Наталія Пигида: «З кожним роком лише поліпшую результати»

6
«Так швидко в Україні давно не бігали», – сказала після свого виступу у півфіналі чемпіонату світу 34-річна Наталія Пигида. Дистанцію 400 метрів вона подолала за 50,62 с. Востаннє кращий час був показаний ще у 1992 році Ольгою Бризгіною.

 
Проте навіть такого особистого рекорду Наталії не вистачило для виходу до фіналу. Вона дев’ята, за крок від такої бажаної вісімки найсильніших.
 
– Дуже хотіла потрапити до фіналу, – зазнається Пигида. – Я вже не юна спортсменка. Цілком можливо, що це мій останній чемпіонат світу.
 
Проте ви ледь не щороку спростовуєте твердження про те, що чим старший спринтер — тим гірший у нього результат.
 
Це правда. Інколи навіть жартуємо з молодшими дівчатами. Вони починають скаржитися на свій вік, на що постійно відповідаю: «Погляньте на мене! З кожним роком лише поліпшую результат». У 2013-му, на чемпіонаті світу у Москві я теж установила особистий рекорд. Щоправда, вже за тиждень пробігла ще швидше і нарешті розміняла 51 секунду.
 
Ви аналізували виступ у Москві. Що тоді завадило пробігти ще швидше?
 
Певно, тоді недостатньо відпочила перед змаганнями. Коли готуєшся до чемпіонату світу, ніби й налаштовуєшся відповідно, але все одно постійно перебуваєш у стресі, працюєш на останньому диханні. Це все не проходить без сліду. До Пекіну ми готувалися дещо інакше. Прилетіли туди за десять днів до старту. За весь цей час я зробила лише два бігові тренування, та й то не надто виснажливі. Решта днів — відпочинок або легка розминка. Готувала організм для того, щоб усе видати вже на змаганнях.
 
Вирішили прилетіти за десять днів до старту з огляду на олімпійський досвід 2008 року?
 
Так, тоді я бігла 200 метрів і теж десь на 10-11-й день, коли пройшла всі фази акліматизації. По тій Олімпіаді пам’ятаю, що найгірше було на четвертий день. І зараз так само.
 
У вас був дуже сильний півфінальний забіг на чолі з майбутньою чемпіонкою світу, американкою Еллісон Фелікс. Дев’ята доріжка дозволяла спочатку тікати від суперниць. Пам’ятаєте, коли почали вже наздоганяти їх?
 
Насправді, я ні за ким і не гналася. Бігла своїм темпом. Зазвичай, метрів двісті до фінішної прямої дозволяю собі, так би мовити, відпочити. Тим самим економлю сили для фінішу. Саме там усе вирішується, а не на інших позначках. У нас і тренування побудовані так, щоб зберегти швидкісну витривалість для останнього ривка, щоб до фінішної лінії бігти, а не доповзати.
 
Для хорошого фінішу важливо бути ще й психологічно сильною?
 
У моєму випадку це, мабуть, більше досвід виступів на офіційних стартах. Уже знаю, що й до чого. Мандраж перед стартом є, але він легесенький. Умію налаштуватися, коли це потрібно. Навіть на тренуваннях можу дозволити собі трішки побазікати з дівчатами хіба під час розминки, але коли починаю працювати, мене краще не чіпати. Я абстрагуюсь і ні на що навколо не реагую. Перед чемпіонатом світу були такі  сильні навантаження і підготовка, що ходила взагалі, як дракон. Організм не міг дочекатися, коли викине цю енергію.
 
Більшість атлетів говорять про необхідність змагальної практики. Ви останніми роками до чемпіонатів Європи чи світу взагалі майже не виступаєте. Чому так?
 
Раніше і ми намагалися частіше виїжджати на міжнародні змагання, щоб «розбігатися». Але кожна людина індивідуальна. Як показала практика, для мене краще зосередитися на тренуваннях і готуватися до основного старту року з мінімальною кількістю виступів.
 
Коли саме наступив переломний момент у підготовці?
 
Навіть не знаю… Саме собою вийшло. Я на одноденні міжнародні змагання особливо і не прагну потрапити. Готуємося до основного старту року — чемпіонату світу або Європи. Якщо щось є після них, тоді вже можу і поїхати.
 
Цей рік не виняток. Наприкінці травня — початку червня двічі пробігла за клуб. Ті результати, звісно, не були високими. На цю частину сезону навмисно ніхто не готувався. На Кубку України пробігла, щоб відчути дистанцію. А вже на чемпіонаті України відпрацювала на всі сто. Завдання було виконати норматив у забігу, а у фіналі просто бігти на перемогу.
 
Без вас складно уявити естафету 4х400 метрів. Що найважливіше для досягнення високого результату саме у цій дисципліні?
 
Усі чотири дівчинки мають бути приблизно рівними за швидкістю. Але це не єдине. Передача теж відіграє важливу роль, її необхідно тренувати. Звісно, не так часто, як тим, хто бігає 4х100. Ми не передаємо паличку на такій високій швидкості, але все ж є багато нюансів. А такої жорсткої естафети, як у Пекіні, взагалі давно не було.
 
Зазвичай, атлетів, які приймають естафету, виставляють згідно з місцем, на якому на той момент його команда. Тому завжди кажу дівчатам займати якомога кращу позицію. Адже зайві два-три метри у бік — це вкрадений у себе час. Але у Пекіні судді ставили всіх незрозумілим чином. Приміром, я вийшла на пряму четвертою, а Олю Ляхову поставили лише сьомою. Я її навіть не помітила відразу, ще й атлетка переді мною впала. Навіть не знаю, як перестрибнула її. Вийшло так, що всі бігли стіною. У пошуках свого і дорогу переходили, і паличку навхрест і через голови передавали…  Навіть досвідченим було складно, а молодь у такій ситуації могла і взагалі розгубитися. Тому хто б що не говорив, а передача у нас теж відіграє велику роль. Якраз на ній ми і втратили секунди.
«Газета по-українськи»