Тетяна Петлюк: «Якби не мама, я в спорт би не повернулася»

2
Срібна призерка чемпіонату світу-2008 з бігу на 800 метрів рік тому народила дитину, а вже влітку вийшла на бігову доріжку – перевірити себе після тривалої перерви. Вже тоді вона говорила про свої найамбітніші плани на олімпійський рік.
 
І ось минулого тижня Тетяна зробила перші старти у новому зимовому сезоні – у бігу на 1500 метрів фінішувала третьою (4.36,90), а на своїй коронній 800-метрівці показала четвертий час (2.12,33).
 
– Тетяно, так що, це вже повноцінне ваше повернення?
 
– Судячи по моєму бігу та по результату – звичайно, ні. Як ви знаєте, я повернулася після народження дитини, набрала дуже багато ваги і через це зазнала дуже серйозної травми, ахілловий бурсит. Зараз, на щастя, з травмою покінчено, і ми вже усього чотири місяці повноцінно тренуємося. З них місяць були одні кроси. Тому поки що важко переключатися на ступню, робити свої фінішні ривки, ще не до кінця відновилася. Але, в принципі, я вважаю сьогоднішній біг, на 800 метрів, це вже більше повернення, хоча б психологічної моєї форми, ніж було учора на 1500. Тому що «півтора» для мене були, немов цілий марафон. Обидва старти як розглядаю, як тренування. Ми на завантаженні це все робили, спеціально до чемпіонату Києва не підводилися. Але все-таки, якщо порівняти, як сказав тренер, на 800 метрів був біг, а напередодні, на 1500 метрів була карикатура.
 
– На скільки серйозні ваші плани на зимовий сезон?
 
– Серйозних змагань з моїм результатом не вийде, самі розумієте. Ми з тренером планували готуватися на зиму, відбиратися на чемпіонат світу. Але у зв’язку з тим, що з’явився біль у нозі, ми вирішили не форсувати події. Можна було, звичайно, форсонути, виступити у Портленді, але потім до Олімпійських ігор я не знаю як би готувалася. Поглибила б травму, і все. Поки що хочемо стартувати на Кубку України 17-го лютого, і звісно, на чемпіонаті України. Потім в цьому ж дусі будемо готуватися до Олімпійських ігор.
 
– Тобто, думки про Портленд остаточно залишили?
 
– Знаєте, все може бути. Я зараз вірю, що у світі все можливо. Мій девіз: все що не робиться, все робиться на краще. Це по-перше. А по друге – треба вірити і ставити цілі, і це обов’язково здійсниться.
 
– Минулого місяця вашому синові виповнився рік. Важко розриватися між ним та тренуваннями?
 
– Я хочу сказати велике спасибі моїй мамі Ользі Миколаївні, тому що без неї цього нічого б не було. Якби не вона, я б не те, що не повернулася б в спорт, я в загалі б без неї не впоралася. У мого сина рідке ім’я – Іліан, що в перекладі з грецької означає «сонячний». І він в мене дійсно сонячна дитина, увесь час посміхається. А ще він – дуже непосидючий. Як каже мама, шкода, усюди влізе. І ось зараз вона увесь час сидить з ним. Так що ще раз дуже дякую моїй мамі, чоловікові Олександру, усім моїм рідним, які допомагають.