеї і титули, вибудовувати стосунки зважаючи на спортивні досягнення. Поза біговою доріжкою ми всі — звичайні люди.
 
Сезон триватиме?
 
Невдовзі стартуватиму в міжнародному турнірі. У середині вересня виступатиму за Європу на Континентальному кубку ІААФ. Потім нарешті відпочину.
Юрій СТРИГУН, «Газета по-українськи»